НА ОЛІМПІАДУ БЕЗ НАС?

Ми давно звикли до того, що спорт насправді не поза політикою. Після 24 лютого 2022 р. розуміння цього стало ще сильнішим, оскільки більшість російських і білоруських атлетів є співробітниками силових структур. Поки «спецоперація» відбувалася успішно, а окупаційні війська мріяли про «Київ за три дні», вони робили «патріотичні» заяви та намагалися бути якомога ближче до путіна.
Але згодом у них оптимізму поменшало, адже міжнародні федерації відсторонили окупантів від змагань, і їхніх перемог на фронті не видно. Однак 28 березня Міжнародний олімпійський комітет рекомендував допустити до змагань росіян і білорусів у нейтральному статусі. Після цього Кабмін заборонив збірним України змагатися в турнірах, де є представники окупантів. Тож «Подолянин» вирішив дізнатися, як це впливає на спорт у нашій країні.

ЧОМУ ЇХ ПОВЕРТАЮТЬ, ТА ЧИМ ЦЕ ЗАГРОЖУЄ?

Згідно з даними Офісу Президента, за станом на 1 квітня ц.р., з початку повномасштабного вторгнення війська російських окупантів вбили 262 спортсменів і зруйнували 363 спортивні об’єкти в Україні. Здавалося би, що про жодну участь агресорів у міжнародних чемпіонатах не може бути й мови.
Проте є види спорту, для яких «не все так однозначно». Зокрема, в командних видах під бан потрапили лише клуби і збірні рф та рб. Але гравці з паспортами цих двох країн й надалі змагаються в найпрес­тижніших турнірах. А у футболі чомусь відсторонили лише колективи з росії. Білоруські клуби та збірна грають і надалі. Щоправда, проводять домашні матчі на нейтральних полях.

Дещо гірша ситуація в боксі. Любительська федерація IBA не наклала на терористів жодних санкцій. Імовірно, тому, що нею керує близький до путіна умар крємльов. У професійному боксі ж росіян виключили з усіх рейтингів. Проте залишили декількох осіб, які володіють чемпіонськими поясами.
А найслабшими санкціями обійшлися у великому тенісі, де для рашистів не вводили жодних обмежень, крім формального позбавлення пра­пора. І навіть те, що торік організатори не допустили їх до участі в британському Вімблдоні, який є одним із найбільших і найстаршим тенісним турніром світу.
Таке ставлення до російсько-української війни могло б стати вузькогалузевою проб­лемою. Проте саме це в лютому стало аргументом президента МОК Томаса БАХА у його прагненні повернути росіян у світовий спорт.

– МОК дотримується прав людини, як і міжнародні спортивні федерації, тому ми маємо реагувати на це занепокоєння. По-друге, нам потрібно зрозуміти, чому це неможливо, наприклад, для плавців, але можливо для тенісистів? Ми бачили на Australian Open, коли українська гравчиня виступала проти нейтральної атлетки з російським паспортом, а білоруська тенісистка навіть перемогла в турнірі. Тоді чому це неможливо в плаванні чи гімнас­тиці? – казав тоді спортивний чиновник.

Трохи більше ніж за місяць вийшла й рекомендація між­народним федераціям допус­тити представників цих країн до змагань у своїх видах. Тепер, аби повернутися до професійної діяльності, вони мають виступати індивідуаль­но, без допуску до командних змагань; не повинні підтримувати вторгнення в Україну; не бути представниками збройних сил чи силових відомств.

У відповідь на це вийшла заборона нашого Кабміну. Тож тепер українці не змагатимуться там, де є громадяни країн-агресорок, і з великою ймовірністю не зможуть по­їхати на літні Олімпійські ігри 2024 року в Парижі, адже банально не здобудуть ліцензій.

ПОСТРІЛ СОБІ В НОГУ

Із проханням прокоментувати рішення сторін і перспективи нашої участі в Олімпійських іграх «Подолянин» звернувся до триразової чемпіонки Європи, чемпіонки світу та призерки Олімпійських ігор 2012 року з легкої атлетики, народної депутатки України, голови підкомітету з питань спорту вищих досягнень і спортивної діяльності Комітету ВР з питань молоді та спорту Ольги САЛАДУХИ.

– Пані Ольго, як Ви відреагували на ці рекомендації МОК?

– Щиро кажучи, був шок. На жаль, 28 березня МОК фактично дав зелене світло на повернення росіян і білорусів у спорт. Так, з обмеженнями. Але ми розуміємо, що це дуже поганий сигнал для України, оскільки критерії МОК є фактично півмірами та залишають для агресора привідкритими двері у світовий спорт.

Тепер перевагу в рішенні щодо їх допусків надано федераціям. І деякі з них уже дозволяють змагатися атлетам із країн-терористок. Наприклад, у фехтуванні, вільній боротьбі та дзюдо ми вже це бачимо. І, на жаль, після рішення Кабміну наші спортсмени у цих видах можуть втратити можливості змага­тися за олімпійські ліцензії, які вже розі­груються. Тому вони перебувають у дуже демотивованому стані.

Також Ольга Саладуха додає, що вважає недоцільним створення ситуації, коли саме українці не зможуть потрапити до Парижу:

– Заяви на цьому етапі про можливий бойкот Олімпійських ігор – прояв слабкої полі­тики НОК України та профільних відомств.
У мене телефон був просто червоний, адже люди з різних видів спорту не знають, як їм розуміти ці рішення, і як далі розвиватиметься ситуація. Деякі кажуть: «Ми перебуваємо за кордоном та готуємося. Але навіщо? Якщо все одно нікуди не поїдемо». І справді, Олімпійські ігри для спортсмена – це змагання, до яких він готується багато років, великий етап життя. Тому чимало людей навіть не бачать сенсу йти на тренування.

Я вважаю: оскільки до ігор ще понад рік, потрібно тиснути і політично, і дипломатично. Це можна робити різними способами, адже в нас є коаліція з більш ніж 30 країн, які підтримують Україну. Тому ненатиснутих кнопок ще дуже багато, і спершу потрібно використати їх, а вже потім говорити про бойкот.

– Після 2016-го росіяни й так виступали без свого прапора. Тобто фактично для них нічого не змінилося. Чи можемо ми апелювати до того, що цей критерій допуску є недієвим?

– Так, адже для них точно нічого не змінюється. Ба більше, на початку вторгнення багато хто з них постив символи «Z» та активно підтримував путіна. Більшість їхніх атлетів є військовими та співробітниками силових відомств. І вони кажуть, що готові вбивати, якщо їм надійде повістка. Цьому в нас є доказова база, яку зробив портал tribuna.com.
На жаль, я не розумію, чому Міністерство молоді та спорту так вперто і довго не бачили таких фактів. Вказала це у своєму листі на адресу керівництва НОК та міністерства. Уже наявні докази на більш ніж 300 атлетів.
І з цим ми можемо звертатися до МОК, демонструючи факти використання кремлем спорту у пропаганді.

Вважаю, що в Парижі не має бути тих, хто підтримав війну або відмовчується. Натомість повинні поїхати ті, хто підпише антивоєнну декларацію. Коли спортсмен публічно каже, що засуджує дії своєї влади, то може виступити на Олімпіаді у команді біженців.

Співрозмовниця зазначає, що, в разі поступового повернення спортсменів із «країн 404», дієвим інструментом боротьби проти них може стати саме доказова база, опублікована на сайті tribuna.сom:

– У грудні до засідання робочої групи на базі комітету з питань молоді та спорту приєдналися всі спортивні організації, які наразі є в країні, аби вносити персональні санкції. Були на цьому засіданні й представники порталу «Трибуна». Перший список складав 54 людини. Ми домовилися дати публічний меседж цим злочинам. Доказів було багато, особливо на початку вторгнення, коли від росіян і білорусів вистачало постів у інтернеті. Тоді ж Верховна Рада ухвалила звернення до РНБО, аби на підставі цих доказів звернутися до МОК, щоб довічно дискваліфікувати цих 54 осіб.

– Чи можуть росіяни спробувати обі­йти ці санкції?

– Звісно. Вони постійно брешуть. Наприклад, російський олімпійський комітет закрив списки спортсменів національних збірних. Тепер зроблять, що вони не військові, й ми бачитимемо все більше їхніх атлетів на міжнародних стартах. Тому тут треба все контролювати на рівні урядів різних країн.

– Як потенційний пропуск усіх міжнародних змагань, бойкот вплине на фінансовий стан українських спортсменів?

– Вони втратять і в спортивному, і в медійному, і у фінансовому плані, оскільки загалом весь спорт в Україні буде під загрозою. Багато атлетів просто закінчать кар’єру.

ОДРАЗУ ВИМАГАЛИ БАНУ РОСІЯНОК І БІЛОРУСОК

Із постійним тиском і туманними ка­р’єрними перспективами зіштовхнулися й тенісисти. Їх виступи стали соломиною, за яку вхопився МОК у своєму прагненні «амністії» для громадян ворожих країн-терористок. Повернутися та тренуватися в Україні неможливо, власна держава піддає критиці.

Про це та те, чому на світових кортах ігнорують війну, розмовляємо з Микитою ВЛАСОВИМ, який є тренером із фізичної підготовки тенісистки Лесі ЦУРЕНКО.

Спілкування одразу починаємо з прикрого епізоду. Місяць тому спортсменка виступала у престижному турнірі в американському Індіан-Веллсі, де мала спілкування з головою WTA (Жіноча тенісна асоціація) Стівом Саймоном. За декілька днів після цієї розмови українка знялася з турніру через панічну атаку, яка, за словами Микити Власова, сталася через позицію чиновника:

– Її цікавило ставлення до гравців. Існують проблеми, які дуже легко можна вирішити, але світовий тур на них не зважає. І, звіс­но, розмова дійшла до наявності в світово­му турі росіянок і білорусок, які підтримують війну.

На чергове Лесине запитання Стів Саймон відповів: «Якщо хтось із них підтримує воєнні дії, вони не мають бути покарані». На її зустрічне запитання про те, як би він почувався на її місці, Стів визнав: «Жахливо. Але ти добре справляєшся». Після цього в Лесі був шок.

– А як тренеру працювати зі спортсменкою після таких потрясінь?

– Усі наші тенісисти змушені постійно працювати з психологами, адже їхні рідні й досі в небезпеці. Наприклад, бабусі Еліни Світоліної (колишня третя ракетка світу. – Прим.ред.) 85 років, і вона не може виїхати з Одеси. Мама Олексія Крутих – медик. Вона відмовилася виїжджати, бо лікарня, в якій працює щодня, приймає поранених. Тому кожен українець у тенісному турі – як на голках. Кожен день починається з перевірки новин і того, чи всі рідні живі та здорові.

Коли відбулася розмова Цуренко та Саймона, я зрозумів, що їй треба грати, а вона емоційно не тут. Леся дві з половиною години була в психолога WTA, потім стільки ж в особистого, а ніч провела з температурою тіла 39 градусів.

Наступний поєдинок мав бути проти дуже сильної хорватки Донни Векіч. І за 4 години до матчу я навіть казав їй, що не потрібно грати цей матч, але отримав відповідь:
«Ні-ні, я приїхала змагатися, а не зніматися». Хоч було дуже важко, Леся перемогла в трьох сетах. А вже перед наступним матчем із білорускою аріною соболенко накипіло все. Додалося, що президент МОК Томас Бах зазначив, що в Австралії Катерина Байндл грала проти росіянки рахімової, й ніби все добре. Тож була ймовірність, що згодом і гра Лесі проти суперниці з білорусі вилізе в контексті повернення у спорт атлетів країн-­терористок. Тому в неї сталася панічна атака.

– Тенісні функціонери старанно захищають представників лише двох країн. Але чи хтось із цих тенісистів висловлював українцям свою підтримку?

– Був випадок лише з одним гравцем, який підійшов, запропонував допомогу і сказав, що дії російської влади – повний жах, він не хоче мати нічого спільного з цими країнами, зневажає всіх виродків, які приперлися до України, і сподівається, що в наших близьких усе добре. Імені називати не буду, але можу сказати, що одна справж­ня людина серед них є.

– В одному зі своїх інтерв’ю Леся казала, що Відкритий чемпіонат Австралії пропонував українцям допомогу. Чи було щось схоже від інших змагань?

– За весь цей час не допомагав ніхто.
На всіх турнірах ми зустрічали співчуття і слова людей, що їм справді прикро за цю ситуацію, але допомоги не було. Ба більше, від Australian Open її б також не було, якби не випадок із російськими прапорами на матчі нашої Катерини Байндл. На жаль, у той момент нас із Лесею вже не було на кортах. Дізналися лише зранку. Були в дирекції WTA, а також того дня мали три розмови з директором австралійського чемпіонату Крейгом Тайлі. Після другого спілкування я запитав: «Що зробили ви для безпеки українців тут?». Відповідь була: «А що ти хочеш?». Я повідомив, що не треба мені ставити таких запитань, я хочу почути, що вже зроблено. Функціонер визнав, що нічого, і попросив пів години, аби щось придумати. Ось після цього від Australian Open з’явилася ініціатива, за якою вони взяли на себе витрати з перебування українців у турнірі, поновили безкош­товне харчування навіть тим, хто вже програв, і повідомили, що наші гравці можуть залишатися в Мельбурні стільки, скільки потрібно.

Також Микита Власов додає, що україн­ські тенісистки з перших днів вторгнення намагалиcя домогтися відсторонення колег із країн-агресорок, однак тенісні чиновники не лише на це не пішли, а й не виконали низки інших обіцянок:

– Дівчата вже на шостий день повно­масш­табної війни були в кабінеті Стіва Саймона, де вимагали бану росіянок і білорусок. Тоді не відбулося нічого, але організація зазначила, що українців підтримають фінансово і нададуть список тренувальних баз, де б вони могли займатися та відчувати себе в безпеці.

Весь цей перелік звівся до тенісного цент­ру в Орландо (США). Про це нам повідомили торік під час турніру в Індіан-Веллсі. Після нього відбулися змагання в Маямі, а потім – низка турнірів у Європі, які ще й відбуваються на кортах з іншим покриттям. І що робити в Орландо, було незрозуміло. Наприклад, якщо летіти звідти на європейський турнір WTA 250 (змагання четвертої категорії престижу у великому тенісі. – Прим. ред.), то лише на авіаквитки собі та тренеру витрати будуть більші, ніж за потенційну поразку в першому чи другому матчі. Це кабала.

ЗРОЗУМІТИ САМОСТІЙНО?

Схоже, не підтримують своїх спортсменів і у профільному міністерстві. Принаймні про це свідчить одне з недавніх інтерв’ю його очільника НОК Вадима ГУТЦАЙТА:

«Хтось продовжує боронити Україну, а хтось їздить заробляти гроші в тенісних турнірах. На жаль, ФТУ не була присутня на нашій Генасамблеї. Представники цієї федерації через ЗМІ кажуть, що їм не надали рекомендацій, як діяти в такій ситуації. Повномасштабна війна триває рік. Це потрібно зрозуміти самостійно».

– Микито, як Ви ставитеся до слів пана Гутцайта?

– Таке сказати може лише людина, яка не розуміє, як побудований тенісний тур. Ця особа некомпетентна в цьому питанні. Можливо, він розбирається у фехтуванні, але не у великому тенісі. Якби він був трохи розумнішим, проконсультувався б із підлеглими, а не робив таких заяв.

Торік, 22 травня, НОК у своїх соціальних мережах писав: «Уболіваємо за українських тенісисток на Roland Garros» (Відкритий чемпіонат Франції з тенісу. Один із 4 найбільших турнірів. – Прим. ред.)». Чи грали росіянки та білоруски там? Так. Чи були з цього приводу рекомендації НОК? Так, усім вболівати.

Цілий рік і профільне міністерство, і на­ціональну федерацію тенісу, і Національний олімпійський комітет влаштовувало, що українці грають. Не влаштовувала ситуація тільки тенісистів, і боролися за відсторонення наших сусідів лише вони.

– А чи держава хоч якось підтримує тенісистів?

– Ні юридично, ні ментально, ні фінансово. Гравці відіграють роль підприємця, який сам себе забезпечує.

Олександр ЩЕРБАТИХ.