«МІЙ ТАТО – ГЕРОЙ!»
– За десять метрів від нашого намету впав нерозірваний снаряд, а за декілька днів нас обсипало «Градами», – гортаючи світлини з неоголошеної війни, про свої неспокійні будні в зоні АТО розповідає заступник командира 11 ПМБ підполковник Богдан БЕРКУТА. – А це в лісі гіллям маскуємо військову техніку, аби по ній не вдарили терористи. На цьому фото риємо окопи та бліндажі. А тут ділимося продуктами зі школярами селища Весела Гора. Вересень добігає до кінця, а навчальний рік там так і не розпочався…
Нині саме так виглядає звичайний день військового із 11 понтонно-мостового батальйону. Від самого початку проведення антитерористичної операції кам’янецькі інженери з 11 ПМБ та Центру розмінування виконують завдання в найгарячіших точках східної України. Розшукують вибухові пристрої у звільнених від сепаратистів містах, мінують поля біля державних кордонів і блокпостів, тримають мости, що залишилися єдиною переправою мирного населення в безпечні регіони. Про свої будні напередодні професійного свята «ПОДОЛЯНИНУ» повідав Богдан Беркута, котрий у складі зведеного підрозділу виконував завдання на Луганщині.
– За десять метрів від нашого намету впав нерозірваний снаряд, а за декілька днів нас обсипало «Градами», – гортаючи світлини з неоголошеної війни, про свої неспокійні будні в зоні АТО розповідає заступник командира 11 ПМБ підполковник Богдан БЕРКУТА. – А це в лісі гіллям маскуємо військову техніку, аби по ній не вдарили терористи. На цьому фото риємо окопи та бліндажі. А тут ділимося продуктами зі школярами селища Весела Гора. Вересень добігає до кінця, а навчальний рік там так і не розпочався…
Нині саме так виглядає звичайний день військового із 11 понтонно-мостового батальйону. Від самого початку проведення антитерористичної операції кам’янецькі інженери з 11 ПМБ та Центру розмінування виконують завдання в найгарячіших точках східної України. Розшукують вибухові пристрої у звільнених від сепаратистів містах, мінують поля біля державних кордонів і блокпостів, тримають мости, що залишилися єдиною переправою мирного населення в безпечні регіони. Про свої будні напередодні професійного свята «ПОДОЛЯНИНУ» повідав Богдан Беркута, котрий у складі зведеного підрозділу виконував завдання на Луганщині.
ЗНІМАЛИ МІСТ ПІД КОНТРОЛЕМ ТЕРОРИСТІВ
З липня до вересня 24 інженери 11 понтонно-мостового батальйону під щоденними обстрілами «Градів», «Ураганів» і мінометів виконували бойові завдання в м.Щастя, що на Луганщині. Вони охороняли 110-метрову понтонну переправу, яку кам’янецькі військовослужбовці облаштували на початку літа. А також стежили і за єдиним вцілілим на Луганщині мостом через р.Сіверський Донець. За його руйнування терористи пропонували українським десантникам мільйон доларів, однак ті не спокусилися на «тридцять срібняків».
– Наприкінці серпня українську армію серйозно потіснили з Луганська, – розповідає підполковник. – Попри наш блокпост 30 серпня проїхали чотири останні БТРи з Луганського аеропорту. Це – десантники 80 аеромобільної бригади. На броні була купа людських тіл. Коли я вийшов, один військовий, весь чорний від хвилювань і болю, переплутавши мене з лікарем, вигукнув: «Спаси людей!». Я покликав фельдшера, він уколов важкопораненим сильне знеболювальне, яке кожен із нас мав у кишені.
Жахливі бої довелося пережити і кам’янецьким військовим. Упродовж трьох днів, 3-5 вересня, їхню базу нещадно обстрілювали, випаливши все. Вціліла лише ікона Богородиці із немовлям, якою наших солдатів перед від’їздом на схід благословив отець Андрій.
– Після перших обстрілів, які з високою точністю велися з території Росії, почалося перегрупування військ, – пригадує Богдан Олегович. – Тільки за офіційними даними там загинули 17 осіб. Російські терористичні війська били по наших позиціях снарядами, що при падінні заривалися в землю, випускали газ, після чого він займався і все випалював. Бійців навіть не врятували бліндажі, в яких вони намагалися заховатися, бо туди потрапляв газ, а температура при його спалахуванні сягала 1500 градусів. Після таких обстрілів з-під землі витягували фрагменти людських тіл і спопелілі кістки.
І навіть довгоочікуване перемир’я, підписане у п’ятий день вересня, не подарувало силовикам і хвилинки спокою – терористи зі страшенною силою лупили по українських позиціях до пізнього вечора. Аби перерізати сепаратистам шлях через річку, понтонери, незважаючи на постійні обстріли, замінували стаціонарний міст, а також зведену ними переправу.
Наступного дня після оголошеного перемир’я кам’янецькі військові отримали наказ зняти зведений міст. Під прикриттям 80 аеромобільної бригади, будучи на мушці російських снайперів і танків, де майорів триколор, завдання виконали. Керував операцією майор Олег ШАМАН.
– Наших військових і терористів розділяли 100 метрів річки Сіверський Донець. Під час зняття мосту нам неодноразово телефонували і з Кам’янця, і з Києва, попереджали, що будуть стріляти. Але, дякуючи Богу, жодного пострілу… Майже щодня телефоную до знайомих у Щастя з великою тривогою, адже цей населений пункт розташований на лінії безпосереднього зіткнення з ворогом. Також треба зазначити, що сьогодні стаціонарний міст залишається під контролем українських військових, які мужньо й героїчно стримують просування ворога вглиб нашої держави, – каже Богдан Беркута.
І ПІД ОБСТРІЛАМИ НАРОДЖУЄТЬСЯ КОХАННЯ
Крім охорони мосту, понтонери пліч-о-пліч із добровольцями спецбатальйону «Золоті ворота» стояли на блокпостах на виїзді з м.Щастя в напрямку Луганська. Зазвичай через них курсували військові вантажівки та автомобілі добровольчих батальйонів. Однак під прикриттям «працювали» і сепаратисти, у яких силовики під час огляду вилучали зброю та вибухівку.
Потрапляли ополченці до рук СБУшників і військовослужбовців. Затриманих привозили в базові табори. Більшість ЛНРівців – любителі оковитої, наркотиків і не дружать із законом. Вони навіть не можуть пояснити, за що воюють. Були серед терористів і російські офіцери, які відмовилися від спілкування з нашими контрактниками, мовляв, усе розповіли українським спецслужбам.
Деякий час донбасівці не довіряли українській армії, яку називали не інакше як «київська хунта». Але після 20 серпня, коли ополченці безперервно обстрілювали їхні села, вони нарешті зрозуміли, хто є хто. Крім того, військовослужбовці не залишали місцеве населення наодинці із бідою, ділилися харчами, речами і медикаментами.
– До нас на блокпост щодня приходила місцева патріотка, яку тут називали бабою Валею. Вона приносила городину, а ми давали їй тушонки, крупи, теплі речі, яких мали вдосталь завдяки волонтерам. А 23 серпня київські волонтери подарували нам крапельку позитиву, влаштувавши концерт. Нас розважав учасник «Голосу країни» Олександр ЄГОРОВ. Але особливо гріли серця бійців дитячі малюнки, – каже Богдан Олегович.
Ще одним промінчиком щастя в горнилі воєнних буднів стало знайомство солдата-контрактника Олександра Лисняка із 23-річною жителькою м.Щастя. Нещодавно вона приїжджала до Кам’янця-Подільського. Щойно в Україну повернеться мир, закохані стануть на весільний рушник.
Наприкінці вересня наших понтонерів вивели із зони АТО і перевели у військову частину Харківської області. Тут бійці підлатали поламану техніку, відновили сили і нарешті змогли спокійно відіспатися. Їх замінили інші військовослужбовці з 11 ПМБ. Богдан Беркута після 2-місячного відрядження нарешті опинився в обіймах рідних, однак назавжди в пам’яті закарбував картинки понівеченого Донбасу – своєї батьків-щини.
– Родом я з Луганської області, міста Стаханов. Виріс там і добре знаю ці міста. Востаннє був на Луганщині двадцять років тому. За цей час стало ще гірше. Хатки облуплені, люди бідні. Те, що побачив, інакше як війною не назвеш. Мирне населення, яке тікало від війни, – це знедолені люди, за плечима в кожного – загиблі чи поранені рідні.
ЗІ ШКІЛЬНОГО ТВОРУ
А доки наші інженери виконували бойові завдання, вдома за них молилися рідні, а діти пишалися татусями-Героями. Ось що про батька у шкільному творі написав 13-річний Данило Беркута.
«З дитинства я чув, що в нашій родині є Герої, якими пишається не одне покоління. Найбільше вразила розповідь про прадідуся Павла Дімітрова, який у воєнний час був відзначений високими нагородами і удостоєний звання Героя Соціалістичної праці за нелегку працю шахтаря.
Сьогодні ж я став свідком героїчних подвигів бійців українських Збройних сил, добровольчих батальйонів і Національної гвардії. Мій батько Богдан Беркута разом з підлеглими поїхав захищати країну від бандитів, терористів та російських найманців, які прийшли на нашу землю, посягнувши на її цілісність і суверенність. Я зрозумів, що це війна і хто наші герої. Герої – це студенти, які вийшли на Майдан, це Небесна сотня. Герої – це мій батько та тисячі українських військовослужбовців і добровольців, котрі кинулися захищати рідну землю.
Батько розповідав, що після приїзду на Луганщину більшість населення були проросійсько налаштовані та вважали, що українська армія прийшла їх вбивати. Згодом думку змінили і зрозуміли, хто їх насправді грабує і вбиває. Найманці не жаліють ані жінок, ані дітей. В українській армії донбасівці побачили рятівників і захисників.
Мій тато – Герой! За час, поки він був в АТО, я подорослішав і зрозумів, що незалежна Батьківщина для мене понад усе. Мрію, щоб в Україні запанував мир, і всі хлопці живими повернулися додому. Слава Україні!».
