У НАС Є СВОЇ ГЕРОЇ

частина 2

Перейменування вулиць міської тергромади продовжує цікавити земляків. У цьому номері ми друкуємо другу частину листа членів Кам’янець-Подільського об’єднання товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка топонімічної комісії, де до рекомендаційного списку нових назв просвітяни надали короткі довідки щодо історичних постатей та особистостей. Початок у «Подолянині» від 27 травня 2022 р. У дужках вказано назву вулиці, яку пропонують перейменувати. Деякі пропозиції без конкретної вказівки топоніма.

16. Дмитро ДОНЦОВ (Мічурінська) (1883-1973) – уродженець Мелітополя, український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, один із перших керівників Союзу визволення України, заснованого 1914 р., головний ідеолог україн­ського інтегрального націоналіз­му. З-під пера мислителя ви­йшла низка праць, деякі з них стали засадами українського націоналізму.

17. Дмитро ОДРИНА (1892-1919) – український політичний і державний діяч, лікар за фахом. Начальник санітарної управи Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. – міністр охорони здоров’я та заступник голови ради міністрів УНР. Боровся з епідемією висипного тифу серед воя­ків УНР. Помер від тифу 16 лис­топада 1919 р. Похований на Польських фільварках.

18. Юрій РУФ (Ценського)(Юрій Дадак, 1980-2022) – український поет, учений-інженер у галузі деревообробних машин, громадський діяч, засновник літературного проєкту «Дух Нації. Культова постать серед націоналістичної молоді України.
На слова Юрія Руфа створено пісні «Соколи» та «Молись» (гурт «Залізний хрест»), «В Рядах Безсмертних» (гурт «Геннадій Пересвіт & друг Залізняк»), «Пліч-о-пліч» та «Реклама» (гурт «Nachti­gall»).
Із перших днів російського вторгнення в Україну був добровольцем на фронті, воював на Луганщині. Загинув від ворожого мінометного обстрілу 1 квітня
2022 р.
Двічі (у 2013 і 2018 роках) пре­зентував свою творчість у Ка­м’янці-Подільському.

19. Євген ОНАЦЬКИЙ (провулок Лагерний)(1894-1979) – український науковець, громадський діяч, журналіст, енциклопедист. Професор Вищого східного інституту в Неаполі та Римського університету ла Сап’єнца. Дійсний член Української вільної академії наук, Науково­го товариства ім.Шевченка й Українського історичного товариства.
Член Української Центральної Ради, учасник української революції 1917-1921 років. Голова пресбюро в дипломатичному представництві УНР у Римі.
Від 1929 р. один із провідних діячів ОУН.
1904 р. сім’я Онацьких пере­їхала до Кам’янця-Подільського, де Євген навчався в гімназії, яку закінчив 1912 р. зі срібною медаллю.

20. Олександр КОШИЦЬ (Павлова) (1875-1944) – україн­ський хоровий диригент, композитор, етнограф та письменник-­мемуарист.
Саме Кам’янець-Подільський понад 100 років тому дав при­хисток Українській республіканській капелі під орудою ком­позитора та диригента Олександра Кошиця після її евакуації з Києва 1919 року. Саме тут було остаточно сформовано капелу, до якої долучилися багато ка­м’янчан. Саме тут хористи вивчили «Щедрика» композитора Миколи Леонтовича, який після від’їзду капели за кордон став справжнім хітом українських концертів і голосом України в світі.
Саме з нашого міста 24 березня 1919 р. від залізничного вокзалу Українська республіканська капела під орудою Олек­сандра Кошиця вирушила в світове турне з культурною дипломатичною місією за наказом голови Директорії УНР Симона Петлюри і, підкоривши 17 країн Європи, Північної та Південної Америки, відкрила для всього світу Україну.

21. Микола ВАСИЛЕНКО (1866-1935) – український учений-історик, громадський і політичний діяч. Член Товарист­ва українських поступовців. 1917 р. – член Української Цент­ральної Ради. За Гетьманату 1918 р. – виконувач обов’язків отамана Ради міністрів, міністр освіти, голова Державного сенату. Брав участь у відкритті українських університетів у Киє­ві та Кам’янці-Подільському. Від 1920 р. – співробітник Української академії наук. У 1921-1922 рр. – голова-президент Україн­ської академії наук.

22. Омелян ГРАБЕЦЬ (1911-1944) – український військовик, діяч «Пласту», ОУН. Полковник УПА, член Головного військового штабу ОУН, учасник похідних груп ОУН 1941 р., обласний провідник ОУН Рівненщини (1941-1942), Кам’янеччини (1942-1943).

23. Климентій ШЕПТИЦЬКИЙ (1869-1951). Походить із відомого роду Шептицьких, серед предків якого були і православні, і католицькі діячі.
Навчався в університетах Кра­кова, Мюнхена, Парижу. До 42 ро­ків був надзвичайно успіш­-ним адвокатом, політиком, депутатом Австро-Угорського сейму, послом Галицького сейму, де відстоював інтереси простих галичан.
Мав науковий ступінь доктора правових і політичних наук.
Рід Шептицьких був знищений комуністичним режимом. Під час Другої світової війни Анд­рей і Климентій Шептицькі рятували львівських євреїв.
1996 року Климентія Шептицького оголосили Праведником народів світу за порятунок євреїв у період Голокосту.
27 червня 2001 р. Папа Римський Іван Павло ІІ беатифікував отця Климентія Шептицького.

24. Петро БАБАК (1900-1973) – воїн 4-ї Київської диві­зії армії УНР, лицар Залізного хрес­та, учасник Першого та Дру­гого зимових походів.

25. Володимир АНТОНОВИЧ (Каманіна) (1830-1908) – український історик і громадський діяч.
Антонович працював у Києві викладачем декількох навчальних закладів, в археографічній комісії. Одночасно працював над магістерською дисертацією з історії козацтва, після захисту якої 1870 р. почав викладати в Київському університеті. 1881 р. очолив історичне Товариство Нестора-Літописця в Києві.
Наукова спадщина Антоновича велика й багатогранна. Загалом його перу належать понад 300 праць з історії, археології, фольклору та етнографії.
Володимир Антонович досліджував історію Подільського краю в працях «Нарис історії Великого князівства Литовського» (1878), «Дослідження про гайдамаків за актами Південно-Західного краю» (1893) та ін. Історик дослідив 15 печер (скелястих порожнин) у межах сучасних Вінницької та Хмельницької областей, які поділив на природні (біля сіл Нігин, Студениця та ін. Кам’янецького повіту) й висічені людиною (села Жванець і Бакота Кам’янецького повіту, Лядова – Могилів-Подільського, Буша – Ямпільського). Біля с.Бакота, в урочищі Монастирисько, він зафіксував на стінах печери середньовічні написи. Результати досліджень Ан­тонович опублікував у статтях «Подорожні нариси Поділля» (1884), «Бакотський скельний мо­настир» (1891), «Про скельні печери на березі Дністра» (1894).

26. Іван ПІДДУБНИЙ (провулок Короленка) (1871-1949) – український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу.

27. Іван МИКОЛАЙЧУК (1941-­1987) – український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат Шевченківської премії 1988 р. (посмертно). Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та має дві режисерські роботи. В УРСР носив тавро «неблагонадійного».

28. Володимир ІВАСЮК (1949-1979) – український композитор-виконавець, мульти­інструменталіст, поет. Герой України (2009, посмертно).
Один з основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень і популярної пісні «Червона рута», 53 інструментальних творів, музики до декількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, виконавець пісень, живописець.
18 травня 1979 р. його знайдено повішаним у Брюховицькому лісі під Львовом. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка – це вбивство, здійснене органами КДБ за наказом вищого керівництва СРСР.

29. Степан БАНДЕРА (Гагаріна) – один із головних ідеологів боротьби за незалежність України першої половини ХХ ст., символ національно-визволь­ного руху.
У червні 1941 р. керівництво крила ОУН, що було під орудою Бандери, проголосило у Львові Українську державу. Але оскільки нацистська Німеччина вже окупувала ці землі, Бандера був заарештований. Провів три роки в німецьких тюрмах і таборах.
Із наближенням радянських військ 1944-го Бандера знову очолив ОУН і залишався її керівником до останніх днів. Він був убитий у Мюнхені радянськими спецслужбами.
Ім’я Степана Бандери й досі наводить жах на ворогів України. Саме тому радянська, а згодом і російська історіографії свідомо фальсифікують факти з його життя та діяльності.

30. Віктор СУВОРОВ (справжнє ім’я Володимир Резун) – видатний історик і дослідник, борець із комуністичною та російською пропагандою.
Віктор Суворов нині проживає у Великобританії й має громадянство цієї країни. Народився він у Черкасах, навчався в Ніжині, а служив у Чернівцях.
Ворог Радянського Союзу, за­очно засуджений до розстрілу.
Це людина, яка виконала титанічну роботу для того, щоб ми знали справжню історію Другої світової війни і не залежали від кремлівської брехні та міфів. Це внесок не тільки в історичну нау­ку, а й у посилення української державності, проти якої Росія сьогодні веде війну, в тому числі ідеологічну.

31. Олександр СОКОЛЯНСЬКИЙ – уродженець Дніпропет­ровщини. Викладач німецької мови Харківського педагогічного інституту, Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. 1945 р. очолював Ка­м’янець-Подільський округ ОУН, із загоном повстанців рейдував Кам’янеччиною, Буковиною, Тер­нопільщиною. Загинув 1946 р. в бою з НКВС.

НЕ «ПРОСВІТОЮ» ЄДИНОЮ

На засіданні топонімічної комісії, що відбулося 19 травня, серед інших розглянули лист із пропозиціями від Руслана НАГНИБІДИ, наукового співробітника НІАЗу «Кам’янець»:

«Запропонований топонімічною комісією перелік назв вулиць, які планують перейменувати в Кам’янці-Подільському, доцільно означати назвами, які були б зрозумілими для мешканців міста, гостей і туристів.
Наприклад, на Підзамчі доцільно Орининське шосе перейменувати на вул.Підзамецьку, на Довжку Жванецьке шосе – на вул.Дов­жоцьку, на Руських фільварках здійс­нити перейменування вул.Нагірної та об’єднати її з вул.Івана Фран­ка. Тим самим надати їй назву Русь­кофільварецька. Саму ж вул.Івана Франка об’єднати з вулицями Південною та Праці, тим самим ліквідувати попередні дві назви. На Польських фільварках вул.Суворова доцільно розділити таким чином, щоб сама вулиця розпочиналася від перехрестя сучасних Пушкінської та Суворова до її переходу в Підзамецький узвіз та була названа Польськофільварецькою. Іншу частину – до перехрестя вул.Чехова та Нігинського шосе – доцільно назвати на честь Папи Іоанна Павла ІІ.
У центральній частині міста з метою кращого переміщення доцільніше вул.Пушкінську назвати Шпитальною, вул.Гагаріна доцільніше назвати на честь військово-­інженерних військ. Частину вул.Тімірязєва мікрорайону Біланівка доцільніше назвати Біланівською, а саму Тімірязєва, від перехрестя з сучасною Суворова до вул.Індуст­ріальної, назвати вул.Новопланівською.
Враховуючи розташування поблизу вул.Кіргізова фортифікаційного укріплення Новий Замок, доцільно перейменувати вищезгадану вулицю на Новозамкову.
Оскільки на вул.Дружби народів проживав старший сержант Бо­-рис Оріх, який своїм вчинком піді­рвав міст у м.Ірпінь, чим затримав швидке просування путінсько-російських військ на початку березня 2022 року, то було б доцільніше здійснити перейменування вищезгаданої вулиці на вул.Бориса Оріха. Одну з основних доріг, що веде в мікрорайон Жовтневий, а саме вул.Чехова, доцільніше назвати на честь Гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного, або Євгенії та Ольги Пламеницьких, що присвяти­ли своє життя історії Кам’янця-Подільського. Те саме стосується і вулиці Васильєва, яку доцільніше назвати вулицею Скоропадського або Мазепи. Слід звернути увагу, що невідомо, коли закінчиться війна, тому невідомі імена майбутніх Героїв України, які щодня своїми вчинками боронять мир у нашому місті. А тому частину вулиць найближчим часом не переймено­вувати. Лише після перемоги наших військ над путінсько-­російсь­кими загарбниками неперейменовані вулиці назвати на честь Героїв Украї­ни.
Щодо вул.Маршала Харченка, замість вул.Сагайдачного, доцільно назвати вул.Промисловою, а вулицю Цен­ського перейменувати на вул.Цук­рову, в пам’ять про цукровий завод, що функціонував із кінця 60-х років ХХ ст. до початку
ХХІ ст.
Враховуючи розташування на вул.Матросова більшості медичних закладів міста та району, було би доцільно вулицю назвати на честь грецької богині Ясо – богині зцілення, яка була заступницею осіб, які практикувалися в мистецтві лікування.
Сквер Молодіжний, де розміщений пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам, пропоную перейменувати і зробити основним сквером, в якому доцільно було б вшановувати військовослужбовців, які захищають Україну від російського агресора.
Розпочата з 24 лютого 2022 року широкомасштабна війна пу­тінсько-російських військ проти України та постійне знищення інфраструктури наших міст і містечок, імовірно, змусять уряд і надалі еко­номити кошти Держбюджету, що обов’язково відіб’ється на укрупненні об’єднаних територіальних громад. Можливо, з часом Слобідсько-Кульчієвецька та Гуменецька ОТГ увійдуть до складу Кам’янець-­Подільської ОТГ.
Тому теперішнє перейменування вулиць повинно мати послідовність, де слід врахувати назви вулиць і в цих ОТГ, щоб при об’єднанні не було декілька однакових назв. Також топонімічній комісії доцільно підготувати аналітичну записку та опублікувати її в засобах масової інформації з розлогим поясненням щодо перейменування кожної вулиці, а також подати її на розгляд депутатському корпусу».
У листі на ім’я міського голови (копія – газеті «Подолянин») висловила свої пропозиції щодо перейменування письменниця та голова ГО «Товариство Сон­ця та Місяця» Лариса ПІДГІРНА.
Зокрема, «перейменувати одну з вулиць – Суворова, Гагаріна чи Тімірязєва – іменем подолянина, міністра закордонних справ УНР Миколи ЛЮБИНСЬКОГО (1891-1938).
Микола Михайлович народив­ся в с.Стріхівці Ушицького повіту Подільської губернії. Український дипломат і мово­знавець, політичний діяч пе­ріоду УНР 1917-1920 рр., член Центральної Ради.
1910 р. закінчив Кам’янець-­Подільську чоловічу гімназію з особливою відзнакою у словесних науках.
27 січня 1918 р. скріпив своїм підписом Берестейську мирну угоду, відстоював інтереси Української молодої держави, був од­ним із представників дипломатичної делегації УНР та підписантів Брестського мирного договору, згідно з яким світ визнав державність України.
Від імені української делегації підписав «Відозву до німецького народу», в якій ішлося про необхідність надання Німеччиною військової допомоги Украї­ні для охорони своєї території від більшовицької агресії.
Розстріляний 8 січня 1938 року в урочищі Сандармох, Карелія. Його реабілітовано 15 вересня 1989 р.».
Наступна пропозиція – надати одній із вулиць міста ім’я Оль­ги Пламеницької (1956-2022):
«Враховуючи той визначний внесок, котрий Ольга Анатоліївна зробила у відродження, реставрацію та збереження історичної архітектурної спадщини нашого міста, присвятивши цій великій справі чималий відрізок свого наукового життя, такі рішення сприятимуть гідному вшануванню її пам’яті та наукової діяльності».
Ольга Пламеницька – українська архітекторка-реставраторка, кандидатка архітекту­ри. Очолювала Український державний інститут культур­ної спадщини.
Авторка історико-архітектурного опорного плану і проєктів зон охорони м.Кам’янця-Подільського; концепції містобудівної регенерації Старого міс­та; Перспективної програми консерваційно-реставрацій­-них робіт щодо комплексу Старого і Нового замків та Зам­кового мосту; архітекторка проєктів реставрації Замкового мосту, башт Кам’янець-Подільського замку тощо.
До листа додано повний перелік проєктів і праць Ольги Анатоліївни. Ще Лариса Підгірна запропонувала окремо на­звати вулицю ім’ям матері пані Ольги – Євгенії Пламеницької – також архітекторки-реставраторки.