Понеділок, 10 Травня 2021 р.
9 Квітня 2021

І ТИ РОЗУМІЄШ, ЩО ЖИВЕШ НЕДАРЕМНО

Більшість його пісень вражають змістом. Байдуже, це ліричні чи патріотичні композиції, але хапають за живе. Він неабияк вміє словом достукатися до серця. Іноді, вслухаючись у суть написаного, забуваєш про мелодію. Надто пророчими і життєво затребуваними стали його тексти, коли на сході країни почалася війна.
Олександр ПОЛОЖИНСЬКИЙ пише і співає про те, що болить, що переживає і за що вболіває.

До Кам’янця-Подільського співак і громадський діяч при­їжджав минулого тижня із почесною та вкрай необхідною місією – передати потужні підбірки книг від ГО «Реформація» для бібліотеки ліцею із посиленою військово-фізичною підготовкою (детальніше про подію – див. «Подолянин» від 2 квітня ц.р.). Для ліцеїстів він одразу ж став «своїм», адже невимушено та без пафосу розмовляв із ними про розвиток, самоосвіту, любов до країни, а також склав список, які з подарованих книг варто перечитати першочергово. Із військовими він на одній хвилі, адже свого часу також навчався у військовому інтернаті, життя його пов’язане із військом і сьогодні, адже часто дає концерти для наших захисників на передовій. Про все це детально співак розповів під час зустрічі з ліцеїстами, а з «Подолянином» поділився, з ким у нього асоціюється Кам’янець-Подільський, як часто у нас буває і за що саме любить наше місто.

ВМІННЯ СКАЗАТИ РОБИТЬ ВАС ЦІКАВІШИМ У БУДЬ-ЯКІЙ КОМПАНІЇ

«Тартак», «Був’є», «Ол.Ів.’Є» – всі ці проєкти тісно пов’язані з Олександром Положинським. За попередні два роки він написав понад 50 пісень, і це немалий здобуток для будь-якого автора. Крім того, багато працює на радіо, телебаченні. Має чимало патріотичних проєктів, займається громадською діяльністю, зокрема із ГО «Реформація». Бути завжди в темі, цікавим і корисним людям, як зізнається шоумен, йому дозволяє жага до читання.
– Я – затятий книголюб, завжди кажу, що треба читати якомога більше, бо це збагачує, – переконаний Олександр. – Вміння володіти словом дає можливість кар’єрного зростання в будь-якій галузі. Мені, наприклад, це дало можливість писати пісні, сценарії, жарти, висвітлювати цікаві радіопрограми. Вміння сказати робить вас цікавішим у будь-якій компанії.
Коли мені було 14-15 років, я навчався у військовому інтернаті, як його тоді називали, нині це ліцей імені Героїв Крут у Львові. Не довчився я там із декількох причин, тому військовим не став, але безцінний досвід допомагає у житті повсякчас. Той час став дуже важливим для мене, це справжня чоловіча школа. Тому, станете ви військовими чи ні, в будь-якому разі життя тут навчитеся, посприяє цьому і передана нами бібліотека. Адже коли читаєте книги – вчитеся володіти словом.
Зосередився співбесідник і на книгах, які передав разом із колегами. За його словами, деякі є у його колекції, чимало з них уже прочитав раніше, на окремих зосереджувався у книжкових магазинах, за іншими полював із дитинства.
– Я жив у будинку, на першому поверсі якого була книжкова крамниця. Мало не щодня туди бігав, аби перевірити, чи не привезли чогось цікавенького. Скажімо, книга «Генрі Форд. Моє життя та робота», яку ми передали сьогодні, стала б перлиною моєї колекції в дитинстві. Там ідеться не тільки про успіх, а й про самореалізацію. Колись зна­йти таку книжку було практично неможливо.
Вам, подолянам, добре зайде книга із представлених тут «Проти червоних окупантів». Я проковтнув її на одному подиху, а вам вона буде особливо цікавою, бо йдеться про події, що відбувалися на вашій землі.

МОЯ НАГОРОДА ЗА ТЕ, ЩО НЕ ВПАВ

Олександр готовий годинами розповідати про книги, бо перечитав їх дуже багато, має правило читати щодня. Любов до літератури і переросла у вміння самому писати тексти.
Його композиція «Мій лицарський хрест» є гімном пластунів, чимало його інших пісень – лідери військових хіт-парадів. Коли мова заходить про пластунів, співрозмовник згадує нашого земляка Миколу Гордійчука.
– Одразу згадав свого товариша Колю Гордійчука з Кам’янця-Подільського. Великий шанувальник «Тартака», сам мав власний гурт. Він пішов добровольцем в АТО, де й загинув. Микола – це велична сучасна історія Кам’янця. Познайомилися ми на «Орликіаді» під Києвом ще 2004 року. Товаришували, спілкувалися. Декілька років тому я познайомився і подружився з українським письменником Іла­ріоном Павлюком. Почитайте його твори, він – дуже класний письменник. З’ясувалося, що Іларіон разом із Колею були на фронті, дружили там. Іларіон якось згадував і дивувався, що в зрілому віці зміг настільки тісно потоваришувати. А тепер ми дружимо з ним.
Сам я пластуном не був, але час­то їздив у пластові табори та табори інших організацій. У якихось був як візитер на декілька годин, у де­яких – від початку до кінця. В одному з таборів надихнувся і написав перший куплет «лицарського хреста».
Кожне речення тексту цієї пісні можна розбирати на цитати. Комусь вони – стимул, комусь – розрада, але байдужим не залишають нікого:
«Мій лицарський хрест – Моя нагорода
За те, що не впав, за те, що не втік!
Мій лицарський хрест – Яскрава пригода,
Що буде тривати в мені цілий вік!»

«НІХТО, КРІМ НАС», – СКАЗАЛИ ХЛОПЦІ СТИХА

– Багатьом військовим подобаються мої пісні. Багато концертів у зоні бойових дій давав, – продовжує Олександр Положинський. – Концерти військовим для мене – це відкриття всесвіту. Відчуття зовсім інші, ті емоції ніколи не переживеш на цивільному концерті. Емоційне наповнення за рівнем важливості для мене як артиста і за рівнем вдячності від людей надзвичай­не. Подяки долітають і за роки після виступу.
Розумію, наскільки наша підтримка важлива для них, і наскільки вони важливі для нас. Тому часто закликаю колег хоча б раз у житті поїхати на схід із концертом. Часто артисти уявляють, що ти виступаєш, а над тобою кулі літають. Насправді це не так. Туди, де тривають бойові дії, не пускають. Одного разу ми виступали максимально близько до лінії фронту, але це була наша іні­ціатива.
Коли бачиш реакцію військових на пісні «Мій лицарський хрест» або «Висота. Ніхто, крім нас», коли чоловіки віддають честь полеглим чи тим, про кого йдеться, морозом обсипає. Для мене це незабутньо і важливо, розумієш, що живеш недаремно.
Згадав Олександр і курйозні моменти з виступів на передовій:
– Травень 2015 року. Виступали ми на якомусь подвір’ї, видно, дача чиясь була. Дуже багато людей зібралося, долітали звуки розриву снарядів із передової. Виступали з Ріффмастером, який уже більше як рік сидить за якимись надуманими обвинуваченнями. У мене ще не було досвіду виступу в польових умовах. Важко було з тамбурином. Коли сам тримав, то помітив, що забуваю слова або збиваюся з рит­му. Тому попросили допомогти. Один чоловік вийшов, сказав, що знайомий із таким музичним інст­рументом. То десь із пів концерту він програв на тому тамбурині, підтанцьовував, підспівував і раптом згадав, що гранату з кишені не витягнув. Там прострілюють, а тут ми пів концерту з гранатою в кишені провели.
Про наше місто Олександр Положинський говорить із трепетом. Переконаний, що Кам’янець-Подільський не можна не любити.
– Уперше я потрапив до Кам’янця 1997 року з концертом, тоді виступав як ведучий. Були ми з «Плачем Яремії». Відтоді часто сюди приїжджаю і з концертами, і задля власного задоволення. Концерти давав тут сольні, на «Республіці». Востаннє ж виступав на концерті пам’яті Колі Гордійчука. Кам’янець не може не подобатися: прекрасно збережене Старе місто, неповторні ландшафти, краєвиди. Усе це не може мене не приваблювати як туриста, але швидше за все – як людину, яка любить Україну.