Четвер, 11 Серпня 2022 р.
24 Червня 2022

ХАЩІ РОЗБРАТУ

21 червня 2022 р. в конференц-залі НІАЗу «Кам’янець» відбувся круглий стіл «Збереження пам’яток природи Кам’янець-Подільської ОТГ». Захід організували міськрайонне відділення ВГО «Український клуб» (очільниця – Юлія Лискун) та НІАЗ «Кам’янець». Присутні були і представники НПП «Подільські Товтри» та ПДУ, працівники відділу туризму міської ради, громадські активісти і просто небайдужі кам’янчани.

ЛюксембургСлів про те, що природу треба любити та охороняти, прозвучало чимало – від заклику Едуарда Крилова придивитися до пеньків на вул.Огієнка (вони гладкі, а отже, були зрубані здорові дерева) і до наївних спроб нафарширувати етимологію слова «дерево» вогнем, життям та іншими енергіями.
Справедливо зазначалося, що список віковічних дерев міс­та дуже застарів, багато з них вже зрубані, а ті, що залишилися, майже не мають табличок із віком дерев. Було вирішено звернутися по допомогу із впорядкування списку та облаш­тування табличок до міської влади.
На круглому столі був підписаний меморандум про спів­працю між НІАЗ «Кам’янець» та НПП «Подільські Товтри», знову згадувалося про те, щоб подати нову заявку про внесення па­м’яток міста до престижного Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Та склалося вражен­ня, що співпраця не буде надто дієвою. Як справедливо зазначила громадська активістка Наталія Ярова, Смотрицький каньйон у межах міста з потенційної рекреаційної зони для кам’янчан перетворився на непролазні хащі. Туристам важко роздивитися пам’ятки в каньйоні – вони заростають самосівом. Це і традиційні для Поділля верби, і агресивний інвазивний айлант, і бузина. Там, де ще декілька десятків років тому була вулиця Кармалюка, нині густий ліс.
Усі спроби громадських активістів, котрі прибирали з власної ініціативи в каньйоні, хоч трохи розчистити хащі наштовхуються на різкий спротив НПП «Подільські Товтри» і погрози штрафами. Береги Смотрича навколо Старого міста – зона перетину двох заповідників, природного та історико-архітектурного, і архітектура від такого сусідства занепадає. НПП займає пози­цію зачудованого спостерігача, весь час наголошуючи про недопустимість людського втручання в природний ландшафт. Хоча цей ландшафт сьогодні заростає айлантом, принесеним на Поділля людиною, та топчеться колесами БРДМів, котрі навіть під час війни продовжують свої дикунські «екскурсії» заповідною територією. Найбільший в Україні та один із найбільших у Європі національний природний парк мертвою хваткою вчепив­ся в декілька кілометрів кань­йону в межах міста, і об його крижану позицію невтручання розбиваються мрії активних містян мати велику та впоряд­ковану рекреаційну зону. Позицію НПП підтримують і деякі активісти: наприклад, Валентина Магілат зазначає, що так, колись це була міська вулиця, а ни­ні там мешкають бобри, лисиці та дикі качки.
У такому спірному і болючо­му питанні варто придивитися до інших старовинних міст, кот­рі теж стоять на заповідних природних територіях, та вивчити, як конфлікт між урбанізмом і забороною втручатися людині в заповідний ландшафт вирішено там. Згадується Люксембург, де старий центр лежить у каньйоні в петлі річки Альзет. У нас із цим містом схожі каньйони та однаковісінькі мости, а от підхід до впорядкування території різний. На люксембурзьких берегах під скелями прокладені мальовничі велосипедні до­ріжки, розбито парки, є дитячі майданчики. Смотрицькі ж кручі бачать ігри хіба водяних па­цюків і качок. Доля оборонних башт, розташованих у низині, здається сумною, а їхні туристичні перспективи – досить примарними.
Модератор круглого столу, історик Руслан Нагнибіда запропонував провести схожий круг­лий стіл у жовтні цього року, щоб проаналізувати, які зміни відбулися в питаннях, порушених на червневому заході.

Ірина ПУСТИННІКОВА.