Понеділок, 10 Травня 2021 р.
2 Квітня 2021

«МИ ЗАВЖДИ ВІДЧУВАЛИ ЙОГО КОМАНДИРСЬКЕ ТЕПЛО…»

Щирим, добрим і надійним назавжди запам’ятають бойові побратими командира загону з пошуку та зне­шкодження СВП підполковника Сергія КОВАЛЯ. 26 березня на Донеччині життя 43-річного офіцера обірвала куля снайпера. Того фатального дня загинули ще троє військових, двоє наших земляків зазнали поранення.
У понеділок, 29 березня, місто провело в останню путь свого Героя. За 7 років російсько-української війни Кам’янеччина втратила вже 17 захисників.

Фото зі сторінки у фейсбуку Командування Сил підтримки ЗСУ Від горя й досі не можуть оговтатися ні рідні, ні колеги Сергія Васильовича, який 27 років життя присвятив Збройним силам України. Закінчив Кам’янець-Подільський військово-інженерний інститут, пройшов шлях від командира взводу розмінування до командира загону з пошуку та знешкодження СВП Центру розмінування Об’єднаного навчально-тренувального цент­ру. Брав участь у миротворчій операції в Афганістані, а від початку війни в рідній країні виконував завдання на сході. За мужність і професіоналізм неодноразово отримував відомчі відзнаки й нагороди.
– Рідні втратили батька, чоловіка, сина, а наш колектив – професіонала з колосальним досвідом і знаннями. Як досвідчений офіцер, Сергій міг обіймати посаду безпечнішу, працювати з документами, займатися штабною роботою чи викладацькою діяльністю, однак за покликом душі розумів, що його знання необхідні саме на передовій. На жаль, ми втратили гідну людину і висококласного спеціаліста, – розповідає заступник начальника Школи сапера майор Анд­рій РОМАНОВИЧ. – Із Сергієм знайомі давно. Коли я прийшов служити інструктором у Центр розмінування, він уже працював тут помічником у оперативно-­плановому відділенні. Тож з усіма організаційними питаннями я звертався до Сергія – завжди виваженого, стриманого і з доброю ус­міш­кою на вустах. Він знаходив час, аби дати відповідь, адже запитань у мене було багато. Жодного разу не відмовив, іноді, мовляв, іншим разом, бо зараз зайнятий, хоча і сам мав чимало роботи. Коли почалося проти­стояння на Донбасі, Сергій був командиром загону зі знешко­дження СВП, а я – інструктором від­ділення підготовки зі знешко­дження СВП. Тому ми співпра­цювали плідно. Він охоче ділив­-ся досвідом, здобутим на сході, розповідав про робочі момен­ти, вибухові ризики, загрози, з якими стикався він і його підрозділ.
Підлеглі командира й досі не можуть повірити в те, що їхнього наставника вже немає.
– Із Сергієм Васильовичем познайомився ще 2013 року. Він, де б не був, намагався створити такі умови, щоб підлеглим було комфортно і затишно, ніби вони вдома, а не у відрядженні. Згадуючи цю світлу людину, з пам’яті виринають три слова: тепло, затишок, командирське плече. Уже під час протистоянь на сході України, у зоні бойових дій, коли ротація припадала на новорічно-різдвяні свята, він намагався бодай якось зробити нам свято. Ми разом ліпили вареники з капустою і картоплею, а потім усі пригощалися. Атмосфера була душевною, як у колі рідних. На виїздах підполковник завжди працював першим і ніколи не цурався будь-якої роботи.
Дуже любив сім’ю. Казав мені, що хоче, аби син навчився гарно водити автомобіль. А коли розповідав про маленьку донечку, зіниці в нього розширювалися, а очі світилися неймовірною любов’ю, радістю та щастям, – ледь стримуючи клубок у горлі, розповідає в.о. го­ловного старшини Об’єднаного навчально-тренувального цент­ру старшина Іван ІЛЬКОВ.

СНАЙПЕРИ ВЛАШТУВАЛИ ЗАСІДКУ

Сергій КовальПідполковник Коваль усьо­ме виконував завдання на сході України. 4-місячна ротація мала б закінчитися 7 квітня, якби ворог 26 березня під Шумами не здійснив підступного плану, про який із трибуни Верховної Ради розповів Головнокомандувач ЗСУ генерал-лейтенант Руслан Хомчак. За його словами, того дня група розмінування підполковника Сергія Коваля у складі старшини Сергія Бруски і старшого солдата Богдана Гищука (військовослужбовці Об’єднаного навчально-тренувального центру Сил підтримки ЗСУ. – Прим. ред.) разом із начальником інженерної групи старшим солдатом 10 окремої гірсько-штурмової бригади Сергієм Барничем ви­йшла на ділянку, щоб очистити її від протипіхотних мін ПОМ-2. Їх напередодні дистанційно встановили російські незакон­ні формування, аби заманити українських військових у засідку. Під час виконання завдань унаслідок снайперського вогню зазнав смертельного вогневого кульового поранення старший солдат Барнич. Підполковник Сергій Коваль одразу ж кинувся на допомогу, але й сам отримав кулю в серце. Внаслідок обстрілу старшина Бруска зазнав важких кульових поранень, а старший солдат Гищук – середньої важкості. Старший солдат Абра­мович і старший солдат Гайчен­ко з 10 ОГШБ, які прибули для підтримки групи військовослужбовців, потрапили під снайперський вогонь та зазнали смертельних кульових поранень.
– Особливим цинізмом підрозділів російських окупаційних військ є те, що снайперський вогонь вели у спини військовослужбовців Об’єднаних сил. Із об’єкта критичної інфраструктури – водонасосної станції, через яку здійснюється постачання води як на тимчасово окуповану територію, так і на територію, підконтрольну уряду України. Противник намагався спровокувати наші війська вести вогонь у відповідь по насосній станції для спричинення гуманітарної катастрофи в районі міст Торецьк, Горлівка, Півден­не, – зазначив Головнокомандувач ЗСУ.
І на цьому окупанти не зупинилися, а продовжили гатити з кулеметів і мінометів, аби не дати побратимам евакуювати загиблих і поранених. Бій тривав півтори години. Але попри небезпеку старшому бойовому медику гірсько-штурмової роти сержанту Світлані ЗЕМЛІНІЙ вда­лося надати допомогу нашим двом пораненим саперам. Хлоп­ців госпіталізували до харківського шпиталю. Сергію Брусці зробили декілька складних операцій, лікарі оцінюють його стан як стабільний важкий. Життя старшому солдату Гищуку врятував бронежилет – куля снай­пера влучила в залізну пластину, пошкодивши внутрішні органи. Сьогодні військовий теж перебуває під наглядом лікарів.
До речі, 39-річний старший сапер Сергій Бруска не вперше зазнає поранення на сході Украї­ни. У серпні пекельного 2014 року він встановлював інженерні загородження на висоті 277.0 «Савур-Могила», дивом пораненим вийшов з Іловайського котла. І знову зазнав важкого по­ранення. На чоловіка та батька двох діток удома чекають рідні. Сьогодні Герой потребує нашої моральної та матеріальної підтримки. Картка ПриватБанку Бруски Сергія 4731219122682­036.
Підтримки також потребує сім’я загиблого підполковника Сер­гія Коваля: 4731219116756­259 Марина Коваль.
– На сьомий рік війни гинуть гідні люди, професіонали, найкращі сини та доньки України. Наразі все аналізуємо, щоб зробити висновки з цієї трагедії та уникнути в майбутньому. Щоразу, коли проводжав військових, наголошував, що основне – виконати бойові завдання успішно і живими повернутися додому. Хлопці справля­лися. Але сьогодні ворог підступний, і його методи не відповідають жодним міжнародним нормам, – каже начальник гарнізону, командир Об’єднаного навчально-тренувального центру Сил підтримки ЗСУ полковник Володимир РОДІКОВ. – Ми щиро дякуємо і цінуємо людей, хто у важкий для нас день прийшов, аби віддати шану Герою, розділити біль втрат, підтримати рідних і військових. Але кам’янчанам треба щодня пам’ятати, що поруч є люди, які сьогодні перебувають на сході, аби нам тут було спокійно. На жаль, наше суспільство розділяється: одні думають, як зробити, аби нарешті настав мир, інші – як повеселитися й уникнути служби в армії. Доки всі ми не об’єднаємося навколо однієї загальної ідеї – зберегти цілісність і суверенітет України, будемо ще довго воювати, але кожен на своїй війні. Україна починається з кожного з нас, і кожен власним прикладом може зробити щось корисне для перемоги.