Четвер, 28 Березня 2024 р.
1 Травня 2020

«ПРАЦЮВАЛИ ТАК, АБИ НЕ БУЛО СОРОМНО ПЕРЕД ЛІКВІДАТОРАМИ»

Понад тисячу вогнеборців з усіх куточків України, 250 одиниць спецтехніки, тонни води знадобилося, аби приборкати вогонь у зоні відчуження.

Пожежу, яка розбушувалася у Чорнобилі ще з 4 квітня, рятувальникам, військовим, нац­гвардійцям, лісникам довелося гасити в декілька етапів, бо вогонь з’являвся знову і швидко розповсюджувався. Якщо на одній місцевості вдавалося повністю ліквідувати загорання, то нові осередки з’явля­лися в інших місцях. Затамувавши подих, ми спостерігали за тим, як вогонь наближався до об’єктів Чорнобильської АЕС, зокрема і сховища з ра­діаційними відходами, до «рудого лісу». На щастя, вогнеборці спрацювали блискуче і не допустили ще одного апокаліпсису. Однак як би віддано не вели боротьби, страшенний вогонь таки залишив після себе тисячі гектарів лісових згарищ, убив чимало лісових мешканців, знищив покинуті села, цвинтарі… На світлини, які блукають інтернетом, без сліз важко дивитися.
Коли стало зрозуміло, що ДСНСникам із Київщини та Жи­томирщини самотужки не вдається повністю приборкати вогонь, на підмогу їм направили колег майже з усіх підрозділів України. Напередодні Велико­-дня до Чорнобиля першими вирушили і четверо фахівців Ка­м’янець-Подільського ДПРЗ-2,
а загалом із Хмельниччини тоді поїхали три десятки рятуваль­ників. За станом на 28 квітня, у Чорнобилі вже встигли попрацювати 14 пожежників-кам’янчан. Наразі там виконують завдання шестеро наших земляків. Праця вогнеборців титанічна, вони докладають неймовірних зусиль у боротьбі з вогняною стихією, залучена і техніка вогнеборців, і військова важка техніка, і гелікоптери. Боротьба ведеться і на землі, і з неба. Але поки що повністю приборкати вогонь не вдається – офіційні служби звітують, що рятувальники продовжують локалізацію декількох осеред­-ків вогню на території Чорнобиль­ської зони відчуження.
Про першу ротацію в зону відчуження й складність пожежі «По­долянину» розповів кам’янчанин, начальник караулу 6 Державної пожежно-рятувальної частини 2 ДПРЗ ГУ ДСНС Украї­ни у Хмельницькій області, майор служби цивільного захисту Юрій ЯКОВИШЕН. У лавах рятувальників чоловік працює вже 18 років, на його рахунку – сотні ліквідованих пожеж і не один десяток рятувальних операцій. Тому коли 15 квітня в нього запитали, чи готовий їхати у Чорнобиль на ліквідацію масштабної пожежі, не вагаючись, погодився і вже наступного ранку, зібравши найнеобхідніші речі та харчі, із бойовими товаришами вирушив у дорогу.
– У Хмельницькому сформували загін і колоною зі спецтехнікою та вантажівками поїхали до місця призначення, – розповідає майор Яковишен. – Через 9 годин уже були в 11 пожежно-рятувальній час­тині Чорнобиля. Саме тут розташувався штаб пожежогасіння. Щоранку гелікоптерами здійснювали розвідку пожежі, збирали інформацію, визначали місця розповсюдження полум’я й виникнення нових осередків займання. Після аналізу даних направляли людей безпосередньо на місця, виконувати певні зав­дання. Нам довелося гасити ліс.
У перший день працювали за 30 кілометрів від Чорнобиля, а наступного – за 80, ближче до кордону з Білорусією. Тому розповісти про весь масштаб пожежі я не можу, адже працював на окремих ділянках разом з 18 рятувальниками із Хмельницької, Львівської, Чернігівської та Одеської областей. Наша ротація тривала дві доби, ми мали справу із наземним вогнем.
Працювали наші хлопці у захисному одязі, керівництво ДСНС забезпечило їх дозимет­рами, аби постійно могли контролювати радіаційний фон.
Мабуть, цивільній людині, яка б зараз потрапила в зону відчуження, довелося би довго оговтуватися від побаченого.
– Справді, пожежа у лісі – явище не для людей зі слабкими нерва­ми, – продовжує рятувальник. – Це жахлива картина: всюди стійкий дим, спека від полум’я, чути потріс­кування сухої трави. Але ми вже звикли до такого, адже маємо справу з вогнем чи не щодня. Гасили наземну підстилку в лісі – кромка пожежі сягала понад кілометр. Вогонь стрімко поширювався, бо ліс хвойний, а хвоя горить дуже швидко. Крім того, цьогоріч весна посушлива, і це сприяло поширенню вогню, як і вітер. А ще місцями були тор­ф’яники, що теж ускладнювало гасіння. З полум’ям боролися за допомогою шанцевого інструменту. Але траплялося, що необхідно було робити просіки в лісі, щоб заїхали пожежні цистерни вглиб лісу. У таких випадках брали бензопили, зрізали дерева, розчищали шлях для ЗІЛів.
У деяких ЗМІ пишуть, що пожежники не мали часу на відпочинок. Справді, всі працювали в поті чола і у складних умовах. Ми виходили з лісу пізно ввечері, адже в нічний час там неможливо щось робити. Ніколи не залишали відкритого вогню, бо він швидко набирав чималих обертів. Але цілодобово ніхто не працював.
Гасіння пожежі – це не шиття штанів, де можна вимкнути швейну машинку, встати і піти. Тут не може бути обіду за розпорядком. Але локалізувавши ділянку пожежі, ми мали час на перепочинок і перекуси.
Їжу брали з собою. Штаб поже­жогасіння організував харчування особового складу. Плече, як зав­жди, підставили і волонтери. Також облаштували і спальні місця для тих, хто працював у зоні відчуження. Зокрема, у Чорнобилі в спорт­залі розмістили близько 60 ліжок. Ще ночували в колишньому готелі, правда, назви не запам’ятав, бо приїхали туди вже о пів на першу ночі. Мої колеги, які поїхали нам на заміну, розповідали, що згодом розклали і наметові містечка, бо кількість особового складу збільшилася. Просто неба ніхто не ночував.
Юрій Миколайович зізнається, що, проїжджаючи повз спорожнілі міста, споглядаючи на будинки, школи і дитячі майданчики, зруйновані часом, забуті тутешніми жителями речі, емоції переповнювали. Мимоволі перед очима поставали дві картини: безтурботне життя мешканців цього краю, яке в одну мить зруйнував вибух на Чорнобильській АЕС. Відтоді минуло вже 34 роки, але й досі весь світ відчуває на собі наслідки цієї катастрофи.
А тепер ще одна біда прийшла на ці закинуті землі.
– Від побаченого аж мурашки на шкірі забігали, – продовжує майор Яковишен. – Бачиш міста, ліс, який ніби і живий, але навколо багато мертвого, зруйнованого, занедбаного. Проїжджаючи лісом, бачили лосів, коней і диких кіз. Бідолашні, збентежені тваринки перебігають із місця на місце в пошуках їжі. Бо ж багато трави згоріло – і тепер їм доводиться шукати нові пасовища.
Взагалі цьогорічна пожежа завдала чималого удару по зоосфері та екосфері. Це насправді боляче. Усі, хто їхав на ротацію, чітко розуміли, що буде несолодко і доведеться важко працювати. Але ніхто не побоявся ані радіації, ані важких умов праці. Бо це наша робота і наш обов’язок. Працювали так, аби не було соромно перед ліквідатора­-ми, які 34 роки тому воювали тут із ще страшнішим, смертельнішим ворогом – радіацією.
Що спровокувало масштабну пожежу в зоні відчуження, площа якої сягнула понад 35 тисяч гектарів, мають з’ясувати правоохоронці. Державне агентство України з управління зоною відчуження називає три основні причини, які могли спровокувати пожежу. Перша – вогонь «прийшов» у зону відчуження із Житомирської області, з боку Древлянського заповідника, друга – на території зони розташовані лінії електропередач, від замикання яких могла виникнути іск­ра, що й призвела до легкого зай­мання сухої трави, третя – навмисні підпали, адже зафіксовані осередки пожежі, які були далеко один від одного. Власне, рятувальники теж сходяться в думках, що пожежа виникла через підпал – навмисний чи ні – це вже запитання до правоохоронних органів. Якщо ця версія підтвердиться, вкотре станемо свідками безглуздої людської недбалості, згарище від якої доведеться знову розгрібати не один рік.