ТРЕНЕР «ЕПІЦЕНТРУ»: «МИ ПОЧИНАЛИ З НЕВЕЛИКОГО…»

19 липня – День тренера

Навесні 2025-го ФК «Епіцентр» зі стовідсотковим показником виграв «Чемпіонську» групу Першої ліги чемпіонату України з футболу. В цей момент місцеві футболісти подарували любите­лям гри з м’ячем найбільший успіх у історії Кам’янця-Подільського. За два тижні до старту ігор української Прем’єр-ліги і напередодні Дня тренера для читачів «ПОДОЛЯНИНА» дав інтерв’ю головний тренер ка­м’янецького «Епіцентру» Сергій НАГОРНЯК. Фахівець розповів багато цікавого як про свій шлях у професії, так і про сьогодення команди.

ТРЕНЕР ПРО ТРЕНЕРІВ

– Сергію Миколайовичу, вболівальники зі стажем па­м’ятають, що після закінчення 2006-го ігрової кар’єри Ви не поспішали на тренерський місток і тривалий період працювали на телебаченні. Чому так сталося?
– Cвого часу так «наївся» футболу. Постійно був у роз’їздах, ще й чотири роки провів у Китаї (там виступав за три різні клуби в період із 2000-го по 2004 рік). У ті часи ніби і сім’я подорожувала зі мною, але траплялися періоди, що по декілька місяців був сам. Тому, коли у 35 років завершив кар’єру, подумав: «Хочу відпочити і зайнятися чимось ще». Після цього певний час був телеекспертом, але через 4-5 років зрозумів, що настав час повертатися, бо в моєму житті футбол – це все. Тому пішов у «Дніп­ро». Так і почалася тренерська кар’єра.

– Ваш перший досвід на тренерському містку виглядав доволі унікально. 2014-го Ви стали помічником Мирона МАРКЕВИЧА у «Дніпрі», який за рік дійде до фіналу Ліги Європи (другий за престижністю турнір континенту). Наскільки важливо одразу потрапити в такий сильний колектив?
– Є якась доля везіння, що мене туди запросили, за що дуже вдячний Мирону Богдановичу. Тоді це була можливість побачити, як із позиції тренера виглядає футбол найвищого гатунку. А те, що ми дійшли до фіналу Ліги Європи (там «Дніпро» програв іспанській «Севільї» – 2:3), – спогади, які неможливо стерти з пам’яті учасників тих подій.

– Мирон Маркевич є певною мірою культовим тренером для нашого футболу, і Ви пропрацювали з ним два сезони. В чому секрет успіху цього фахівця?
– Знаєте, він за віком «олдскульний». У той момент йому вже було за 60 (нині Маркевичу 74 роки), але повірте мені – він ішов у ногу з часом. І мав дуже хороші відносини з футболістами. Хлопці в нього вірили, тренер користувався просто неймовірним авторитетом. Тоді у «Дніпрі» був дуже згуртований колектив, і так сталося завдяки тому, що Мирон Богданович, крім того, що сильний фахівець, ще хороший психолог. Можу відверто сказати, що для мене це була школа на все життя.

– А чий внесок у Ваше становлення можете відзначити з-поміж тих наставників, яких зустріли в ролі футболіста?
– Вважаю, що в моїй кар’єрі завжди були сильні фахівці. Тому, напевно, від кожного брав щось для себе і вдячний їм донині. Ще коли тільки починав кар’єру у вінницькій «Ниві» (1993-1995 рр.), дуже великий слід залишив В’яче­слав ГРОЗНИЙ, який завжди був прихильником комбінаційного футболу і також ніколи не стояв на місці. У Він­ниці також працював із покійним нині Юхимом ШКОЛЬНІКОВИМ. Він у мене як гравця не надто вірив, але дав шанс, і я працею довів свій рівень.

Пригадую, як уже під завісу ка­р’єри працював із Віталієм КВАРЦЯНИМ у луцькій «Волині» (2004-2005). Це тренер, який шалено любив футбол. Так, у нього бували різні емоційні моменти, але він 24/7 віддавався улюбленій справі. У «Шахтарі» (Донецьк) пощастило працювати з Валерієм ЯРЕМЧЕНКОМ, а у «Дніпрі» – з Берндом ШТАНГЕ. Останній змінив усю нашу ментальність. Тоді, в середині 90-х, в Україні все було під забороною, а тут приїжджає людина із Заходу і дозволяє футболістам робити все. При ньому була максимальна демократія, яка нині для спортсменів є звичною.

«ЯКЩО СКАЖУ, ЩО НЕ ПОВІВСЯ НА ВИВІСКУ «ЕПІЦЕНТР», ТО ЦЕ БУДЕ НЕПРАВДА»

– А яке бачення футболу в Нагорняка-тренера?
– Відповім спокійно. Ми нама­гаємося грати у сучасний футбол. Є такий вираз: «Грати на м’ячі», який означає, що команда постійно намагається ним володіти. У Прем’єр-лізі теж будемо намагатися грати у свій, комбінаційний футбол. Проте ми ж розуміємо, що є такі колективи, в матчах з якими ми м’ячем володіти не зможемо, тому в певних матчах доведеться «страждати», щоб забезпечити результат.

– Ви очолили «Епіцентр» перед стартом сезону 2022/23. Тоді наша команда була колективом, який отримав місце в Першій лізі у зв’язку із початком пов­номасштабної війни та переформатуванням дивізіонів. До цього клуб виступав у Другій лізі. Чим Сергія Нагорняка зацікавив проєкт із Хмельниччини?
– Насправді я прийшов у клуб на рік раніше, 2021-го, в ролі тренера-консультанта, але перебував тут на місці та проводив тренувальний процес. Так склалося тому, що мав чинний контракт з УАФ (наш співрозмовник був тренером збірних України від U16 до U19) і не міг працювати за сумісництвом та сидіти на лаві запасних. Коли почався ковід, а потім повномасштабна війна, то змагань не було, то збори скасовувалися. Я у цей час хотів працювати, мати роботу на кожен день. Так вийшло, що знайомий із людьми з «Епіцентру», які запропонували спробувати тут. 2022-го вже й УАФ пішла назустріч і дозволила поєднувати.

Сергій Миколайович додає, що передбачав перспективу розвитку клубу з Кам’янець-Подільського району, адже для цього була проста, необхідна у футболі умова:

– Якщо я скажу, що не повівся на вивіску «Епіцентр», то це буде неправда. Розумів, що в майбутньому це може бути хороший футбольний бренд, оскільки власник любить спорт і не дозволить, аби команда погано виступала. Так крок за кроком через три роки ми досягли мети і вийшли в УПЛ.

– В особистих розмовах і місцеві уболівальники, і представники української футбольної спільноти сходяться на тому, що «золото» Першої ліги стало результатом планомірної побудови зіграної команди. Так задумувалося одразу?
– Ми починали з невеликого. 2022-го ще не мали можливості взяти гравців, готових до великих завдань. Від того колективу, який виступав у Другій лізі, у клубі залишилися чотири футболісти, тому перед стартом сезону команда була зібрана різними шляхами. Наприклад, перестала існувати луцька «Волинь», звідки підписали братів Владислава та Станіслава КРИСТІНИХ і Владислава МОРОЗА. Степана ГРИГОРАЩУКА, наприклад, знайшли у ФК «Мункач». Потім додавалися й інші виконавці, але можна вважати, що три роки тому ми зробили нову команду, основна група гравців якої ни­ні має по 22-24 роки. Тоді їм було 19-22. От у цей період разом крок за кроком прогресували і йшли вперед. Вони як футболісти, і я як тренер.

– Не можу не поставити провокативне запитання. У «Епі­центру» був шанс потрапити до УПЛ ще влітку 2024-го, коли в елітному дивізіоні звільнилося місце після зникнення «Дніп­ра-1». У плей-оф за вихід у Пре­м’єр-лігу ваші підопічні поступилися ужгородському «Минаю» (3:3, 3:5 за пенальті). Чи була команда тоді готова до потрапляння в УПЛ?
– Як сталося, так сталося, але ду­маю, що «Епіцентр» зміг би скласти конкуренцію саме завдяки влас­никам. У разі потрапляння в УПЛ нам би збільшили бюджет. Проте тоді ми ще не були настільки менталь­-но та структурно готові як колектив. Плюс – існували також певні проб­леми в інфраструктурі клубу. Ситуація змінилася, коли зустріли зиму на першому місці в турнірній таблиці. Тоді стало зрозуміло – можемо потрапити в УПЛ напряму, і треба готуватися. Наразі і клуб готовий до нового виклику, і команда.

– Чи збільшили бюджет?
– Так. Щодо поліпшення фінансових умов – усе виконано. Нині клуб у пошуках футболістів, які допоможуть нам конкурувати у Пре­м’єр-лізі.

«ВІРЮ, ЩО БОРЯЧУК РОЗКРИЄТЬСЯ»

– Які ланки команди треба укрі­пити перед стартом нового сезону?
– Я не проти підсилити їх усі. Кон­куренція ще не зашкодила нікому.

– Містяни жваво обговорюють трансферну сагу навколо Да­нила КРАВЧУКА, який став найкращим гравцем Першої ліги 2024/25, але тепер опинився в «ЛНЗ» (Черкаси). Чи був шанс зберегти нападника у клубі?
– Шанс є завжди, але рішення ухвалює сам гравець. Наш клуб зробив йому пропозицію, але Кравчук вибрав «ЛНЗ». Так склалися обставини, що в нього закінчився контракт із «Епіцентром», і він захотів піти. Можливо, запропонували кращі фінансові умови. Особисто я дізнався про це від Данила вже за фактом. Тобто, «Епіцентр» запропонував залишитися, але він уже перейшов. Можливо, якби сказав: «Мені пропонують», то можна було б щось вдіяти. Але сталося так, як сталося. У мене принцип, що незамінних людей не буває.

– Ось саме про заміну. Вже відомо про прихід нападника Анд­рія БОРЯЧУКА. Він тричі ставав чемпіоном країни у складі «Шахтаря», зіграв два матчі за національну збірну України, але так повною мірою і не реалізував свій потенціал. Завдяки чому 29-річний форвард може розкритися в Кам’янці?
– Не знаю, завдяки чому, але впевнений у його силах. Коли запрошував, так і сказав: «Андрію, я в тебе вірю!». Сподіваюся, що в нашій команді він розкриється, і надаю Андрію повний «карт-бланш». Від нього вимагається лише праця, праця і ще раз праця.

«ЕПІЦЕНТР» РОБИТЬ УСЕ, ЩОБ КОМАНДА ГРАЛА В КАМ’ЯНЦІ»

Ще до кваліфікації клубу до Прем’єр-ліги було відомо, що колектив може не розпочати сезон у Кам’янці-Подільсько­му, адже, за станом на весну 2025 року, Центральний стадіон ім.Г.Тонкочеєва не відповідав критеріям УПЛ.

– Сергію Миколайовичу, окремим важливим питанням для ка­м’янчан є гра команди на рідному стадіоні. Багато людей хочуть бачити «Епіцентр» саме тут. На якому етапі перебуває вирішення цього питання?
– Я як тренер і футболісти хочемо грати перед нашими вболівальниками. Але часу до старту обмаль (пер­ший домашній матч нового сезону відбудеться 2 серпня проти «Шахтаря»). Вже оприлюднена інформація клубу, що до приведен­-ня кам’янець-подільського стадіону у відповідність до вимог Української Прем’єр-Ліги «Епіцентр» гратиме у Тернополі, де міський стадіон імені Романа Шухевича стане для нас тимчасовою домашньою ареною. Керівництво ФК «Епіцентр» разом із місцевою владою докла­дає чималих зусиль, аби якнай­швидше усунути всі недоліки, щоб Прем’єр-Ліга завітала до нашого міста.

– На початку квітня клуб оголосив про підписання 19-річного кам’янчанина Захара ХАМЕЛЮКА. Чи можемо ми розраховувати на появу інших земляків у команді протягом недалекого майбутнього?
– Важко сказати. Нині, наприклад, є Іван БЕНДЕРА – один із лідерів команди. А коли будуть інші? Це залежить не лише від мене, а насамперед від них самих. Як молоді гравці будуть працювати, терпіти. Футбол – дуже важка праця, яку, на жаль, далеко не всі хлопці готові виконувати. Намагаємося шукати таланти, і вони є, але не все так просто.

– Недавно українські ЗМІ анон­сували зміни у вашому штабі. Писали, що тренером голкіпе­-рів стане колишній гравець багатьох клубів УПЛ (сумарно – 217 матчів у еліті українського футболу) Олександр Бандура. Чи можете підтвердити цей факт?
– Так. У клубі вже є Бандура, а також В’ячеслав Котляр (ексгравець низки українських і казахстанських клубів), який став моїм асистентом. Тренерський штаб складається з мене, Олександра БАНДУРИ, Олега НАДУДИ та В’ячеслава КОТЛЯРА (останні два – асистенти).

«КАЖУ: «ЖЕНЮ, ПОТРЕНУВАТИ ТИ ЩЕ ВСТИГНЕШ!»

– Ми розпочали розмову з тре­нерства, цим хотілося б і завершити. Під час вашої роботи у «Дніпрі» капітаном команди був Руслан РОТАНЬ, який став найкращим тренером УПЛ 2024/25. А 11 років його талант простежувався?
– Тоді в Руслана проскакували думки, що він хоче бути тренером. Щоб бути успішним, треба багато працювати. Вважаю, що він своєю роботою, своїм авторитетом зумів довести, що Ротань – хороший тренер.

– Можливо, хтось із ваших актуальних підопічних згодом зможе перемагати в новій ролі?
– Ще складно сказати, але хлопці, які навчаються на тренера і проявляють до цього цікавість, є. Наприклад, Женя ЗАПОРОЖЕЦЬ. Йому лише 31 рік, і він уже себе готує далі. Тому молодець. Маю надію, що, можливо, візьме щось і від мене. Хоча я кажу: «Женю, потренувати ти ще встигнеш! Поки грай у футбол».

– Якою людиною має бути фут­больний тренер?
– Терплячою. Я протягом цих понад трьох років неодноразово казав футболістам: «Крок за кроком ми будемо йти до своєї мети». Ми наполегливо працювали, і я дуже радий, що в мене склалася з футболістами ось така «хімія». Ми допомагаємо, доповнюємо одне одного. Тому і є такий результат.

Олександр ЩЕРБАТИХ.