ВЗЯЛИ ЄВРОПУ – ЗДОБУДЕМО СВІТ!
Незважаючи на те, що минулий рік був проблемним для спорту в усьому світі, багато спортсменів навіть у непростий час змогли досягти високих результатів. До числа таких, безперечно, входять і тхеквондисти з Кам’янця-Подільського. Ще в листопаді-грудні минулого року відбулися клубн ий та юніорський чемпіонати Європи, з яких кам’янчани повернулись із 5 нагородами, а минулого тижня привезли стільки ж медалей з вітчизняної першості. Успіх прийшов завдяки зусиллям небайдужих людей. Думками про роботу з вихованцями, перспективами тхеквондо та існуючими проблемами поділився тренер і президент Кам’янець-Подільської міської федерації тхеквондо і хапкідо Сергій ЧАЙКА.
Розмова відбувалася під час тренувального процесу, тож призери європейських форумів Марія Романенко, Даніїл Майданюк, Андрій Скринський та володар двох п’ятих позицій на континентальних чемпіонатах Даніїл Баблонюк змогли приділити мені декілька хвилин для розмови. Наразі вся четвірка є вмотивованою та мріє про здобуття нагород у цьогорічній світовій першості серед юніорів.
– Сергію Володимировичу,
СК «Чайка» став одним із переможців проєкту, що фінансуються з Громадського бюджету, і незабаром має отримати кошти на ремонт будівлі. Що не так зі спортивним залом на Нігинському шосе, 34?
– Головна проблема в покрівлі, яка потребує капітального ремонту, бо коли йдуть дощі чи тане сніг, усе тече прямо в приміщення. Фасад також майже зруйнований, це спричиняє плісняву і псує повітря, що є шкідливим для здоров’я. В секції тренуються багато дітей, тому потрібен доступ кисню. Для нас 300-500 тис. грн є непідйомними сумами, тому нині очікуємо на фінансування і маємо надію, що ці проблеми вдасться вирішити.
– Однак, вочевидь, це не єдина проблема. Для того, щоб Ваші вихованці змагалися у чемпіонатах Європи, довелося збирати гроші у фейсбуку. Чому так сталося?
– Участь у цих турнірах не фінансувалася міністерством спорту. 2020-го кошти для поїздок на змагання ми збирали неодноразово, оскільки, крім чемпіонатів Європи, їздили виступати на змагання до ОАЕ, Туреччини та Швеції. Це все були змагання міжнародних серій Global-1 та Global-2.
Ми розуміємо, що відсутність коштів має причини: країна перебуває в стані війни, 2020-го повинні були відбутися Олімпійські ігри, що зумовлює пріоритет для спортсменів, які планували змагатися в Токіо, оскільки ці вояжі є досить дорогими. Тому доводиться звертатися по допомогу до небайдужих людей, у тому числі й через фейсбук. Це зручно, адже інформація швидше доходить до людей. Багато кого з тих, хто допомагає, я навіть не знаю. Вони заходять на мою сторінку чи сторінку нашого клубу, бачать, чим ми займаємось, і допомагають. Це люди не лише з України, а з усіх куточків світу, бо тхеквондо – досить популярний вид спорту. Є інформація, що ним займаються 70 мільйонів осіб, більше лише футболом.
– Якщо тхеквондо настільки популярне, то чому такі маленькі медійність і залучення коштів у спорт?
– Це дуже молодий вид спорту. Наша федерація ВТФ була зареєстрована 1973 року, а до «олімпійської сім’ї» наш вид змагань потрапив лише 2000-го. Якщо розглядати нашу країну, то ще за радянських часів добре розвинутими були інші бойові мистецтва: бокс, боротьба, самбо, дзюдо. Спеціалісти з цих видів популяризують свої напрямки, тому до тхеквондо ще є брак уваги.
Однак ми прагнемо дати розвиток вихованцям. А для прогресу потрібно їздити не лише на змагання в Україні, а й по всьому світу. Ми могли б змагатися переважно у чемпіонатах області та привозити постійно сотні нагород, але потім спортсмени, які все ж потраплятимуть у першості високого рівня, не зможуть конкурувати психологічно. Адже можна лише уявити, що відчуває юнак з українського села, вперше потрапивши на чемпіонат у Нью-Йорку чи Дубаї.
– Але життя складається зі стресових ситуацій. Як спортсмена виводити зі стану страху перед відповідальними змаганнями чи ризиком зазнати травми?
– Потрібно розмовляти, особливо тоді, коли є страх перед отриманням травми. Багато залежить не лише від тренера, а й від сім’ї. Складно, коли батьки радять дитині займатися чимось іншим, тому я пояснюю, що спорту без травм не існує, та те, що тхеквондо ВТФ є найбезпечнішим з усіх контактних бойових мистецтв.
– Чим це зумовлено?
– Двобої відбуваються в жилетах, накладках і шоломах, що захищають тулуб, кінцівки та голову.
Також у нас заборонені удари руками в голову, по стегнах та колінах.
У тхеквондо при суддівстві відсутній людський фактор, тому що жилети є електронними, і програма автоматично зараховує очки за правильно завдані удари. Це допомагає розвитку, роблячи спорт більш динамічним та технічним.
– А як пояснити батькам, що спорт, в якому потрібно бити в голову, не є варварським?
– Пояснювати не доводиться.
22 роки тому я обирав вид спорту для сина і, зробивши певний аналіз, обрав тхеквондо. Так і з людьми, які приводять своїх дітей. Інша справа, що не всі залишаються. Частіше доводиться пояснювати батькам, що результат не приходить одразу, і якщо дитина не почала всіх перемагати ще на ранніх етапах, то це не означає, що вона гірша за інших.
Інколи буває, що батьки віддають суми, важливі для сімейного бюджету, на участь у змаганнях, і дитина відчуває психологічну напругу, тому що потрібно повернутися лише з нагородою. Я завжди пояснюю, що немає нічого страшного, коли результат відсутній. Потрібно працювати, і він з’явиться.
– Сергію Володимировичу, а чого Ви найбільше бажаєте для своїх вихованців?
– Я міг би відповісти, що найбільше бажаю різноманітних нагород, і по-спортивному це було би правдою. Але життя не обмежується лише професією. Найбільше я хочу, аби вони зберегли свої людські якості та виросли хорошими людьми, адже це є найважливішим та таким потрібним для нашої країни.
Після завершення розмови довелося спостерігати, як вихованці СК «Чайка» роблять колективне фото. За декілька годин воно з’явиться на сторінці Сергія Чайки у фейсбуку. Батьки знатимуть, що їхні діти точно були на тренуванні, а самі спортсмени в режимі реального часу отримують доступ до фотоархіву, що за багато років може стати альбомом із гарними спогадами…
Олександр ЩЕРБАТИХ.