П'ятница, 24 Вересня 2021 р.
2 Липня 2021

МІСТО-ЗАГАДКА НА КАРМАЛЮКОВІЙ ГОРІ

Кармалюкова гора. Фото Ірини ПустинніковоїДва тижні, починаючи з 8 червня цього року, кам’янецькі археологи знову вивчали багатошарове городище на Кармалюковій горі, що височить між Маковим, Гуменцями та Привороттям Другим. І знайдене тягне на невелику історичну сенсацію. Місце ж наче відоме, але не все так просто. Цього року археологи заглибилися своїми траншеями в дві лінії оборони колишнього поселення. Одна з них – основний вал, що оточував давній дитинець. А от друга – найімовірніше, рештки оборонної башти.

Ігор СтаренькийМожна здивуватися: і що ж тут незвичного, адже давньоруські укріплення часто мали башти? Так, але ті башти були переважно дерев’яними. А на Кармалюковій горі раптом відкрилися рештки мурованої споруди. Це дуже нечаста річ для українських теренів домонгольської доби і унікальна – для Поділ­ля того часу.
Розповідає Ігор СТАРЕНЬКИЙ, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник К-ПДІМЗ:
– В основному валу ми виявили унікальну конструкцію. Там іде ка­м’яна стіна – надзвичайно рідкісна для давньоруського часу. Ці мурування стали основою валу. До мурованої стіни примикали кліті (так історики називають дерев’яні зрубні будівлі, поставлені з колод. Такі споруди були дуже характерними для наших предків). Поруч – перед­укріплення, які ми теж досліджували. Ймовірно, тут стояла башта. На сьогодні це єдине городище серед досліджених на Поділлі, яке у своїй основі має муровану стіну.
– А як же так вийшло: левова частка укріплень давньорусь­кого часу – дерев’яно-земляні. І раптом знахідка мурованих фрагментів! Що спричинило такий прогрес в архітектурі цього городища? Можливо, це були європейські впливи? Чи поруч було достатньо каміння як будівельного матеріалу?
– Ми багато про це думали з Богданом Строценем (Богдан Строцень – історик, член НТШ та Спілки археологів України, голова Тернопільської обласної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури). У польських істориків поширена версія, що на Поділля муровані укріплення до нас принесли власне з теренів Польщі. Але насправді муровані укріплення на Поділлі були задовго до того, як сюди потрапили поляки. Кам’яна стіна на Кармалюковій горі датується тридцятими-сороковими роками ХІІІ століття.
– Тобто якраз перед нашес­тям Батия?
– Так. Ми поки що не знаємо, хто саме зруйнував це городище. У нас є три версії. Але через те, що це місце просто «вбите» чорними археологами, ми поки не можемо достеменно сказати, хто на нього напав. Але точно відомо: коли Кам’янець був невеликим селом, городище на Кармалюковій горі процвітало. Тут була гарно розвинута торгівля. Про це свідчать амфори корсунського типу, які знайшли археологи. Їх там цілий набір! Тобто, у цього поселення була непересічна роль на території Пониззя (так тоді називали Поділля). У Колубаївцях було сусіднє сторожове городище на підступах до Кармалюкової гори. Поселення на Кармалюковій горі займає центральне місце в ре­гіоні, тому таких периферійних сторожових городищ поблизу має бути ще декілька. Ми не знаємо, чому не згадувалося в літописах. За розмірами воно значно більше за тодішню столицю краю Бакоту. Це надзвичайна загадка – як таке величезне городище, центр регіону, залишилося незгаданим.
– Можливо, городище проіснувало недовгий час, тому не встигло «засвітитися» в писемних джерелах?
– Точно ні. Воно проіснувало років 100-150.
– І це точно не кладка пізніших часів?
– Ні. Городище загинуло саме у ХІІІ столітті. В значно пізніших джерелах, коли його почав у ХІХ ст. досліджувати Юхим Сіцинський, воно називалося Блажкове городище. У рештках кліті ми знайшли два людські скелети. Судячи за реберними кістками, один – підлітковий, а інший – дитячий. Дитина під час атаки ворогів, швидше за все, ховалася за піччю і загинула, можливо, внаслідок падіння кліті. Або отруїлася чадним газом. Вона впала біля печі, й кістки черепа в неї надзвичайно опалені, до чорного кольору. Кістки будуть відправлені антропологам на дослідження.
– А далі що буде зі скелетами?
– Вони залишаться в Інституті археології.
– Ви не думаєте їх якось екс­понувати в нашому відділі архео­логії?
– Ми не маємо такої можливості. Всі антропологічні рештки, які виявляються, мають бути відправлені до Києва на дослідження, де вони й залишаються.
– А якісь ще цікаві знахідки були?
Кольчуга. Фото Ігоря СтаренькогоАмфори. Фото Ігоря Старенького– Були. Цьогоріч ми зробили унікальну річ – розкопали більше, ніж усі, хто був там до нас. Знайшли, наприклад, чудово збережений фрагмент кольчуги. На ньому навіть видно, як давні майстри її клепали. Це теж досить рідкісна знахідка для наших теренів. Є ще фрагменти кольчужного дроту, тобто, можемо припустити, що кольчугу виготовили в городищі.
– Ви згадували шкоду, яку городищу завдали чорні архео­логи…
– Наприклад, у кліті на глибині 120 см було зроблено шурф чорними археологами. На тій глибині ми знайшли целофановий пакет. Городище на сьогодні ними зруйновано вщент. Процес його пограбування триває останні декілька десятиліть.
– Як боротися зі шкідниками з металошукачами?
– Важко. Тут потрібна позиція держави. Є декілька варіантів, як приборкати чорну археологію. І перший – це легалізувати її. Щоб знахідки демонстрували в інституціях, які займаються археологією, і держава їх викупляла. Інший ва­ріант – розсипання металевої струж­ки. Тоді буде фонити все, що завадить чорним археологам шкодити.
– Оригінальний метод. Він уже десь у світі застосовується?
– Так, у Румунії та Болгарії.
– Тобто, в країнах того ж рівня розвитку, що й Україна.
– Так. І нам треба змінювати законодавство: чинне не є ефективним у галузі охорони пам’яток, на превеликий жаль.
– Чи може держава йти на випередження в таких ситуаціях, копати раніше за чорних археологів?
– Може. Якби держава виділяла на це кошти, було б чудово.
– А чи не втрачаємо ми відгадки до таємниць Кармалюкової гори через те, що цементний завод пожирає для виробництва продукції одну товтру за іншою?
– Втрачаємо, і не тільки історичну, а й природну спадщину. Важко дивитися, що робиться з товтрами-сусідками Кармалюкової гори. На жаль, ситуація може ще погіршитися: недавно цемзавод робив проби безпосередньо на Кармалюковій горі, з боку сусіднього кар’єру. Дай Бог, щоб вони не з’їли і цю гору.
– Чи можна цьому якось протидіяти, чи почули б там захисників Товтр?
– Думаю, не почули б. Це бізнес. Це гроші.
– А ще це ландшафт і наш мікроклімат. Це те, що робить наш шматок Поділля Теплим Поділ­лям. Забери Товтри – і в місті зміниться клімат. Багато що зав’язано важливого на цих пагорбах, котрі природа вже не зможе відтворити.
– Так, усе саме так. Ми про це недавно знімали відео з Олександром «Гайдуком» Зарембою, директором музею-заповідника, для його ютуб-каналу.

Ірина ПУСТИННІКОВА.