ГОЛОВНЕ – ЩОБ ЗАЛИШАЛИСЯ ЛЮДЬМИ

Колись діти перевдягалися у звірят під час новорічних ранків, а тепер у будь-яку пору року на вулиці можна помітити під­літків не тільки переодягнених у звірят, а й таких, які наслідують їхню поведінку. Назва прихильників модної молодіжної субкультури не менш карколомна, ніж пози, в яких вони пересуваються, – квадробери!

Квадробіка («квадро» – чотири + «аеробіка») поєднує фізичну активність та імітацію рухів і звуків свійських або диких тварин. Це явище перебуває на перетині спорту, мистецтва та пси­хології ідентичності. Квад­ро­біч­ний рух започаткував японський спринтер Кенічі Іто. Він ще з дитинства потерпав від булінгу однолітків, які дразнили його «мав­пенятком». Але вирішив не боротися проти прізвиська, а навпаки – максимально підіграти цьому образу й зробити його своєю перевагою. Учасники модного руху часто перевдягаються у представників фауни й замовляють в он­лайн-магазинах маски котів, собак, вовків, ведмедів, а ще – пух­насті хвости, рукавички-налапники. Іноді це буває недешево.

Психологи вважають, що причин зацікавлення дітей квад­робікою може бути багато: цікавість та дослідження світу, необхідність зняти напругу та тривожність, пошук опори тощо. І якщо квадробіка чи інша субкультура допомагає дитині закрити ці потреби і залишається на місці розваг та інтересів, у цьому немає нічого поганого. Насторожують лише поодинокі випадки агресії з боку учасників спільноти, про які є згадки в ЗМІ та соцмережах. Як і дорослі, не всі діти вміють проживати внутрішню напругу і вчиняють неприйнятні дії. А субкультура дає змогу «прикриватися мас­кою гри». Дехто каже, що буде справляти природні потреби на вулиці, під деревом, або застрибує на лавочку, бо вважає себе котиком, і не важливо, якщо хтось там сидить.

Але справа не в квадробіці, а у вихованні. Якщо немає виховання, то дитина і не квадробер буде таке ви­робляти. На думку психологів, у слідуванні підлітка за будь-якою субкультурою (та й у поведінці дитини загалом) мають насторожити такі речі:

– різка зміна стилю поведінки дитини (коли бунтар стає суперслухняним, чемна дитина змінює поведінку на агресивно-викличну);

– втрата інтересу до власного здоров’я, гігієни, звичних улюб­лених занять;

– коли субкультура (віртуальна або реальна компанія) замінює сім’ю і стає єдиним та головним місцем, де дитина ділиться переживаннями;

– заперечення реального світу та заміна його віртуальним.

Якщо говорити про квадробіку як про повторення рухів тварин, то вона й справді є спортом. Утім, зважаючи на різну біомеханіку людей і тварин, та­-кі фізичні вправи загрожують підвищеним ризиком травм та ушкоджень, як-от під час занять паркуром чи скейтбордингом. Бажання наслідувати тварин не психічне захворювання і не відхилення. Батькам треба більше почитати про цю течію, обговорити цікаві моменти з діть­­ми. Це хороший крок до формування атмосфери довіри. І па­м’ятати про те, що участь у субкультурах – це, зазвичай, ненадовго.