УКРАЇНА Є, БУЛА І БУДЕ

22 СІЧНЯ – ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

На Кам’янеччині вже стало гарною традицією відзначати День Соборності 22 січня як не у Жванці, на межі Хмельницької та Чернівецької областей, то в Гукові, де пересікаються Хмельниччина і Тернопільщина. Цьогоріч у планах святкувань урочистості у цих двох громадах. Святкові колони зустрінуться на мостах через Дністер і Збруч. І це дуже символічно, адже на мостах зустрічаються делегації з різних областей, обмінюються хлібом-сіллю, і, попри зимову холоднечу, в ці дні на душі стає дуже тепло й затишно, адже Україна єдина, неподільна, дружна і така велична.

ШЛЯХЕТНО ПРИЙМАТИ ГОСТЕЙ

Щорічне святкування в Гукові не зраджує традиціям ще з 2016 року. З перервами захід проводився й до цього від 1999 року, з моменту заснування свята. І хоча ця громада не так давно стала частинкою великого Кам’янець-Подільського району, все ж спільні традиції в нас були до об’єднання, зокрема відзначення Дня Соборності в Гукові. Найбільше запам’яталися урочис­тості 2019 р. Бо того року вшановували 100-ліття проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Респуб­ліки. На головні урочистості тоді прибули делегації з усієї Хмельниччини, завітали гості з багатьох куточків України – Вінниччини, Івано-Франківщини, Львівщини. Розпочалося святкування із символічного єднання: на мосту через річку Збруч між селом Гуків, що представляє Хмельниччину, та селищем Скала-Подільська Тернопільсь­кої області з двох частин склали знамено України. Зі сторони Хмельниччини несли 50-метровий синій стяг, а від Тернопільщини – 50-метровий жовтий, які разом символізували століття Соборності. Встановили тоді й ре­корд, адже представники Книги рекордів України зафік­сували більше як три тисячі державних прапорів, що зібрані в одному місці. Після обміну хлібом-сіллю краяни урочистою хо­дою пройшли до пам’ятного зна­ку легендарному генералу-­хо­рунжому УПА Роману Шухевичу.
Цьогоріч тут заплановані менш помпезні урочистості, на рекорди не претендують, але захід обіцяють провести не менш душевно та патріотично. Адже це збоку все просто: зуст­рілися дві делегації на мосту. А цьому передують домовленості між громадами, формування делегацій, написання сценаріїв тощо. Водночас така співпраця зближує, об’єднує, спрямовує на нові проєкти.
Детальніше про це говоримо з головою Гуківської тергромади Петром ІЛЬНИЦЬКИМ, а також начальницею відділу освіти, культури, молоді та спорту цієї громади Тетяною ПУСТІЙ.
– Цьогоріч ми відзначали 30-ліття нинішньої державності. Втім історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України. Впер­ше у XX столітті українська незалежність була проголошена саме 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік, 22 січня 1919 р., відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Респуб­ліки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу. Тому, як на мене, 22 січня важливо відзначати і як День Соборності, і як Перший День Незалежності, – переконаний голова Гу­ківської тергромади Петро Іль­ницький. – І я радію, що цього дня завжди збирається чимало люду: місцевих мешканців, гостей, які шанують наші традиції, історію, героїв. Шляхетно бути стороною, яка приймає гостей, і відповідально, адже представляємо всю Хмельниччину. Ми символічно об’єднуємося на мосту з Тернопільщиною, аби вкотре і вкотре довести, що українці єдині та неподільні, стійкі та незворушні в боротьбі за соборність. Лише коли будемо єдиними у своїх діях і помислах, у боротьбі з окупантом, у прагненнях, то тільки тоді зможемо побудувати розвинену державу.
І у цю суботу в Гукові, як зав­жди, звучатимуть гасла: «У день злуки беремося за руки!», «Захід, Схід – одна країна, це соборна Україна», «Україна є, була і буде» тощо, співатимуть патріотичних пісень, будуть промови біля пам’ятного знаку Роману Шу­хевичу, а також молитимуться за єдину соборну вільну Україну.

НЕ ЗАЦИКЛЮВАТИСЯ НА ВІДМІННОСТЯХ

Як бачимо, з таким підходом до історії і традицій у громаді все на високому рівні, тому й розвивається вона в правильному руслі.
Ще 2005 року тут відбулося відкриття пам’ятного Хреста Головному командиру УПА Рома­ну Шухевичу (Тарас Чупринка). За однією з версій досліджень, його тіло було спалене поблизу Скали-Подільської, що на Тернопільщині, а останки викинуто в р.Збруч.
Сильна, вільна і неподільна Україна була мрією Шухевича, тому дуже символічно, що сотні людей щороку в День Соборності відвідують його пам’ятний знак у Гукові.
– Встановлення Хреста було ініціативою місцевої влади та бойових побратимів Романа Шухеви­ча, – розповідає Тетяна Пустій. – Він виготовлений із базальту, який добули в містечку на Рівненщині, яке 1943 року було визволене від німецьких загарбників саме воїнами УПА. На урочистостях із відкриття пам’ятного знаку були присутні син Романа Шухевича Юрій, вояки УПА.
Інформацію про місце поховання Романа Шухевича шукали довго. Для його захоплення радянська влада розробила спецоперацію. У результаті 5 березня 1950 року в селі Білогорща, яке нині перебуває у складі Львова, головного командира УПА вбили під час перестрілки, адже він вирішив не даватися живим у руки ворога й відкрив по ньому вогонь. За однією з версій, 9 березня 1950 року його тіло спалили поблизу нашого села. Там же його таємно поховали. Це ймовірне місце поховання знайшли 2005 року. Того ж року відкрили і пам’ятний знак.
Ми намагаємося якомога частіше розповідати молоді про загиб­лих і живих учасників повстанського руху, їхні подвиги, переконання. Адже їхня історія – це наш ключ до гідного майбутнього. Саме тому з такою повагою ставимося і до Дня Соборності, прагнемо зробити все можливе, аби в суспільстві це свято було на рівні з Днем Незалежності, адже воно символізує наші єдність і велич. У різних регіонах України існують певні ментальні відмінності, політична, побутова культура, розуміння поняття свободи, її значимості. І це не дивно, територія сучасної України включає терени, які сотні років перебували у складі різних держав. Але не варто зациклюватися на відмінностях, навпаки, потрібно віднаходити те, що нас об’єднує, аби будь-якою ціною зберегти єдність України.

ОГІЄНКО – ІНІЦІАТОР СОБОРНОСТІ

Говорячи про День Соборності України, не можна не згадати основоположника цього свята – Івана Огієнка. 14 січня виповнилося 140 років із дня народження митрополита Іларіона (Огієнка).
Дослідник і популяризатор спадщини Івана Огієнка, доктор філологічних наук, професор Микола Тимошик доводить, що саме Огієнко вніс подання на затвердження Радою міністрів УНР та Директорією УНР закону про запровадження 22 січня дер­жавного свята в Україні «на вічні часи».
Ось, що згадував сам Огієнко про перший День Соборності в Києві:
«Отож, Софійський майдан 22 січ­ня 1919 року, середа. О 12-й годині все почнеться. Вся Софійська площа усипана людьми, війська – без кінця. Кожна церква йде процесією на площу… Усе йде. Увесь Київ тоне у дзвонах. А день такий сонячний, а трошки сніжок випав, все блищить, все таке гарне… До комісії, яка мала прикрашати площу, я призначив артиста Миколу Садовського. Хто проїде на баскому коні? Садовський убрався в одежу гетьмана і їде на історичне свято. Молебень на площі – шість єпископів на чолі з архієпископом. Урочиста служба. Безконечні хори співають. Директорія спереду. Ось – читання Універсалу. Читає Федір Швець. Перечитали і постанову Галицької Національної Ради, що вона поєднується з Українською Народною Республікою. А дзвони дзвонять, а духовенство співає, а війська – куди око тільки бачить. Учнів – безконечне число. Цей день оголосив я вільним від занять. Три дні дзвонила вся Україна…».
Івана Огієнка по праву називають і феноменальною унікальною постаттю в історії Українсь­кої Православної церкви. На сторінці ПЦУ у фейсбуку опублікували цікавий матеріал про митрополита, відзначивши і його провідну роль у становленні Дня Соборності:
«Насправді 2022 року – дві «круглі» дати митрополита Іларіона: 140-річчя з дня народження і 50-літ­тя з дня його упокоєння. І хоча він похований у далекій Канаді, але пам’ять про нього, його неоціненний спадок – ідеї, праці й дослідження про його рідну Україну, рідну мову, рідну Церкву, рідний на­род – завжди нагадуватимуть нам про те, що любов і правда не знають ані меж територіальних, ані часових, ані будь-яких інших.
Не так давно прізвище Івана Огієнка забороняли навіть згадувати, його клеймили як «петлюрівського міністра», «націоналістичний збрід», «запроданця-Іуду в рясі митрополита», «неука і нездару»… Радянська влада свідомо ганьбила його за те, що він був справжнім українцем із великої літери, патріотом, правдолюбом і надзвичайно освіченим, розумним і талановитим. Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці й обов’язку. Його на світовому рівні знали як видатного вченого, педагога, державного, громадського, церковного і культурного діяча, як мовознавця і літературознавця, як редактора і видавця, як перекладача і поета, як ректора і міністра, як православного митрополита та історика Української Церкви.
Великим життєвим подвигом митрополита Іларіона став пере­клад Біблії, над яким він працював понад чотири десятиліття! Видання Огієнкової української Біблії здійснилося лише 1962 року (хоча повний переклад було завершено ним у липні 1940-го).
Усі дев’яносто літ життя, відведених Богом, митрополит Іларіон присвятив духовності українського народу, утвердженню його національної самосвідомості, служінню державності й Українській Церкві. До речі, День Соборності України, який ми відзначаємо 22 січня, свого часу був затверджений Директорією УНР як державне свято саме з ініціативи Івана Огієнка. Бо саме він був призначений головним уповноваженим Ради міністрів для організації і проведення на Софійському майдані Києва вікопомної події – Акту Злуки ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську державу, що відбулося 22 січня 1919 року».
Для нашого міста постать Івана Огієнка надто важлива. Символічно, що 140 років першому ректорові, засновнику і патрону Кам’янець-Подільського національного університету, чиє ім’я він носить, у закладі розпочали з урочистого молебню біля кап­лиці Храму Різдва Христового, що на подвір’ї історичного факультету.

Підготувала Вікторія КОЖЕВНІКОВА.