Субота, 15 Червня 2024 р.
22 Червня 2023

ВБИТИ ПУТІНА, А ПОТІМ…

Росіяни мають проблеми з головою. Теза, яка з’явилася в нашій свідомості ще з 2014-го, а 24 лютого минулого року закарбувалася там назавжди. Проте ворога необхідно розуміти. А особливо в часи великої війни. Одним із тих українців, хто намагається віднайти сенс у рашистських головах, є журналіст, директор Українського інституту майбутнього Вадим ДЕНИСЕНКО.
У червні в стінах К-ПНУ ім.Івана Огієнка він провів презентацію своєї книги «Як зруйнувати русскій мір». Завітав на захід і «Подолянин».

«МІР» НАДТО РІЗНОМАНІТНИЙ

Імовірно, перше запитання, яке цікавить аудиторію під час зустрічі, можна сформулювати так: «Що ж таке «русскій мір» за визначенням Денисенка?». Ос­кільки український інфопростір містить багато думок щодо цього явища. Проте очільник Українського інституту майбутнього пояснює, що все не так просто:  

– Справді. У певний час про цю ідеологію в Україні почали говорити дуже багато. Але я зрозумів, що вона не має дефініцій. Тому почав збирати ці визначення, наразі в моїй колекції близько 180 визначень цього поняття, які іноді можуть бути діаметрально протилежними. Вважаю, що це й є нашою проблемою, оскільки всі ми дуже часто міряємо сучасну ситуацію в росії за лекалами того, що відбувалося в радянському союзі 1991 року.

– А в чому ж різниця між рф та срср? – запитую.

– У радянські часи існували дві ідеології – комуністична та ринкової економіки, яка здавалася нам чимось, що неодмінно призведе до демократії та щасливого майбутнього. А в сучасній росії 99% населення живуть в реальності «русского міра». Просто є легкий ва­ріант навального та важкий – пригожина чи патрушева. З цього погляду є колосальна різниця, адже нині в росіян відсутня альтернатива до того, в чому вони живуть.

Автор також додає, що, у зв’язку з цим, наразі фактично відсутня будь-яка активність сепаратистів, а задля очікуваного майбутнього розвалу рф необхідно зробити ще багато речей.

– Вадиме Ігоровичу, що саме українцям необхідно вчинити, аби в росії таки розвинулися сепаратистські рухи?

– Вбити путіна (зал сміється). На це є декілька причин. По-перше, в нас є повне нерозуміння того, як влаштована регіональна політика в рф. Там 87 адміністративних одиниць, і лише в декількох із них губернаторами є вихідці з цього регіону.

По­друге, доволі специфічно відбувається й регіональне фінансування, оскільки всі великі кошти спускаються з москви, ­ продовжує Вадим Денисенко. ­ Це називається «госпрограма», якою розпоряджається губернатор. І представники будь­яких потенційно сепаратистських еліт вимушені йти до губернатора, адже той є містком до москви. Інакше не відбувається, оскільки задля підтримки відцентрових рухів усе одно потрібні солідні гроші. А «бізнесмен Х» в умовному Та­тарстані розуміє, що за такі вчинки він не отри­має підряд на об’єкт, або не виграє тендер.

Тому, коли ми говоримо про майбутній розвал росії, то насамперед це політичне чи фізичне усунення путіна, а далі необхідно починати зі зміни системи фінансування російських регіонів та послаблення центру. І тільки при реалізації цих умов можна починати підтримувати національно­визвольні рухи.

Також Вадим Денисенко додає, що наразі нам не варто сподіватися і на те, що російський народ схаменеться, в певний момент усе ж повстане проти своєї влади та самотужки, без сторонньої допомоги утворить на території рф «молоді республіки»:

­Утворення національно­визвольного руху одразу неможливе. На практиці все починається з менших і простіших речей. У срср, наприклад, таким фактором була поява екологічних рухів. В Україні був Чорнобиль, у Грузії ­ боротьба із Транскавказькою залізною дорогою і т.д.

Для повноцінного сепаратизму потрібен набір різних чинників: міф про окремишність території, еліти, які його підтримають, слабкий центр, достатньо патерналістське населення, наявність парамілітарних структур і міжнародна підтримка.

І коли існують усі ці 6 факторів, є велика ймо­вірність, що територія відділиться, а якщо зни­кає хоч один із них ­ імовірність падає до 50%.

ВОЮЄМО З ХВОРИМ ЧОЛОВІКОМ

Окремо торкаємося й особистості володимира путіна. У виступі та своїй книзі Вадим Денисенко приділив творцю «русского міра» вдосталь уваги:

Вадим ДенисенкоНа мою думку, він ­ психопат. Почнімо з того, що декілька років тому президент рф розповсюдив про себе міф, ніби він, будучи маленьким хлопчиком, разом із друзями загнав у куток щура. І, за його словами, цей щур почав на них кидатися.

Після початку цих розмов багато експертів почали говорити, що сам путін є таким щу­ром, а тиснути на нього не можна, оскільки він почне кидатися. Наприклад, може натиснути на червону кнопку. Я з першого дня казав, що він ­ боягуз, і насправді не буде ніякого ядер­ного удару, адже він ­ щур, який не стрибає.

Для путіна найбільш притаманною рисою є очікування. Протягом 23 років свого правління він мав лише один прийом у своїй зовнішній політиці ­ підняття ставок. Зазвичай путін «наїжджав» на свого опонента, той лякався та йшов на поступки, а російський диктатор ті­шився, що йому знову вдалося всіх переграти.

Такий трюк йому не вдався лише тричі. Вперше, коли Ердоган збив літак (24 листопада 2015 року на турецько­сирійському
кордоні ПС Туреччини знищили російський СУ­24, який порушив повітряний простір їхньої країни. ­ Прим. ред.
). Другий ­ коли Трамп без будь­якого попередження розбомбив вагнерівців у Сирії (7 лютого 2018 року міжнародна коаліція на чолі із США завдала авіа­удару по союзних військах сирійського диктатора Башара Асада. Тоді загинули близько 200 вагнерівців), а третій ­ 24 лютого 2022 року.

Нині, коли йому фактично нічого не вдає­ться, путін має три важелі для підняття ставок: зернова угода, ЗАЕС (розмова відбу­валася до теракту рашистів на Каховській ГЕС. ­ Прим. ред.) та червона кнопка. Тому, поки не маючи можливості підняти ставки, він очікує. А чого? Він і сам не знає.

Олександр ЩЕРБАТИХ.


Із дозволу автора публікуємо уривки з книги.

ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ ПУТІНА І ЙОГО ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ

Перш за все я хочу відразу сказати, що я не психолог і не психіатр. Тому тут буде багато довгих цитат і мінімум, власне, моїх висновків. Варто зазначити, що ніхто з професійних психологів не поставить діаг­ноз, базуючись лише на основі телевізійного спостереження. Тут немає медичних діаг­нозів, ми можемо говорити лише в категоріях припущень (хоча припущень дуже ймовірних) і про наявність тих чи тих рис, які вказують на наявність тих чи тих психічних порушень.
Почати аналіз психопортрета путіна, на мою думку, варто не з цитат психологів, а зі слів Гілларі Клінтон, яка, напевне, найточніше описала владіміра путіна однією фразою: «Крутий хлопець з тонкою шкірою». У цій фразі, насправді, міститься вся суть путіна.
На нашу думку, найкращий психопорт­рет путіна склав Роман Кечура, президент Української конфедерації психоаналітичних психотерапій. «Судячи із зовнішніх спостережень за цим чоловіком, можу сказати, що його функціонування ви­значають два рівні. Перший рівень метафорично назвемо «пітерський гопник». Це людина, яка нікому не вірить. Їй не доступна любов. Вона не здатна до прив’язаності, до тривалих стосунків. Не здатна розуміти окремішність іншого і любити іншого в його повноті. Це базовий недолік.
Що з цього випливає? Він керується афек­тами. Основні його афекти – це зазд­рість, лють і страх. У нього пекельне життя. Спробуйте це собі уявити. Він не може нікого любити, а може тільки заздрити, лютувати і боя­тися. А ще відчувати маніакальне збудження, коли «всіх переграв». Він живе з повною внутрішньою пусткою. Через це основною метою його життя є конт­роль інших людей. Для того, щоб контролювати інших, він застосовує маніпуляцію. Все, що він говорить, спрямоване на одну ціль – контроль. Він хоче контролювати найближче оточення. Контролювати населення. Конт­ролювати весь світ.
Це тип людей, яким притаманне нестрим­не прагнення влади. Бо влада – це єдине, що їх заспокоює і дає відчуття контролю над іншими. Поза владою ці люди взагалі себе не мислять, поза владою вони не існують. У загальній психопатології це називається «анти­соціальний психопат».
Структура його переживань: «Я нікого не люблю, нікому не вірю. Я відчуваю заздрість, страх і лють, коли щось не вдається, і азарт, коли вдало переслідую жертву. Єдина моя ціль – це контролювати інших. Я маніпулюю ними – лякаю, підкуповую, лещу. Роблю все, щоб змушувати їх поводитися так, як мені потрібно».
Але це лише перший рівень, поверховий. А другий рівень – це абсолютна недовіра.
І страх. Він боїться. Тому йому потрібні всі ті ракети, бомби, спецслужби і вся армія. Він потребує цього, щоб захистити себе – маленького, нещасного, всіма ображеного і занедбаного хлопчика.
Перший рівень падає тоді, коли йому не вдається підтримувати імідж правителя, який «усіх переграв». Знаходяться дорослі дядьки, які кажуть йому: «Слухай, хлопчику, постій там у куточку зі своїми ракетами!». Тоді він декомпенсується і падає на нижчий рівень. І цей рівень – це параноя. У своїй параної він не вірить нікому. Тому його кухар є мільярдером. Уявіть собі, мільярдер відповідає за його харчування, тому що він довіряє лише тій їжі.
Єдина мова, яку розуміють такі люди, – саме мова сили. Сили, яка не залежить від нього, яку він не контролює.
Західні лідери помилково розглядали його як якогось дивака – трохи дивного, трохи не дуже здорового, трохи вразливого. Намагалися з ним домовлятися, йти на поступ­ки – поводилися як раціональні люди. Західні президенти чи канцлери працюють у своїх офісах від 9-ї до 18-ї – вони просто ходять на роботу. А він уявляє себе володарем. Володарем однієї шостої частини світу. Він не політичний менеджер, а імператор. І тому єдиний аргумент для нього – це сила. У пітерській «підворотні» єдиний аргумент – це удар у чоло або дуже переконлива загроза його застосування».
Фахівець у сфері психічного здоров’я і психосоціальної підтримки Олена Вострова, говорячи про путіна, також указує на відсутність емпатії: «Диктатор позбав­лений емпатії і співчуття до людей. Однак у всіх жахах війни в Україні винен не один він, а все російське суспільство. Психологи спостерігають у путіна ознаки двох патологій – маніакальний розлад і соціопатію».
Психотерапевт Валентин Лученко теж вва­жає, що путін – соціопат. Його соціопатія, мож­ливо, сформована в дитинстві й підлітковому віці. Згідно з неофіційною біогра­фією, він – незаконно народжена дитина, усиновлена далекими родичами, які втратили власних дітей під час Другої світової війни. Дитина, яка му­сила виживати за всяку ціну. Маленького зросту, хирлявий. Якщо ти навчився тамувати біль і преш на сильнішого суперника, ти – переможець, ти в авторитеті.
Соціопатів вабить кримінальне середо­вище. Тому так багато близькокримінальних замашок: від «мочіть в сортіре» до поведінки, як бос мафії. Чим відрізняються соціопати від психопатів? Низьким порогом болю і низьким порогом страху. Їм болить, і вони бояться. Вони «психують», і їм болить. Це зони вразливості соціопатів.

Крім того, що путін – соціопат, він має ще декілька психічних особливостей:
1. У нього наявна гіперкомпенсація комплексу меншовартості. Тому йому завжди мало влади і грошей. Заради цього він готовий постійно працювати, постійно бути на­сторожі.
2. Він – садист стосовно власних зрадників і «щурів». Тому Литвиненко мусить не просто вмерти, а сконати в муках від по­лонію.
А мешканці Харкова, Маріуполя, Волновахи мусять здохнути за те, що не зустрічали росіян квітами і хлібом-сіллю.
3. У близькому колі путіна багато психопатів, які вважають його своїм, бо він продемонстрував їм, що ніякої емпатії, честі й совісті в нього немає, і будь-хто з його оточення може бути ліквідований.
4. путін – сентиментальний (розплакався на сцені, коли оголошував про приєднання Криму; прив’язаність до дітей тощо), тому він ніколи не піде на ядерну конфронтацію.
5. Мислення путіна міфологізоване і за­смічене містицизмом. Його ідея-фікс – відновлення срср без урахування реального підгрунтя для цього. У його оточенні багато шар­латанів, які підживлюють його комплекс величі та історичної винятковості (гіперкомпенсація комплексу меншовартості).

(Далі буде).