«ЖУРНАЛІСТИКА – ЦЕ ЛЮБОВ ДО ЛЮДЕЙ»

6 ЧЕРВНЯ – ДЕНЬ ЖУРНАЛІСТА УКРАЇНИ

Якщо раніше у цій професії працювали переважно чоловіки, то останнім часом журналістика активно перекочувала в ніжні жіночі руки. Усе частіше на керівних посадах у медіа можна побачити представниць чарівної статі. Власне, сьогоднішня наша співрозмовниця – кам’янчанка Юлія ШЕШУ­РЯК – яскравий цьому приклад. Адже вона – керівниця пресслужби в Нотаріальній палаті України, головна редакторка журналу «Нотаріат України», успішно поєднує здобутий правознавчий фах із влучним словом.

Як кам’янчанці підкорилася столиця, чим вона займається у вільний від клавіатури час, і які кам’янецькі краєвиди її нади­хають, – випитуємо в нашої землячки, котра з інтерв’юерки на деякий час перевтілилася в респондентку.

– Пані Юліє, дитячі спогади – найцінніші. Які вони у Вас?
– Моє дитинство найбільше асоціюється із природою та літерату­рою – тим, що я любила понад усе. Тепер саме час шкільних канікул, свої я проводила в бабусь, одна з яких мешкала на Хмельниччині, пра­цювала бібліотекаркою, а ін­ша – на Буковині, де зачаровували при­карпатські краєвиди та гуцульська культура. Відчуваю в собі «гірську кров» та з гордістю ношу батькове рідкісне прізвище, пов’язане із місцевістю в Карпатах.
У Кам’янці-Подільському мій рід­ний район – це так званий «мікро­район», там я навчалась у школі №17, про яку можу сказати лише найкраще! Усвідомлюю, як пощастило з учителями, це прекрасні люди, які сприймалися як друзі, дали хорошу базу знань та робили кожен день навчання цікавим. Такими ж чудовими були і однокласники. Сумно чути, як багато людей скаржаться на шкільні роки. Тому я безмежно вдячна долі, що для мене школа – світлий період життя.
Я захоплювалася гуманітарними науками, особливо філологією, успішно брала участь у олімпіадах з української мови та літератури, з дитинства писала вірші. Але вищу освіту обрала юридичну. Інакше, здається, і не могло трапитися – мої батьки юристи, змалечку я звикла до правової термінології, розмов про закони… Батько працював у прокуратурі нашого міста, мама – спершу у виконкомі міськради, а потім розпочала нотаріальну діяльність, де працює і досі. Зізнаюся: любила ходити до тата на роботу, адже там були чоловіки у формі! Досі пам’ятаю високі сходи та прохолодні коридори приміщення прокуратури, тоді воно розташову­валося на вулиці Уральській (нині вул.Симона Петлюри. – Прим. ред.). У такій романтичній атмо­сфері мрія­лося стати слідчою. Тому й на останньому курсі юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федь­ковича обрала кримінально-правову спеціалізацію.

– Як так сталося, що юристка стала журналісткою?
– Так склалася доля та особисте життя, що я переїхала до Києва, там і шукала перше робоче місце, звісно, за фахом. Але дізналася про вакансії у відомій компанії «Ліга Закон», яка, крім баз законодавства, випускала ще й юридичні видан­ня. Це було «бінго» – поєднання здобутої освіти та творчості. Багаторічний досвід роботи у цій компанії – це аналітика, юридична журналістика, редагування, організація заходів, PR та багато інших напрямків, різноманітних проєктів.
Найбільш емоційною була ро­бота авторки та випускової редакторки стрічки новин – особливо в пе­ріод засідань Верховної Ради, коли потрібно слухати онлайн кожне сло­во та оперативно ставити новини на сайт, у результаті – спікер ВР щоночі являвся у снах. Більше того, ми як юристи мали не лише подати інформацію про ухвалений закон, але й зробити більше, ніж звичайні новинні медіа, – дати хоча б мінімальний аналіз, прогноз наслідків для громадян і бізнесу.

– Не важко поєднувати букву закону і перо?
– Для мене це завжди необхідне поєднання, адже моя сфера – саме юридична журналістика. По суті, пе­редусім я – все ж правник.
Юридичних видань в Україні досить мало. Щоб працювати у цій сфері, потрібно поєднувати знання юриспруденції та вміти працювати зі словом, мати аналітичні здібнос­ті. Власне, часто тут більше аналітики, ніж класичної журналістики.
Зокрема, я працювала в одному з провідних видань, газеті «Юридична практика», де здобула і до­свід участі в організації заходів для юридичного ринку, форумів.
Окрім основних місць роботи, завжди є якісь додаткові проєкти. Наприклад, цікаво було багато років брати участь у виборчих кампаніях народних депутатів.
Наразі я очолюю пресслужбу Нотаріальної палати України – це організація професійного самоврядування нотаріусів. Одночасно є головною редакторкою журналу «Нотаріат України». Моя робота – інформація, тексти, PR, SMM, копірайт, організація заходів, внутрішні комунікації тощо. Мій юридичний фах, знову ж таки, є визначальним, бо мені як юристу легко орієнтуватися в законодавстві, розуміти суть нотаріальної професії, спосіб мислення нотаріуса. Завжди з радістю поспішаю до офісу. Прокидатися зранку дуже легко, якщо ти мотивований та щасливий.

– Що для Вас найцікавіше в роботі журналіста?
– Журналістика – це любов до людей. Навіть якщо ти працюєш лише із сухими фактами та нормативкою, це також завжди стосується людей, які є або героями історій, або споживачами інформації.
Особисто мені подобається такий жанр як інтерв’ю. Починаючи розмову з людиною, часто складно спрогнозувати, яким буде результат. Цікаво у процесі чути вдалу фразу і розуміти – ось він, заголовок! Вважаю, що хороше інтерв’ю – це рівноправна бесіда журналіста і співрозмовника, по суті, це співавторство. Але завжди слід пам’ятати про те, що це не діалог друзів на кухні, що в тексту є читач.

– У Вашій стрічці в соцмережах розміщено декілька переможних світлин із різних бігових заходів. Як давно займаєтеся бігом?
– Бігом на любительському рівні займаюся вже більше як рік, розпочала з нуля, точніше з мінуса (ні­коли не займалася спортом), а тепер моє стандартне тренування – це 5-10 км, а у планах – здолати напівмарафон. Це було інтуїтивне рішення, але вплинула й активна спортивна атмосфера, що панує в нотаріальній спільноті. Для мене біг – це спосіб пізнати себе, підвищити стресостійкість, це медитація та величезний внесок у зміцнення здоров’я. Дуже хочеться, щоб у Кам’янці-Подільському почали організовувати бігові заходи, наприклад, марафон «Старе місто» чи трейл «Фортеця».

– До речі, як часто Ви зі столиці приїжджаєте до рідного Ка­м’янця?
– Київ – непросте місто, в нього рідко закохуються з першого погляду. Це місто спершу потрібно зрозуміти, відчути його ритм, навчитися бачити цю своєрідну естетику, а вже потім полюбити, всерйоз і назавжди. До речі, в Києві живе і мій молодший брат, який також частково працює у сфері журналістики. Все ж ми зростали в родині, де панував культ читання та творчості.
У Кам’янці буваю нечасто, тому мені дуже помітні зміни на краще в рідному місті. Це приємно! А захоп­лення Кам’янцем усіх знайомих та друзів завжди спонукає подивитися на нього свіжим поглядом. Мій топ улюблених місць у Кам’янці – осіння алея біля костелу на Нігинському шосе, зимовий захід сонця на пагорбах Біланівки, травнева тіниста вулиця Лесі Українки біля Ботанічного саду, а ще літні двори багатоповерхівок, зарослі травами, мальвами, населені теплими котами.

– Юліє, наскільки близькою для Вас стала професія журналіста, і якою, на Вашу думку, повинна бути сучасна журналіс­тика?
– Сучасна журналістика повин­на бути сучасною. Тобто, розвиватися, шукати нові формати, швидко адаптуватися до новацій і трендів.