ТУРИЗМ У ЧАС ВІЙНИ: ГАЛУЗЬ НАДЛАМАНА, ТА НЕ ЗДАЄТЬСЯ

27 ВЕРЕСНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ТУРИЗМУ

Війна принесла багато втрат Україні. І людських, і матеріальних, і економічних. Із погляду економіки, найбільш катастрофічною є ситуація в галузі туризму. Рашисти знищують наші пам’ятки історії та архітектури, цілі ре­гіони нині стали недоступними для відвідування, про відпочинок на Чорному морі годі й мріяти, це розвага для самогубців. Кам’янець завжди пози­ціонував себе як місто туристичне. Про те, як він прожив складний воєнний туристичний сезон-2022, запитали в людей, чия робота безпосередньо пов’язана з туристичною галуззю.

ТУРИСТИЧНА ГАЛУЗЬ – ДЛЯ ВПО

Завідувач відділу туризму департаменту гуманітарної політики Кам’янець-­Подільської міської ради Олеся ЛУКАШОВА розповідає про ситуацію з туризмом:

– Під час війни Кам’янець-Подільський прихистив понад 20 000 людей, які вимушено покинули свої домівки. Першочерговим завданням міста-фортеці було створити умови для проживання та харчування ВПО. Із перших днів туристичний бізнес залучив усі свої резерви для надання допомоги: готельна інфраструктура (приклад – «Gala Hotel», хостел «SvitHub») у своїх приміщеннях надавали безкоштовне проживання. Заклади розміщення (як-от ресторан «Стара Фортеця») безкоштовно годували ВПО.
Завдяки Національному історико-архітектурному заповіднику «Кам’янець», Кам’янець-Подільському державному історичному музею-заповіднику та рекомендованим екскурсоводам, було проведено низку безкоштовних екскурсій і квестів для переселенців. Ця практика продовжується і досі.
У літній період Кам’янець-Подільська міська рада реалізувала пілотний проєкт для підлітків ВПО «Курс юного амбасадора Ка­м’янця-Подільського». Метою цього курсу була альтернативна популяризація міста через тимчасово переселених осіб. Сьогодні Кам’янець має 20 юних амбасадорів, які повезуть знання й позитивні враження в свої міста.
Спираючись на статистику відвідування Туристичного інформаційного центру, майже до початку липня відвідувачами ТІЦу були виключно ВПО, які цікавилися першочерговою необхідною інформацією, де жити, де поїсти. Кількість зацікавлених такою інформацією була приблизно 120-130 осіб за тиждень. Щодо туристів у класичному розумінні, то за період до липня вкрай рідко з’являлися в місті так звані індивідуальні туристи, тобто родини або пари, які переважно приїжджали із сусідніх міст (Хмельницького чи Чернівців). Із часом ситуація покращилася: в липні до Кам’янця-Подільського почали реа­лізовуватися групові екскурсії зі Львова та інших міст. Навіть наприкінці серпня в Старому місті можна було спостерігати групи екскурсантів.
У надскладний період для країни важко реалізовувати той обсяг туристичного потенціалу Кам’янця-Подільського, який був до війни. Але навіть у цей час з’явилися зовсім нові для міста напрями туризму, як-от фототуризм, гастротуризм, антистресовий туризм (екскурсії для заспокоєння).
Із початку липня відвідувачами ТІЦу переважно стали туристи, які цікавилися екскурсіями та картами міста. Основний потік – сусідні області й Київ. Кількість туристів невелика – близько 70 осіб щотижня, але цифра стала. І це вже хороший показник.

АКУМУЛЯТОР УСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО

А як у цей важкий час почувалися ка­м’янецькі музеї? Запитуємо в Алли КОВАЛЬЧУК, завідувачки художнього відділу історичного музею-заповідника:

– Яким був туристичний сезон-2022 для Галереї мистецтв? Був різним. Він складний, бо довелося згортати експозицію, готувати до евакуації (ласка Божа, все залишилося на місці), потім розгортати її, бо треба, щоб ходили люди, працювала економіка, щоб була можливість відтопитися душами поруч із мистецтвом, а воно цілюще! Цей туристичний сезон і цікавий, бо емоційний, піднесений, адже ми йдемо до перемоги, ми боремося на своєму фронті, ми живемо, щоб жила Україна! Він важкий, бо доводиться зустрічатися з людьми, які втратили все, що було дороге і близьке, але продовжують вперто жити також заради майбутнього. Тож сезон-2022 добігає кінця. Він пролетів, промайнув, промчав в очікуванні хороших новин із передової та створенні нових виставок і проєктів. Не знаю, де бралися сили в колег, у всіх нас, щоб усміхатися туристам, у ка­меру під час зйомок, але ми є, бо музей – це історія, це акумулятор усього україн­ського, правдивого, неперекрученого, істинного.

В ОЧІКУВАННІ МИРУ І ЗОЛОТОЇ ОСЕНІ

Одна справа – місто, яке здавна є туристичним центром. Інша – новостворений туристичний об’єкт у селі. Обласний музей у маєтку Орловських у Маліївцях Кам’янець-Подільського (раніше – Ду­наєвецького) району запрацював лише за декілька місяців до початку війни. Як справи в палацу, розповідає директорка музею Анастасія ДОНЕЦЬ:

– На диво, туристичний сезон цього року відбувся. Ми вперше працювали в рамках офіційної комунальної установи. Перша відмінність 2022-го: більшість туристів – індивідуали. Родини, компанії друзів. Туристичний автобус – то швидше мамонт внутрішньої туристичної індустрії. А 50-місний туристичний автобус – її динозавр. Але «індивідуали» їдуть активно. Географія – з усієї України. Люди охоче діляться життєвими історіями. Більшість наших туристів були все ж із Хмельницької області. Маліївці залишаються туром вихідного дня. Моя компанія зовсім не працювала в сфері анімації й театралізованих екскурсій. Не було сил і відчуття, чим розважати. Тому ми просто якісно розповідали історію. Наша особливість – ми працюємо з кіньми. Музей є власником двох коней, і ще четверо коней із приватного табуна створювали неймовірну атмосферу. Хтось катався, хтось лише фотографувався. У нас дуже лагідні й добрі тварини. Люди в захваті. Але утримувати коней надзвичайно дорого. Тому музею дуже потрібна підтримка і донати. Головною фішкою нашого комплексу залишається водоспад. Радує, що туристи вже і музей шукають. Головною концепцією сезону ми обрали сімейний відпочинок. Концентрували увагу на спокої, тиші. Просили людей не вмикати гучно музику під час пікніків, а краще взагалі її не вмикати і насолоджуватися природою.
У нас було багато весільних фотосесій, освідчень, особливо у військових. Це зворушливо.
Нині чекаємо на осінню хвилю туристів на золоту осінь. Маліївці у цей час прекрасні.

ВРАЖЕННЯ ГОСТІ

Рівненські автобуси-динозаври з великими групами час від часу цього року відвідували і Маліївці, і Кам’янець. Директорка туристичної фірми «Хоч куди» (Рівне) Світлана НІКОЛІНА розповіла про власні враження від міста, куди вона неодноразово щороку привозить своїх клієнтів:

– Цьогорічний Кам’янець не гомонить численними групами на вулицях міста. Стоянка туристичних автобусів порожня… Здебільшого ми там були самі, інколи був ще один більшенький автобус. На вулицях Кам’янця побільшало російської мови. Напевно, так на мовну ситуацію вплинули внутрішньо переміщені особи. Ніби й добре, що ходять вулицями старовинних міст, щось дивляться. Але мова окупанта дуже заважає. Не знаєш, чи то свої, чи потенційні колаборанти.
Незмінними є кам’янецькі кав’ярні та ресторанчики. Гарний сервіс і смачні страви в найкращих із них залишилися на місці.
Дуже бракує вечірньої живої музики біля Ратуші, повітряних куль і фестивалів. Звісно, це зовсім неможливо тепер. Але тим жаданіша буде зустріч зі святом після перемоги.

ПРОФЕСІЯ – ЕКСКУРСОВОД: АЛЬТРУЇЗМ І ФІНАНСОВІ ВТРАТИ

Екскурсоводи та груповоди – ті професії, котрі надзвичайно постраждали в економічному плані від війни. Як справи в них? Про свою ситуацію розповідає волонтерка, екскурсоводка та організаторка закритих вечірок у стилі Середньовіччя Юлія ГІЦИНА:

– Якщо говорити про практику нашого міс­та, то туристичний сезон у Кам’янці починався щовесни. Та 24 лютого почалася війна – і про туристичний сезон як такий, звичайно, і не згадували. Для себе я зробила ставку на те, щоб проводити волонтерські безкоштовні екскурсії для всіх внутрішньо переміщених осіб – тих, хто бажав побачити пам’ятки Старого міста. Ці екскурсії вилилися в нові знайомства: ми дружимо в соцмережах. Люди були насправді вражені насиченою історією нашого міста. Багато хто хотіли знати, в якому місті тепер живуть.
Наскільки це кількісно і якісно відрізняється від попередніх років? Розповім про свій досвід. Можливо, в когось інша історія, але в мене втричі зменшилися замовлення. Раніше ми зазвичай зустрічали автобуси, групи по 30-50 людей. Нині про це не йдеться. Хоча така ситуація почалася ще з 2020-го року, коли з’явився коронавірус. Війна цю тенденцію підсилила. Туризм у цьому плані дуже хиткий, бо ж зазвичай люди подорожують, коли все добре. Цього року туризм – це не про заробітки і однозначно не про бізнес. Це про те, щоб переключити людей, подарувати нові враження, емоції. Тим більше, що люди шукають такі речі. Вони насправді хочуть знати свою історію, і я та колеги максимально ділимося знаннями. Не знаю, чи правильно порівнювати кількісні показники з минулими роками, але те, що туристів стало значно менше, стовідсотково. Груп туристів просто немає, є індивідуальні сімейні подорожі. Переважно у вихідні, хоча бувало, що родини вибиралися в мандрівку в будні, і ми їм показували місто та околиці. Тож про туризм як такий цього року можна сказати, що його немає. Ми працюємо чисто на альт­руїстичних засадах. Географія моїх турис­-тів? Я – виключно україномовний гід, тож мої туристи – українці. Якщо відверто, то до війни ще бували білоруси, але я їм також розповідала все українською, просто повільно, і вони нормально розуміли нашу мову, як і ми їхню. Найчастіше цього року зустрічалася з туристами з міст-мільйонників, наприклад, Одеси, Львова, та найбільше все ж киян. Час­то були гості з Дніпра, рідше – із Запоріжжя. А тепер, власне, основними нашими туристами були ВПО, які перебувають у Кам’янці.
І ми однозначно щось сіємо, тому жодне слово, жодна хороша справа не є даремними. Дай Боже, щоб усі ці речі проростали. А враження туристів про наше місто найприєм­ніші. Так, Кам’янцю однозначно є над чим працювати, іноді гостям міста ріже око те, що архітектурно щось не так. Та ті люди, котрі приїжджають до нашого міста з інтервалом два, три чи п’ять років, завжди відзначають позитивну динаміку розвитку. Це приємно. Бували ситуації, коли після екскурсій для внутрішньо переміщених осіб люди підходили і казали: «Юліє, ми тут уже не один раз гуляли, бачимо, що є цікаві будинки, стара архітектура, але після екскурсії через призму історії місто для нас просто відкрилося по-іншому». І в моєму випадку з деякими людьми, які знайшли прихисток у Кам’янці, ми почали товаришувати, вони допомагали мені зі збиранням коштів на авто для ЗСУ. Так, усе дуже індивідуально, але деякі з них стали частинкою нашого міста, частинкою мене. Це обмін енергіями: ми дарували свою, вони у відповідь – свою.

Ірина ПУСТИННІКОВА.