ДІАЛОГ У ГОРАХ

Люди люблять подорожувати, навіть у часи ковіду. І досі звичними для українців залишаються виїзди на морський відпочинок із сім’єю або мандрівка до Карпат. Хтось долучає до організації туристичні фірми, а хтось бере все до власних рук.

Для молодих людей одним із доступних способів здійснення мандрівки є освітній туризм – по­дорож за кордон із метою навчання. Є різноманітні варіанти: семінари, тренінги, волонтерства та молодіжні обміни, основ­ною ідеєю та метою яких є неформальне навчання та міжкультурна комунікація представників різних народів. До одного з таких заходів, що тривав 14-21 серпня в польському селі Поронін, вирішив долучитись і я.
У Європі найбільш поширеною можливістю для участі в обмінах є освітня програма ЄС «Erasmus+», у рамках якої майже безперервно проводяться проєкти в різних куточках континенту. Знайти такі можливості неважко, адже фейсбук та інші соц­мережі мають безліч спільнот з оголошеннями та аплікацій­ни­ми формами.
Проте є й альтернативи. Ще у вересні 2019-го я познайомився з БО «Центр освітніх ініціатив» (м.Львів), з якою тоді вперше потрапив на обмін до Пороніна, що в Татрах, біля популярного серед туристів Закопаного.
Фінансуються такі ініціативи в рамках польсько-українських молодіжних обмінів. Аби ввійти до складу учасників, потрібно відповідати простим критеріям: мати біометричний закордон­ний паспорт, бути у віці 18-25 ро­ків та володіти англійською чи польською мовами на розмовному рівні. Якщо все перераховане не проблема, то потрібно вислати резюме та дочекатися підтвердження своєї участі від організаторів, а пізніше заплатити невеликий (600 грн) організаційний внесок, зробити ПЛР-тест (кошти нам повернули вже в Польщі) не раніше ніж за 48 годин до перетину кордону або надати довідку про вакцинацію. Фінансуються такі ініціативи Радою польсько-українських молодіжних обмінів, а проживання, харчування та дорога до місця призначення лежить на плечах організаторів.
Тож наша мандрівка почалася ввечері 13 серпня біля автовокзалу у Львові (доїзд до столиці Галичини був індивідуальною справою учасників), де на 20 людей із різних частин Украї­ни вже очікував автобус до Пороніна.
При перетині кордону митники Республіки Польща так і не перевірили наявність ПЛР-тесту або довідки про вакцинацію. Діставшись до готелю, ми познайомилися з польськими «колегами», які приїхали з міста Сі­м’ятичі, що в регіоні Підляшшя, на сході країни.

ОСВІТА МОЖЕ БУТИ НЕФОРМАЛЬНОЮ

Гірський регіон зустрів теп­лою, але перемінливою погодою. Проте це не було перешкодою для освітньої частини, левову частку якої можна було здійснювати й на території готельного комплексу. Оскільки головною темою проєкту був українсько-польський культурний діалог, основна наша діяльність була акцентована на відточенні комунікативних навичок завдяки різноманітним воркшопам, руханкам і квестам.
Наприклад, однією із вправ, що допомогла нам краще познайомитися, було «Швидке знайомство». Суть її дуже проста. Присутні діляться на дві групи та сідають у два кола обличчями один навпроти одного. Організатори дають 45 секунд і тему для розмови. Завдання: обговорити «проблему» та краще познайомитися зі співрозмовником. Далі учасники одного з кіл пересідають на крісло праворуч від себе та отримують нове запитання. І так доти, поки коло не здійснить повний оберт.
– Це дуже чудовий комунікативний момент для тих, хто вивчає мову, – ділиться враженнями Марта НЕДОВІЗ, вчителька словацької мови зі Львова. – Запитання були цікавими та неважкими. Тому, при нагоді, буду використовувати цю гру для своїх учнів.
Також нескладним, але дещо неочікуваним «челенджем» для українців стало завдання показати на карті власне місто та розповісти про нього. Тому довелося думати, як польською мовою цікаво розповісти про Кам’янець-Подільський.
Сподобалися представникам обох країн «city games» – міські квести по Пороніну та Закопаному. Наше містечко має трохи більше ніж 4 тисячі населення та, відповідно, не надто велику територію. Квест по ньому відбувся в перший день, коли учасники ще добре не познайомилися. Завдання були максималь­но прості: після поділу на групи кількістю 5-6 осіб віднайти певні будівлі, знайти традиційний тут сир осципек, сфотографуватися з тутешніми жителями та місцевими тваринами, яких у цих місцях багато, вивчити декілька фраз польською мовою, а по поверненню до готелю намалювати імпровізовану карту містечка. Процес тривав усього 1-1,5 години, однак в умовах, коли ніхто чи майже ніхто не знає ні партнерів по команді, ні місцевості, потрібно вміти домовлятися, що й означає діалог.
У Закопаному правила та завдання були схожими. Але там квест відбувався на шостий день проєкту, тому «міська гра» була лише частиною іншого завдання – створення короткометражного фільму про те, як ми провели час у Польщі.
Напевно, найприємнішою частиною нашої неформальної освіти були національні вечори двох народів. Українці готували для учасників із Польщі онлайн-гру про нашу державу (нескладну, аби людина, котра не знає історії та географії України, могла легко впоратися), демонстрували народні танці, вчили української мови та навіть зіграли традиційне українське весілля.
Колеги з Підляшшя ж вирішили розповісти нам про історію свого регіону та країни, зіграти з українцями в «зіпсований телефон» із застосуванням рідкісних мовних зворотів, як-от «вишенька на торті», навчити нас танцювати полонез.

У ПОХІД ДО ГІРСЬКИХ ОЗЕР

На п’ятий день перебування в Пороніні група з 40 учасників обміну вирушила до польської частини Татранського національного парку. Крім вершин, найвищою з яких тут є гора Риси (2499 м), око туристів милували близько 40 озер. Найпопулярніше з них – Морське Око, яке за багатьма рейтингами входить до п’ятірки найгарніших озер світу. Проте відвідати його досить складно, адже майже зав­жди там неймовірна кількість туристів, а в часи ковіду це ще й небезпечно. Тож наша польсь­ко-українська родина попрямувала дещо іншим маршрутом, аби відвідати Смречинський став.
Він дещо менший від найві­домішого озера Польщі, однак дорогою до нього відкривається безліч прекрасних пейзажів, а шлях нескладний навіть для непідготовленого туриста. Спочатку потрібно подолати 5 км по відносно рівній дорозі, від входу в парк і до гірського сховища, де можна перепочити, а потім ще близько кілометра по скелястій стежці до озера.
– Я думав, що шлях виявиться набагато важчим. А ще гід по парку розповіла цікаві речі про цей став, – ділився зі мною враженнями під час повернення до готелю учасник із Сім’ятичів Бартек МІЦКЕВИЧ.
Невисоку складність маршруту підтверджувало і те, що наступного дня всім вистачило сил, аби вирушити до Закопаного, де після міського квесту всі мали вільний час та пішли хто куди: на Крупувки – центральну вулицю, по сувеніри в міські крамниці або на колесо огляду, аби насолодитися видом гір, що з усіх боків оточили місто.
За декілька днів проєкт завершився. Але в пам’яті залишились яскраві спогади, контакти з друзями та розуміння, що ми чогось навчилися, хоч і в неформальній атмосфері.

Олександр ЩЕРБАТИХ.