ГОЛОСКІВ. ЧАСТИНКА ІСТОРІЇ МІЖ ГОЛИХ СКЕЛЬ
Ошатні будинки, мальовничі каньйони Смотрича, справжній панський маєток, а поряд – розбиті дороги, запилені дерева та скромне життя держустанов – у таких контрастах живе нині село Голосків, яке розмістилося за 7 кілометрів від Кам’янця-Подільського. Якими нотами звучить музика життя цього приміського населеного пункту і чим пишаються голосківчани, пудлівчани та улянівчани, ми дізнавалися під час подорожі.
З ІСТОРІЇ ГОЛОСКОВА
З історичної довідки, наданої краєзнавцем Олегом Будзеєм, дізнаємося, що сучасний Голосків – це село, яке утворилося внаслідок злиття, відповідно до ухвали облвиконкому від 12 січня 1967 р., трьох сусідніх сіл на р.Смотрич: власне Голоскова, Кептенців і Цівківців. Село є центром Голосківської сільради, до якої також входять Пудлівці й Улянівка, а до 23 грудня 1994 р. входили ще й Зіньківці.
Назва «Голосків» походить від слів «голі скелі». Справді, село з обох боків затиснуте скелястими берегами Смотрича, позбавленими рослинності.
У селі виявлено знаряддя праці трипільської культури та поховання доби ранньої бронзи (III тисячоліття до н.е.). Уперше Голосків згадано 1460 р. в списку сіл, із яких польський король Казимир IV Ягеллончик дозволив брати десятину на користь кам’янецьких католицьких єпископів.
Голосків входив до сіл Кам’янецького староства, а 1793 р., коли Поділля від Польщі перейшло до Росії, разом з іншими селами староства став власністю графа Аркадія Моркова. Далі село належало його спадкоємцям, зокрема дійсному статському радникові Миколі Володимировичу Римському-Корсакову (родичеві композитора Миколи Андрійовича Римського-Корсакова).
Перші відомості про дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці в Голоскові припадають на 1741 р. Через 21 рік у селі збудовано нову кам’яну церкву.
З 1885 р. в Голоскові діяла церковнопарафіяльна школа, з 1897 р. вона розміщувалася у власному кам’яному будинку. У 1919-1920 рр. у Голосківській початковій школі вчителював байкар Микита Годованець. У радянський час директором середньої школи тут працював майбутній кандидат філологічних наук, дослідник творчості Микити Годованця Юхим Альперін, викладали: географію – майбутній доктор географічних наук, професор Чернівецького університету Микола Крачило, історію – майбутній кандидат історичних наук, автор 368-сторінкової монографії про Голосків Олександр Щур і майбутній журналіст Валер’ян Баньковський.
У романі «Третя Рота» поет Володимир Сосюра, згадуючи літо 1919 р., коли він був вояком армії УНР, лаконічно зазначив: «Ми постояли ще в Цівківцях, у маєтку Римського-Корсакова».
У 1958-1960 рр. у парку колишнього графського маєтку, що на околиці села, споруджено спортивно-оздоровчий табір педінституту.
У Голоскові народилися підполковник армії УНР Юрій Ківерчук, народний депутат СРСР часів перебудови Іван Павлевич, у Кептинцях – народний артист України В’ячеслав Хім’як.
ЗНАННЯ ДАЮТЬ У ПАНСЬКОМУ МАЄТКУ
Наше знайомство з селами Голосківської сільської ради почалось із суцільної ями замість асфальту при в’їзді. Кожен метр перетворювався на жах для водія, і якби не його професіоналізм і 
вміння маневрувати, то про справні підвіски можна було б забути. Вже згодом, під час зустрічі з сільським головою Валентиною Паровою, ми дізналися, що дороги – це найболючіша проблема цих сіл. Але про це пізніше, бо навіть дискомфорт у дорозі не затьмарив усіх красот і багатств Голоскова, Пудлівців та Улянівки.
На одному з поворотів на фоні Смотрицького каньйону на височині постав справжній палац. Піднявшись стрімкими, але вже дещо зруйнованими часом сходами, ми побачили історичну будівлю, в якій ще декілька сотень років тому панувала атмосфера розкоші, багатства та вишуканості. А нині в приміщенні панського маєтку своє місце зайняв Голосківський дім знань.
Тут у просторих, із високими стелями класах навчаються старшокласники. А в приміщеннях панських конюшень розмістилася початкова школа. Учні потрапляють до навчального закладу або сходами, як це зробили ми, або ж прогулявшись парком, на вході до якого школярів зустрічають два кам’яні леви.
У Голосківській ЗОШ І-ІІІ ступенів знання здобувають 176 учнів. Першачків цього року мають 27 – зазвичай набір менший. Так, середня наповнюваність класів – 15-16 дітей. Навчальні аудиторії хоч і великі, проте теплі. 2006 р. сюди дістався блакитний вогник. Частково кошти на ремонти дає управління освіти, але здебільшого руку допомоги простягають спонсори. За кошти ВК «Іскра-2007» 14 вікон замінили на пластикові, зробили внутрішні туалети в головному корпусі та розпочали роботу над встановленням їх у молодшій школі. Планують, що вже після зимових канікул дітлахам не доведеться бігати надвір.
– Маємо ми і їдальню, розраховану на 60 дітей, – розповідає директор школи Світлана Купчанко. – Харчуються тут учні від першого до одинадцятого класів. Тому домовилися із санстанцією про сорокахвилинну велику перерву, бо не всі встигали поїсти.
Є у ЗОШ і шкільний автобус, який підвозить дітей із прилеглих сіл. Хоча в Пудлівцях і є своя початкова школа, але здебільшого учні їздять до Голоскова. Вчаться тут і улянівчани.
У ТІСНОТІ, АЛЕ ДРУЖНО
Нині в Голоскові проживають близько 1800 осіб. У Пудлівцях населення менше – 680 жителів, в Улянівці – 345. Не боїться тут оселятися й молодь, адже до міста – рукою подати. У Кам’янець кожні півгодини курсують маршрутки. Ціна поїздки становить 4,5 грн. з Голоскова і 5 грн. з Улянівки. Є в селах достатньо магазинів, ФАПів, хороших місць відпочинку.
Ліхтарі освітлюють центральні вулиці Голоскова, Пудлівців та Улянівки, сільрада планує продовжити роботи з освітлення відразу ж після того, як надійдуть кошти у бюджет. Мають селяни і газ, багато хто провів до хати воду.
Комфортом мешканці завдячують сільському голові Валентині Паровій, котра ще з 2002 року стоїть горою за свої села. Проте сама Валентина Тимофіївна скромно зазначає, що добробут громади залежить від злагодженої роботи сільської ради.
– У нас хороший бухгалтер Неоніла Кремінська, яка працює на цій посаді ще з 1969 року, – розповідає сільський голова. – Вона так вміє спланувати бюджет, що проблем не виникає. Маємо й дільничого, який професійно виконує свою роботу. Щовівторка в нього прийомний день у приміщенні сільради. Є у нас фахівець із соціальної роботи Сергій Терефера – підписала з ним угоду про співпрацю на наступний рік, бо бачу, що без нього буде дуже важко. Ми – приміське село, і маємо дуже багато родин, які опинилися у складних обставинах. Сергій постійно організовує гуманітарну допомогу для багатодітних сімей, допомагає в оформленні документів, вирішує питання малозабезпечених сімей.
Вже 6 років сільрада розміщується в приміщенні дитсадка «Берізка», бо 2008 р. двопо-
верхову будівлю сільської ради виконавча служба продала за
5 тис.грн. певній особі. Відтоді Валентина Тимофіївна намагається її відсудити. Та марно… Тому й тісняться всі разом.
НАВЧИТИ КРАСІ З ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Про те, аби сільська рада знову повернулася в своє приміщення, найбільше мріють працівники дитячого садочка «Берізка». Адже «постійні гості» заважають зробити ще одну групу, актовий і спортивний зали або й навіть збудувати для малюків басейн.
Садочок зустрічає нас дивовижними панно, картинами, ікебанами на стінах – це все роботи однієї з працівниць дошкільного закладу Катерини Качур. Своє вміння творити красу вона передає й вихованцям.
Затишно і в спальних кімнатах молодшої вікової групи «Сонечко» та старшої «Капітошка». Для більших дітей торік закупили нові меблі, планують оновити й ігрову кімнату.
Колись садочок був колгоспним, а 2000 р. перейшов на утримання сільської ради. Лише після того його відреставрували, збудували нову газову котельню і викопали свердловину.
Нині в ДНЗ нараховується 11 працівників. Малятами займаються вихователі, частину годин відпрацьовує й завідувач Людмила Люзняк.
– У нас різноманітне меню, – розповідає Людмила Іванівна. –
Купуємо молоко та м’ясо, перевірені в лабораторії. Даємо дітям усі овочі, фрукти, звичні для нашого регіону. Шкода тільки, що не маємо присадибної ділянки. Могли б посадити там моркву, цибулю, зелень. А так разом з усіма працівниками носимо ці продукти з дому.
Є дитячий садок і в Пудлівцях. Його відвідують лише 16 діток. Але силами працівників у закладі для малят створено належні умови. Нині дитсадки перебувають у передчутті новорічних свят. Незабаром тут відбудуться ранки, і до дітлахів завітають казкові герої. Отримають малюки і подарунки від сільгоспвиробників, які обробляють землі Голосківської сільської ради.
ТРІШКИ ДЬОГТЮ НА ДОРОГИ
На землях Голосківської сільради трудяться підприємства ФГ «Ювенга», які орендують близько 290 га землі, ВК «Іскра-2007» мають трохи більше як 1026 га, ТОВ «Промінь Галичина» обробляє майже 175 га, ПП Грицюк Н.Д. – близько 134 га, ПП «І.САС» – 10 га, ПП Ляховський М.Б. – трохи менше як 25 га та одноосібники, які користуються 247 га. Є тут і Пудловецький кар’єр, який дивує своїми краєвидами. Хоча й ни-ні вони видобувають камінь і щебінь лише тричі на тиждень, та селу підприємство допомагає неабияк.
– З усіма виробниками ми уклали соціальні угоди, – розповідає Валентина Тимофіївна. – Якраз підприємці й рятують наші села від занепаду. За їхній рахунок ми відремонтували пам’ятник загиблим воїнам у Голоскові та двері в Пудловецькій бібліотеці.
Коли треба прогорнути дорогу від снігу чи засипати ями мучкою, завжди звертаємося по допомогу до кар’єру. Ніхто ніколи не відмовляє.
Єдине, в чому допомоги годі чекати, – це дороги. Частково ті, які перебувають на балансі сільської ради, ремонтують, проте цього замало. Адже постійно через Голосків із Хмельницького напрямку курсують багатотонні вантажівки. Вони не лише розбивають асфальт, а й піднімають стовпи пилюки, яка згодом осідає на будинки і дерева.
– Далекобійникам вигідно їхати через Голосків, бо вони відразу ж виїжджають на Орининську трасу і таким чином обминають Кам’янець. Але ж якби у нас дороги були в належному стані, – скаржиться Валентина Тимофіївна. – Люди вже готувалися перекрити дорогу, я особисто зверталася в різні установи, та ніхто нічого зробити не може, бо це дорога державного значення. Тут уже й встановлювали знаки для обмеження руху, але їх усе одно хтось позносив. Вантажівки курсують через село і вдень, і вночі – ми не маємо на них жодної управи.
Проблемною є і центральна дорога, яка веде в село. Вона належить облавтодору, тому на неї не маємо права. 2013 року нас мали включити до списку ремонту доріг, але ми досі змушені їздити ямами.
ГОЛОСКІВ ЖИВЕ КУЛЬТУРНО
З упевненістю можна сказати, що Голосків, Пудлівці та Улянівка знають, що таке культура. На території сіл працюють 2 бібліотеки та 3 будинки культури, в школі діє хоровий гурток. Кожне свято тут перетворюють на феєрію. Новий рік і Різдво святкуватимуть скромно, адже до ситуації на сході країни ставляться з розумінням.
Волонтерська група культурно-просвітницьких працівників, яка діє при Голосківській сільраді, постійно збирає кошти для своїх 20 військових.
Особливої уваги заслуговує Будинок культури в с.Пудлівці. Директор Любов Любчик усі сили вкладає у своє дитя. Навіть меблі позносила з дому. Завдяки їй приміщення відремонтоване, на вікнах висять занавіски, а в актовому залі затишно та комфортно.
– Свого часу управління культури не хотіло брати Любов Петрівну на роботу, мовляв, у неї немає освіти, – розповідає Валентина Парова. – Я тоді сказала, що ті, хто з освітою, стільки не зроблять, як вона. Ця людина кохається в культурі. Тепер нею натішитись не можуть.
Нині в Будинку культури діє музей бойової слави, репетирує гурток гумору і сатири та співає фольклорний колектив «Мальви».
– Тепер я рідко влаштовую тут дискотеки і концерти, бо ж ситуація в країні така, – розповідає Любов Любчик. – Але молодь без кінця до мене дзвонить і просить відкрити клуб. У нас є теніс і більярд, тому сюди приходять з усіх навколишніх сіл.
У мене тут порядок. Ніхто ніколи не зайде із пляшкою алкоголю чи цигаркою. Знають, що я буду проти. Адже призначення Будинку культури – окультурювати, от я цим і займаюся.
Тетяна ХОПТЯР.
