ПАМ’ЯТІ МАЙСТРА

18 січня раптово обірвалося життя Бориса НЕГОДИ – видатного кам’янецького художника, професора кафедри образотворчого і де­коративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва К-ПНУ ім.Івана Огієнка, заслуженого художника України. Осиротіла його майстерня на вул.Довгій. Осиротіло й місто.

Народився Борис Михайлович у се­-лі Калиня Кам’янець-Подільського району того самого дня, коли поселення звіль­няли від нацистських окупантів – 8 квітня (офіційно, а насправді – 7-го) 1944 р. Його 59-річний батько Михайло, випускник кам’янецької духовної семінарії, був регентом сільської церкви і славився своїм соковитим тенором.
17-річний Борис Негода 1961 р. закінчив Чернівецьке художньо-ремісниче училище. Працював художником-оформлювачем під час служби в ар­мії. 1974 р. закінчив факультет графіки Київського художнього інституту (нині – Національна академія образотворчого мистецтва і дизайну). Борис Михайлович 45 років працював у Кам’янці й великою мірою став флагманом сучасної подільської живописної школи. Більшість із цих років він створював гра­фіку, та на схилі літ вдало спробував себе у складній і кропіткій техніці олійної пастелі. Роботи з останніх його великих цик­лів, присвячених Тарасу Шевченку, скіфам та ангелам, прикрашають велику залу міської Галереї мистецтв на вул.П’ятницькій у Старому місті. Улюб­леними сюжетами поетичних і ніжних робіт Бориса Михайловича були Ка­м’янець-Подільський та Україна.
Із кінця ХХ століття Борис Негода не лише творив, а й викладав. Студенти високо цінували його чесність і чудове почуття гумору.
У своїй статті-некролозі «Вогонь душі, крилате каяття і сутінки бажання» колега Бориса Михайловича, професорка кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва К-ПНУ Наталія УРСУ пише: «Кам’янець-Поділь­ський, Поділля й Україна наповнені рясними плодами творчої діяльності Бориса Негоди: скульптурами, живописними полотнами, плакатами, планами міст, вишуканими пастелями, акварелями, різними видами гравюр та іншими творами. (…) У низці сучасних вітчизняних митців він був одним із найяскравіших представників подільської художньої школи. Усі роки існування кафед­ри (з 2004 року) він був оплотом і підтримкою кожного її члена, завжди залишав­ся відданим мистецтву й колективу. Для колег і студентів був прикладом наполегливої праці, коли після лекцій ішов пішки до майс­терні творити далі; взірцем приналежності та любові до рідної подільської землі, свого народу; правив за взірець моральності й порядності. Пам’ять про нього на­завжди залишиться у серцях багатьох поколінь студентів, колег і всіх, хто на життєвому шляху мав щастя торкнутися цієї надзвичайної людини».
Син Андрій та донька Ольга пішли батьковими стежками і теж стали митцями.
Спогадами про видатного художника діляться люди, котрі знали його за життя:
Мар’ян ТАРАСЕНКО, викладач К-ПНУ ім.Івана Огієнка:
– Борис Негода був світлим і привітним. Він шанував думку інших, тому в його майс­терні було людно та живо. Місто проходило через нього і лягало в алегоріях робіт. Борис Негода завжди був невід’ємною частиною Кам’янця. Його культурним надбанням. Він надзвичайно любив своє місто і пишався, що він – кам’янчанин. Тепер його не стало. Він відійшов у вічність. Він став частиною легенди, що називається «Історія величного Кам’янця».
Мисткиня Ірина БОДНАР-КЛЯПЕ­ТУРА:
– Борис Негода був душею нашого міста. Концентрат із глибокої філософії, народної простоти, спокійної величі. А ще мій дорогий сусід по майстерні, з яким бачилися майже щодня, і я запитувала в нього, як справи. Він завжди усміхався і відповідав: «Все класно!». Я ще не вірю, що його вже не зустріну на подвір’ї Довгої, 19, на лавочці під липою… Він був надзвичайно працьовитий і безвідмовний. Коли хтось просився до нього в майстерню, аби подивитися на твори, ніколи нікому не відмовляв, з усіма людьми спілкувався однаково, незалежно від статусу.

Ірина ПУСТИННІКОВА.

ВЕРЛІБРОВІ ПАСТЕЛІ ПРОФЕСОРА НЕГОДИ

Борис Михайлович достеменно і не пригадає, в якому він навчався класі – чи то у другому, а може, у третьому, але добре пам’ятає, що то був новорічний батьківський подарунок – коробка кольорових олівців, які, без сумніву, й визначили його подальшу долю. Спочатку ними копіював картинки з підручників, потім малював зимові пейзажі рідного Калиня, а коли черговим дарунком стали акварельні фарби, брався за натюрморти. Часто-густо, занурившись у свою дитячу творчість, годинами міг сидіти із пензлем у руках десь на березі ставка чи у садку на пасіці, проте скільки було в малого втіхи і радості, коли бачив, як його малюнками захоплювалися батьки, вчителі, друзі.

– Має хлопчина талант, має, великим художником стане, – не один раз казали сусіди Бори­совому батькові, відомому на всю округу пасічнику, столярному майстрові та чоботареві Михайлу.
Той дякував їм на доброму слові за свого найменшенько­го, шостого в родині, а сам подум­ки повертався у весну 1944-го. Скільки ж то довелося тоді перестраждати, пережити потрясінь, пропустити через призму власного серця. Можна лише уявити: йому, главі сімейства, в якого залишилися п’ятеро дітей піс­ля смерті дружини від першого шлюбу, майже шістдесят, Марійці, сільській красуні, яка пого­дилася вийти за нього заміж, – 23 р­оки. Їй ось-ось народжувати первістка, Кам’янець уже звільнили від фашистської нечесті, а в селі ще біснуються німецькі посіпаки, до того ж один із них «квартирував» у будинку Негод. Хоча Михайлові Федоровичу німецькі зайди робили деяку поблажливість, оскільки він після духовної семінарії був регентом місцевого церковного хору, і все ж від них можна було чого завгодно очікувати.
Але все минулося добре. І міс­цева бабка-повитуха якраз на Благовіщення прийняла пологи, а наступного дня і фашисти залишили село. Вже у зрілому віці Борис Негода в одному зі своїх віршів написав, як матінка саме на велике свято народила його в рідній хаті в цеберці, колисала у дерев’яному коритці, устеленому сінцем. Символічно, що й Марія Петрівна з’явилася на світ теж врочистого дня – на Йордан, і саме на її день народження, на Хрещення Господнє, проживши 93 роки, пішов у засвіти Михайло Федорович. (Хто знає, чи то збіг обставин такий, чи така доля роду Негод, але й Борис Михайлович теж залишив цей світ практично на Святвечір Хрещення Господнього. – Прим. авт.).
Борис Михайлович стверджував, що доля завжди була до нього прихильною. А ще під час хрещення до нього Всевишній приставив ангела Світла, який понад сім десятиліть вказує йому правильний шлях, оберігає, є вісником благих спонукань. До речі, про цих посланців, вісників Бога: у мистецькому храмі художника Бориса Него­ди є цикл із 12 картин під промовистою назвою «Ангели». У творчому доробку – «Ангел життя», «Ангел України», «Ангел кобзаря», «Ангел музики», «Ангел любові», «Ангел села» та інші, які хвилюють своєю щирістю та художньою ліричною проникли­вістю, окриленістю уяви, вишуканою емоційністю. У цій серії в імпресіоністському стилі передані миттєві та неповторні враження художника. Напередодні 2016 року в одному із київських художніх видавництв побачив світ великий настінний мистецький календар, у якому зібрані всі його картини ангельської тематики.
Загалом поетика Бориса Негоди багатогранна, діапазон діяльності надзвичайно широкий. За своїх понад 50 років творчості він став автором понад тисячі різ­ножанрових творів – живописних, графічних, скульптурних.
І за кожним з його художніх образів приховується глибокий зміст. Він не копіює, він дає нам осягнути побачене. А неодно­мірність творчої манери його праць – у надзвичайно тонких нюансах формозмісту.
Хоча Борис Негода працює в різних техніках, проте перева­гу віддає олійній пастелі, мецотинто, козацькому бароко. Ни­ні його роботи можна побачити не лише в рідному Кам’янці-По­дільському, а й у багатьох му­зеях, приватних колекціях Украї­ни і за кордоном. І не тільки картини. Він є автором пам’ятни­ків воїнам-афганцям у місті над Смотричем, декількох райцент­рах Хмельниччини. Спільно зі скульптором Володимиром Лаш­ком створив пам’ятники Воло­ди­мирові Свідзінському, Ми­хай­лові Драй-Хмарі, які розташовані на території Кам’янець-По­діль­ського національного універ­ситету імені Івана Огієнка. При вхо­ді до головного корпусу вишу – різьблене з каменю зображення самого Івана Огієнка, одно­го із засновників цього навчального закладу і його ректора.
Та справжнім шедевром Бориса Михайловича стала перша в Україні живописна «Подільська абетка».
– Ідея виникла спонтанно, три роки тому. Спочатку хотів розписати літерами птахів, а потім вирішив козаків, тим паче, що володію «козацьким шрифтом», – ділиться сек­ретами творчості митець. – Розпочинав із літери «а», продовжував у хаотичному порядку. Чимало літер вплетені в полотна сюжетно. Напри­клад, на картині, де козак танцює гопака, зображена літера «г». У колекції «абетки» – 32 полотна, написані в техніці олійна пастель. Усі роботи мають свою назву: «Задумався козаченько, а що далі буде», «Козак сіє-посіває, аж чуб йому розвіває», «Чайка в морі, місяць і зорі», «Із-за обрію сходить місяченько, а вгорі гарцюють козаченьки», «Він жорна з ангелом крутив»…
До кожної картини закладено філософський зміст, історію, вірування українців. Тому, за словами Бориса Михайловича, «Подільська абетка» – це видання для всієї родини: багато понять і висловів на кожну літеру українського алфавіту прив’язані саме до подільської тематики.
Безумовно, новий творчий доробок Бориса Негоди заслуговує на всеукраїнське визнання. Але це вже слово за мистецтво­знавцями, творчими спілками, громадськістю…

Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, голова міськрайонної організації Національної спілки журналістів України.
Січень 2016 року, м.Кам’янець-Подільський.

P.S. Царство Небесне тобі й світла пам’ять, дорогий друже! Ти, як ніхто інший, зробив дуже багато для рідного міста, ка­м’ян­чан. Тож переконаний, що пам’ять про тебе буде увіковічена в назві однієї з кам’янець­ких вулиць, а майстерня у Старому місті, де ти творив багато років, стане твоїм музеєм.