Четвер, 28 Березня 2024 р.
6 Серпня 2010

ШВАРЦ

Його так i називають Шварц. Наймення це пiшло вiд прiзвища.

Будеш Шварценеггером– Перший раз переiнакшив моє прiзвище в армiї наш ротний. «Будеш Шварценеггером», – сказав вiн одного разу. I нiби приклеїв. А з часом, уже в Кам’янцi, став Шварцом, – посмiхається ювiляр.

8 серпня Сергiю ШВАРЧУКУ виповниться 40. Його добре знають у спортивних колах. Воротар мотобольної команди «Подiлля» – шестиразового чемпiона України, багаторазового володаря Кубка України, кращий воротар чемпiонату Європи 1997 р. давно завоював симпатiї мiсцевих уболiвальникiв. Вiн пережив пiдйоми i падiння кам’янецького мотоболу, настiльки зрiсся iз командою, що нiяк не може погодитися з тим, що мотоболу в мiстi вже не буде. Але про це пiзнiше…

– Народився я у Кам’янцi, куди переїхали батьки з Вишнiвчика Чемеровецького району, – розповiдає ювiляр. – Закiнчив п’яту школу, вiдслужив в армiї на вузлi зв’язку штабу дивiзiї пiд Смоленськом.

– Спортом захоплювався?

– З дитинства займався, мабуть, усiма видами спорту, якi є в мiстi. Грав у футбол в 1-4-х класах, проте серйозно почав займатися ним iз 13-ти рокiв. Дуже багато дав менi тренер ДЮСШ №2 Станiслав IЩЕНКО.

– Сергiю, хулiганом був добрим?

– Так, як i всi. Вчитися не дуже хотiлося, оцiнки були рiзнi, але атестат лише iз «4» i «5», усе нормально. У футбол ганяв скрiзь, усе мiсто облазив. Ареал був такий, що ми десь за день, мабуть, квадратiв iз 20-30 кiлометрiв покривали довкола мiста, де тiльки можна.

– Повернувшись iз армiї, куди влаштувався?

– Демобiлiзувавшись 1990 року, до травня 1991-го працював у райвузлi зв’язку. Встановлювали стовпи, проводили повнiстю трасу вiд стовпів до квартир, виїжджали на виклики. А потiм мене запросив Микола ЄДИНАК грати за вiдому тодi футбольну команду «Цементник».

Мотобол– А коли став грати у мотобол?

– Одного разу Микола Iванович запитав, чи не хочу я спробувати пограти воротарем у мотобольнiй командi. Я погодився. Тодi начальником СТК «Подiлля» був Iгор IВАНIЦЬКИЙ. Я потрапив у команду наприкiнцi травня 1991 року, коли команда брала участь в останньому чемпiонатi СРСР.

– Наступного року командi вдалося стати першим чемпiоном незалежної України…

– Так. Тодi грали Володимир ДАНИЛЯК, Олександр АЖГИРЕВИЧ, Володимир ТIТ, Павло ТIХУН, Олександр i Григорiй ВОЛИНКIНИ, Сергiй МАКАРЕНКО. Потiм до команди повернувся В’ячеслав ДIДУК. Вiн i став нашим тренером. А до того довгий час вiн був воротарем. Дуже прикро, що вже немає з нами обох ДIДУКIВ, Павла ТIХУНА, Сашi АЖГИРЕВИЧА, Сашi та Грiшi ВОЛИНКIНИХ, Андрiя ГАВРИЛЕНКА, Юри БУРЛАЯ…

«Подiлля» тодi було потужною командою. В мотоболiстiв була зарплата, було все, як кажуть, без варiантiв. 1991 року ми мали за-йняти п’яте мiсце по Союзу. Але нас засудили у Ковровi та ще десь, тож, у результатi, ми опинилися на 8-му мiсцi. Тодi я проїхав весь СРСР, бачив усi команди. У тi часи обов’язково мали бути двi команди – дорослих i юнiорiв. Я грав за молодь. А наприкiнцi 1991-го – вже за дорослих на Кубок СРСР.

1997 рiк. Злiва направо: стоять - Сергiй МАКАРЕНКО, Ярослав СИДОРЧУК, Олександр АЖГИРЕВИЧ, Петро КОРНЯ, Станiслав КШЕМIНСЬКИЙ, Олег IСАЄВ, Володимир ДАНИЛЯК, Сергiй ШВАРЧУК, Юрiй ОСТАФIЙЧУК; сидять - Олександр ФРIЗЕН, Павло ТIХУНУ командi панували дуже товариськi стосунки. Кожну поїздку супроводжували смiшнi розповiдi, приколи.

– То був зоряний час «Подiлля»…

– 1992-го ми виграли Кубок 

i стали чемпiонами України, 1993-го – чемпiонами i знову вибороли Кубок. 1994-го чемпiонат ми програли кельменецькому «Митнику», зайняли третє мiсце. У 1995-1998 роках знову ставали чемпiонами.

Хочу згадати добрим словом колишнiх начальникiв команди Валерiя ДIДУКА, Юрiя ОСТАФIЙЧУКА, голову СТК «Подiлля» Вiктора ЄРМЕНЧУКА, тренера В’ячеслава ДIДУКА. Вони, що називається, тягнули «Подiлля». Згодом у команду прийшли Володимир СТРУМIНСЬКИЙ i Станiслав КШЕМIНСЬКИЙ.

– Коли команда почала «розсипатись»?

– Один час нами опiкувався ВАТ «Адамс», його президент Адам ЯХIЄВ. До 1997 року в нас була потужна, сильна команда, а з 1997-го нiякого фiнансування вже не було. Чемпiонськi бенкети наприкiнцi року – це було все, що ми мали… Тож грали на голому ентузiазмi. I вигравали!

«Подiлля» було, як кажуть, мiцним горiшком для всiх. Ми думали, що за 3-4 тури у нас буде непризове мiсце, але настроювалися, зцiплювали зуби i виривали перше мiсце.

Всiляко було. Мене, примiром, 1999 року вигнали з команди за те, що я поїхав грати за збiрну…

– I ти тодi одразу пiшов у бiзнес?

– Так. Пiшов на базар бананами торгувати.

– Але повернувся, коли команда почала вiдроджуватися…

Шварчукове сiмейне «вiйсько»– «Подiлля» практично не грало з 2001-го. 2007 року нас несподiвано взяв пiд опiку Ярослав КРОЧАК, власник фiрми «Механiк». Спочатку вiн зi Станiславом КШЕМIНСЬКИМ провели турнiр у рамках «Технопарку». А 2008 року ми вже стали у стрiй: грали тодi та 2009-го у чемпiонатах України та Бiлорусi.

Два роки тому нас засудили на користь єнакiєвцiв. Ми посiли друге мiсце i вибороли Кубок України. I третє мiсце в Бiлорусi. Торiк взяли третi мiсця i там, i там.

– А цього року, Сергiю, команду поставили перед фактом, що її вже немає.

– Боляче це згадувати. Грали, грали i раптом… Але ми не здаємося. Заснували фiзкультурно-спортивне товариство «Кам’янець», мене обрали його президентом. От i б’ємося з останнiх сил. Ми – це я, механiк команди Василь СОМИК i Володимир ДАНИЛЯК.

– Згадав фразу: «Поки у Кам’янцi є ДАНИЛЯК i ШВАРЧУК – мотобол не загине»…

– Це говорилося ще в тi часи. Цього року кинув бiзнес i займаюся тiльки мотоболом. Набридаю своїми проханнями мiському головi Анатолiю НЕСТЕРУКУ. Я добре розумiю Анатолiя Макаровича: у мiстi стiльки проблем, а тут ще я… Але мер, сподiваюся, нам допоможе. Є у нього одна добра iдея, але не го-воритиму, щоб не наврочити (смiється).

– Грати є кому?

– Зараз за команду можуть грати: я, Олександр БУРДЕЙНИЙ (воротар), Володимир ДАНИЛЯК, Микола ТКАЧУК, Олександр ПОЛАТАЙКО, Роман КОГУТ, Денис КОМЕНДАНТ. Є також декiлька молодих чоловiкiв, якi хочуть грати у командi, – Олександр ЄГОРОВ, Вадим ЖАРУН, Вiктор ТОМАШЕВ. Усього в нас є чоловiк 10-12, якi хотiли би грати. А на чому?! Технiки ж немає. Люди є, а мотоцикли – лише оте дрантя… Та i як можна назвати мотоцикл 1994 року випуску, який оцiнений у 80 гривень?!

– Але вiриш у краще?

– Вiри не втрачаю. Тiльки на це i надiюсь. I не тiльки сподiваюсь, а знаю, що все буде добре.

– Днями має вiдбутися реєстрацiя Благодiйного фонду «Кам’янецький мотобол», за-сновниками якого виступають: я, голова мiської органiзацiї Партiї регiонiв Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО та механiк майбутньої команди Василь СОМИК, до речi, ми обрали його президентом Фонду. Якщо у Кам’янцi немає потужного спонсора, то ми вирiшили збирати грошi з патрiотiв Кам’янця – хто скiльки може. Думаю, що таких буде немало.

– Я дуже радий, що Ви виступили з такою iнiцiативою. Це, безумовно, допоможе вiдродити кам’янецький мотобол.

– Тепер трохи про сiм’ю. Ти коли одружився?

– У липнi 1994 року. Жанна спочатку була бухгалтером, потiм поступово перейшла на пiдприємницьку дiяльнiсть.

– У Вашiй родинi, здається, ще двi особи жiночої статi?

– Так, двi дочки – Вiра та Олена. Вiрi – 15 рокiв. Вона займається велоспортом, бере участь у серйозних змаганнях. 

А Оленка закiнчила перший клас, iде у другий.

– Дружина розумiє Тебе стосовно мотоболу, пiдтримує?

– Розумiє. Iз дружиною менi пощастило.

– Як з нею познайомився?

– У печерах (смiється). Коли я i вона займалися спелеологiєю. Де тiльки мене не було!

– Воротарем бути подобається?

– Я нiколи не хотiв стояти на воротах. Але, коли пiшов грати у футбол, подивився на мене IЩЕНКО i каже: «Марш на ворота!». А я – кращий гравець у класi, школi, дворi, бiгав у полi. В армiї я сказав, що польовий гравець, то отримав грамоту кращого центрального захисника Смоленської областi. А тут уже таке… Але поставили, то й вiдповiдаю за ворота. А якщо треба, я i в полi буду грати.

– А що, доводилося?

– Нi. Я так i не грав, але цього року буду починати. Щоби вчити когось, треба показати особистий приклад.

– Сергiю, цього року так i в чемпiонатi країни грати не доведеться?

– Якщо станеться чудо, то гратимемо. В принципi, ми у Федерацiї мотоболу подали заявку на участь у чемпiонатi. Знаємо, що найближча гра 21 серпня у Вознесенську. В мене є ще надiя, що ми, може, якось зiграємо. Все впирається у технiку. I ми би грали. I з фiнансами, менi здається, нiчого страшного: 30 тисяч нам би вистачило на виїзнi матчi.