КРАСОЮ ПО КАРАНТИНУ

Квітковий рай – саме так називають господарство Анни РЕЗНІЧУК, яка проживає в Гуменецькій ОТГ. Гладіолуси, тюльпани і нарциси на її городі вже десятки років, але активно кам’янчани заговорили про неї саме цьогоріч. Карантин таки дався взнаки. Люди, аби розвіятися і хоч на фотографіях подивитися на красу, помилуватися чимось добрим, набратися позитивних емоцій, усе частіше почали лайкати світлини флориста з Кам’янеччини.

– Я просто займаюся улюбленою справою, яка приносить мені гарні емоції, – розповідає пані Анна. – Дізнавшись про мої 20 соток краси, знайомі почали частіше заходити, щоб помилуватися різними видами тюльпанів і нарцисів, фотографують їх, а я й не бороню, мені ж не шкода, навпаки – приємно, що комусь подобаються результати моєї роботи. Голов­не, аби всі гості дотримувалися вимог карантину. Я вам скажу: якби не карантин, то й сама б не зро­зуміла, яку красу маю. Бо раніше щоранку думала, як би швидше зрізати квіти, встигнути на автобус, щоб відвезти їх на ринок. Коли верталася додому, робила всі справи по господарству, то вже було не до краси. А тут сиджу вдома, рослини квітнуть усі разом, ніхто їх не зрізає, а я ними все ніяк не можу налюбуватися…
Дочка сміється, що цьогоріч у мене є час не лише їх просапати, а й порахувати, скільки маю сортів і навіть цибулин.
Щодо цибулин, звісно ж, жарт, а от сорти в колекції господині дуже цікаві. Чого варті лише жовті тюльпани із зіркою на пелюстках і нарциси з ароматом конвалії. Має господиня 2 десятки сортів нарцисів і понад 50 видів тюльпанів. Усі вони різних відтінків, кольорів, строків цвітіння тощо.
На полі висадила рядами однакового кольору простіші сорти, цінніші – на подвір’ї.
– Тюльпанами займаюся вже років 15, першими були гладіолуси. Уже навіть не пам’ятаю, звідки привозила перші цибулини, через які газети купувала, виписувала, викручувалася, як могла. Сьогодні це все більш доступно. В інтернеті можна і з окремими продавцями, і з великими фірмами спів­працювати. А раніше все на голій довірі. Ризикували дуже, бо дорого все було. Нині в рази дешевше і безпечніше. Проте точно знаю: коли привезла свої білі гладіолуси, то в Кам’янці таких, як у мене, ще не було. Переважно в усіх росли червоні. Дефіцитом був і білий нарцис. Спочатку квітами займалася для себе, а потім, дивлюся, щось їх забагато. Почала на базар трохи виносити.
– Я не місцева, вийшла сюди заміж. Кам’янець мене дуже вразив архітектурою, але здивувало, що було обмаль квітів, – каже пані Анна. – Це нині на міських клумбах їх вдосталь і різноманітних. А двадцять років тому навіть у вправних господинь їх можна було на паль­-цях порахувати: рожеві пі­вонії, червоні гладіолуси, червоні парадні тюльпани і жовті нарциси. Все… Я ж тоді подумала: як це без квітів жити? Як це радіти життю без них?
І взялася збирати власні колекції.
Чоловік спочатку якось негативно ставився до мого хобі, мовляв, навіщо воно тобі треба. Це ж сили забирає, час, гроші. А тепер, коли продаю якусь квітку, кричить: «Залиши, це ж наше, це – як член сім’ї». Зранку п’ємо каву на вулиці й милує­мося полем тюльпанів.
Наші гуменецькі тюльпани тішать любителів краси з усієї краї­ни. Раніше садівниця продавала переважно зрізані квіти, а з цибульками – лише на замовлення.
– Тюльпан нормально переносить пересадку, але його треба викопати і того ж дня посадити. Бо носитися з ним тижнями – це не діло. Так не повинно бути, – продовжує господиня. – Хоча правильно саджати цибульки восени, у вересні чи жовтні, але покупці люблять купу­вати цибульку з квіткою, аби бачити, що саме беруть. На жаль, обману свідомого чи несвідомого сьогодні також вистачає. Навіть солідні фірми можуть сплутати. Я також не завжди можу розкалібрувати так, щоб не потрапила хоч одна цибу­лина з іншого сорту. Скажімо, в алею червоних тюльпанів постій­но має потрапити жовтий. Навіть на фотографіях полів із Голландії та­ке ба­чила. Тому людям, котрим принципово, який колір чи сорт купують, звісно, краще брати квітучу рослину. Те саме стосується і нарцисів.
За спостереженнями Анни Резнічук можна ствердно говорити про те, що змінилося ставлення суспільства до краси.
Раніше на квіти не так звертали увагу. Дивлячись на мене, взагалі крутили пальцями біля скронь, мовляв, навіщо тобі стільки тих тюль­панів, а я хотіла. Нині ж подивіться:
і магнолії скрізь цвітуть, і кущі всілякі, айва, форзиції. Кам’янчанина вже треба здивувати, з’явився більший вибір рослин. Не можна сказати, що люди стали багатшими. Навпаки, вони у квітах шукають віддушину, бо квіти тебе не ображають, не обзивають, нічого не просять, а лише дарують позитив, красу.
Найбільшим шкідником кві­тів пані Анна називає таку ко­маху, як оленка волохата. Торік через неї вже хотіла перекопати все поле з нарцисами. Викину­ти їх, бо ні сил, ні нервів не вис­тачало на боротьбу. Солодкий за­пах цих рослин заманював шкідника, який з’їдав навіть бутони. Добре, що чоловік впросив го­подиню все ж таки висадити цибульки, спробувати востаннє…
І все вийшло, прохолодна вес­на злякала теплолюбивого шкідника.
На запитання, яка ж улюблена рослина квіткової умілиці з Гуменців, вона без вагань відповідає, що тюльпан.
– Кажуть, що троянда – це королева квітів, а я кажу, що король – тюльпан. Раніше в мене було ба­-гато троянд, чимала колекція. Але одного дня вирішила, що це не моє. Це – як ялинка, що постійно однакова. Тому з чистою душею і радістю пороздавала троянди дівчатам з села і активніше взялася за тюль­пани. Подивіться, навіть коли листя на деревах ще немає, а вони вже є. Не бояться заморозків, а головне – не мають колючок. Із цією квіткою ніколи не нудно. Та з рослинами сумно ніколи не буває, вони постійно несуть позитив. Бачите, навіть
у карантин тішать не лише мене, але й зовсім невідомих мені людей.