Четвер, 28 Березня 2024 р.
2 Липня 2021

60 РОКІВ ДЕРЕВ’ЯНСЬКІЙ ШКОЛІ – СВЯТО ЧИ РЕКВІЄМ?

Дерев’янський ліцейШкола в селі Дерев’яне 27 червня урочисто відсвяткувала значний ювілей – 60 років. На захід прибули чимало випуск­ників, колишніх учителів і мешканців села. Але, крім святкового настрою, в атмосфері вчувалися нотки тривоги та пригнічення. Перед своїм ювілеєм Дерев’янський ліцей отримав «подарунок» від депутатів Китайгородської ТГ – рішення про ліквідацію. Втім селяни ще плекають надію, що не все втрачено, і школу вдасться зберегти.

 

А ЩО БУЛО ДО?

Дерев’яне – давнє село, перша зафіксована писемна згадка про нього датується ще 1469 роком. Вочевидь, і школи тут були здавна. Відомо, що 1878 року в Дерев’яному заснували школу грамоти, яка розташовувала­ся просто в будинку місцевого селянина. Після декрету царя Олександра ІІ про організацію церковноприходських шкіл було створено і такий заклад. Із приходом СРСР церковноприходські школи, звісно, скасували. Натомість у Дерев’яному організували трудову школу з чотирма класами. 1925 року приміщення школи згоріло, і її перевели в колишній поміщицький будинок.
Ключовий виток у розвитку шкільної освіти в Дерев’яному стався 1945 року. Завдяки клопотанню дерев’янського вчителя (а на той час уже й шкільного директора) Віктора Пашинського, школа почала давати повну середню освіту. Автоматично Дерев’яне стало освітнім цент­ром усієї округи. У школі тепер навчалися не тільки учні з навколишніх сіл Дерев’янської сільради (Погоріла, Пожарниця, Брова­рі, Шидлівка, Гелетина, Гуцули – збережені тогочасні топоніми. – Прим. авт.), а й навіть із Ви­хватнівців, Китайгорода, Калачківців, Рогізни, Баговиці, Вруб­лівців, Княжполя, Супрунківців, Тернави, Гути-Яцковецької, Мла­ків, Ксаверівки. Добра слава і авторитет учителів розходилися далеко. Але навчання проводили у дві зміни в тісних приміщеннях. Постало питання будівництва нової великої школи.

НОВА ШКОЛА

За клопотанням школи та місцевої влади (головою сільради того часу був Лука Байрак) Рада Міністрів УРСР затвердила будівництво школи в Дерев’яному на 1956 рік. Проте роботи розпочалися лише наступного року, коли директором школи був Олександр Коцюбальський, а відкрили нову школу 1961 року вже за директора Пилипа Сташкевича.

– Я починала вчитися ще у старій школі, яка розміщувалася в трьох будинках, де нам усе одно було тісно, – згадує випускниця, а згодом – і вчителька з багаторічним стажем Людмила Корнієнко. – Коли будувалася нова школа, це для нас була велика радість. Ми на перервах бігали на будівництво, під час трудового навчання нас брали на допомогу. Пам’ятаю, коли перший поверх вибудували, а риштування встановили на другому, ми допомагали підносити цеглу будівельникам…

Коли ж нарешті перейшли навчатися в нове приміщення, за­хоплювалися красою побаченого: довгі коридори, прикрашені квітами у вазонниках, великі світлі класи. При вході ми попередньо перевзувалися у вестибюлі. Школу обладнали багатьма матеріалами, спортивними знаряддями, організували позакласну роботу. Я, для прикладу, після уроків залишалася грати в настільний теніс. Сиділи ми довго, аж поки нас технічки не виганяли…
У перші роки існування у школі навчалися мало не 400 дітей. Більшість класів ділилися на «А» і «Б». Адже в Дерев’янську школу продовжили ходити учні з
багатьох близьких і не дуже сіл. При школі існували два гуртожитки (для хлопців і дівчат), де учні з віддалених сіл проживали під час навчання і лише на вихідні вирушали додому.
Із роками кількість учнів почала трохи зменшуватися. Спочатку причиною стало те, що в інших селах теж почали буду­вати школи. Або ж учнів переводили в інші заклади за тери­торіа­льним принципом (як-от представників сусіднього Ду­наєвець­кого району). Вже наприкінці 70-х років подвійні класи стали рідкістю. Але наповненість школи все одно залишалася високою, матеріальна база осучас­нювалася, подвір’я озеленювалося, шкільне життя «кипіло».
А от 90-ті, з руйнуванням системи сільського господарства та загальноукраїнською тенденцією відтоку сільських жителів, вплинули на те, що кількість школярів у Дерев’яному (як і селян загалом) почала стрімкіше «танути». В новому тисячолітті кількість учнів уже рахували в десятках. Але й в інших селах неподалік ситуація була не кращою. Супрунківці, Гораївка, Вихватнівці, Демшин, Калачківці були змушені розпрощатися зі своїми школами. А Дерев’яне вперто трималося на плаву, зберігаючи шкільні традиції.
Власне, найбільша гордість школи – це, звісно, її вчителі та випускники за всі роки.

– Школа – це мій другий дім, – розповідає колишня вчителька та директорка школи Надія Ніколенко. – Тут я 10 років навчалася та 42 роки працювала. Ми зі школою – майже ровесники, свого часу вона була однією з найкращих у районі, а то й області. Серед талановитих і знаних людей, котрі вийшли з нашої школи, є кандидати наук, учителі, лікарі, журналісти, інженери, голови колишніх колгоспів та директори підприємств, генерали та полковники, учасники бойових дій уже сучасної війни… А також багато гарних, працьовитих та відданих країні людей.

Узагалі за роки існування школи можна нарахувати багато вчительських родин і цілих династій. А от директори школи змінювалися частенько. Якщо вести відлік від повоєнного часу, то нинішній очільник Микола Волоховський уже 23-й. Найдовше на посаді керівника закладу перебували Анатолій Гораш (1987-1988, 1989-2006); Вік­тор Литвиненко (1980-1987), Галина Кучеренко (1970-1976), Надія Ніколенко (2006-2012), Андрій Андрійчук (1965-1970), Валентина Малик (2013-2018).
«Хмари» над Дерев’янською школою, котра 2019 року перетворилася на ліцей, почали збиратися після адміністративної реформи з об’єднаними територіальними громадами.

І ВДАРИВ ГРІМ

У травні цього року більшість депутатів Китайгородської ТГ проголосували за ліквідацію Дерев’янського ліцею (14 – за; 4 – проти; 1 – утримався), зважаючи на те, що в ньому на той момент навчалися 34 учні, а для отримання державної субвенції (фінансового забезпечення. – Прим. авт.) цьогоріч мусить бути не менше як 40 учнів.

– Звісно, всі хочуть, щоб школа в селі існувала. Але впливає фінансовий бік: річний бюджет для утримання школи – 3,5 мільйона гривень, а нам надходить мала субвенція, – коментує ситуацію голова Китайгородської ТГ Юрій Безродний. – Ми зверталися в обласний департамент освіти і науки, далі – в Київ, щоб нам виділили додатково кошти, але у відповідь чітко заявляють, що має бути оптимізація мережі.
Представники Дерев’янського ліцею нам принесли список, що наступного навчального року кількість учнів буде більше ніж сорок. Подивимося, але нині грає роль і наповненість класів. Якщо кількість учнів у класі менша як чотири (як у багатьох класах Дерев’янського ліцею), він вважається неповним.
А школа з такими класами отримує меншу субвенцію.
Наша територіальна громада до­таційна, тут немає підприємств. Депутати вислуховують дорікання від виборців, що в селах треба дороги робити тощо, а ми просто не маємо коштів, бо все витрачаємо на утримання шкіл.
Та й наші сільські школи відстають за рівнем обладнання від міських. Тому позиція більшості депутатів і моя, що варто залишити в ТГ лише три школи, але закупити для них сучасне обладнання для забезпечення кращого навчального процесу.

Але в Дерев’яному селяни все одно готові боротися за збереження школи і не втрачають надії. Тим паче, що в перший клас готуються йти понад десяток дітей (такої кількості першачків тут не було вже дуже давно).

– Останніми роками в наше приміщення вклали чимало ресурсів, – розповідає директор ліцею Микола Волоховський. – Зробили капітальний ремонт системи опалення, замінили більшість вікон на енергозберігаючі, обладнали внут­рішній туалет, завдяки нашим спон­сорам придбали морозильну камеру для їдальні, холодильник. Приміщення має все для організації навчання, єдине питання – це учні. Якщо нам вдасться втримати достатню кількість учнів для субвенції, то, можливо, депутати змінять своє рішення. Вони не вірили, що в нас може бути 12 першокласників. Але вже маємо їхні особові справи, батьки підтвердили намір заявами, адже це все діти з наших сіл (Дерев’яне, Привітне, Броварі). У другому та третьому класах навчатимуться по шість учнів, у четверто­му – п’ять. Із п’ятого по дев’ятий клас ни­ні лише по троє учнів, але й тут очікуємо на поповнення, ос­кільки в селі з’явилася ще одна сім’я. Підрахували, що в новому навчальному році можемо набрати 47 учнів.

Очевидно, проблемне питання є конфліктом інтересів. Адже ліквідація Дерев’янського ліцею принесе вигоду іншим селам ТГ, зокрема, зіграє на руку Китайгороду, котрий зможе поповнити дерев’янськими учнями свою школу. А от мешканці колишньої Дерев’янської сільради твердять, що після закриття школи на їхні села очікує стрімкий занепад. Молодь, якої й так небагато, вже точно не захоче залишатися в селі, де найближча школа розташована на відстані понад 10 кілометрів. Зникне школа – почне зникати й саме село.
Тож уся ця ситуація обплелася «підводними каменями».

***
Тим часом 27 червня ювілейне свято в Дерев’янському ліцеї справді вдалося: музика, виступи учнів, учителів і сільського художнього колективу «З горіха зерня», зібрання випускників-­ювілярів, промови, подяки, вша­нування педагогів-ветеранів… Селянам хочеться вірити, що ця історія триватиме. Тож жителі Дерев’яного, Привітного та Броварів із тривогою очікують, що принесе вересень: закінчення цілої епохи дерев’янської освіти чи промінчик надії на продовження існування школи…

Процес будівництва школиНа свято завітали педагоги-ветераниПедагогічний колектив Дерев’янського ліцею

 

 

 

 

 

Віталій ГОРБУЛЕНКО, випускник Дерев’янської школи, офіцер ЗСУ, головний редактор часопису «Вічний мандрівник».