БІБЛІОТЕКА – ЦЕ НЕ ЛИШЕ КНИГИ

30 ВЕРЕСНЯ – ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ДЕНЬ БІБЛІОТЕК

Сучасна бібліотека – це не лише сховище книг, посібників і періодичних видань. Насамперед це інформаційний простір, місце для цікавих зустрічей, презентацій і навчання. У цьому переконані працівники міської цент­ралізованої бібліотечної сис­теми Кам’янець-Подільської міської тергромади, які роб­лять усе можливе, аби йти в ногу з часом та розвинутими технологіями. Наші бібліотекарі знають і вміють, як підлаштуватися під нові реалії: за потреби вони замаскують­ся в казкових героїв, проведуть захопливу екскурсію, відшукають координати і запросять на зустріч сучасних українських письменників і поетів, започаткують фестивалі, ознайомлять із книжковими новинками, підготують тематичну виставку до визначних подій і дат. Словом, за рік у бібліотеках відбувається не менше як сотня різних заходів.
А після 24 лютого наші біб­ліотекарки навчилися ще й плести маскувальні сітки та «кікімори», зустрічали переселенців, працювали у цент­рах видачі гуманітарної допомоги, розважали наймолодших гостей.

Напередодні професій­ного свята спілкуємося з ди­рек­торкою міської централізованої бібліотечної системи Людмилою ГЕПЛЮК про те, як війна змінила бібліотечне життя, які проєкти за останні роки вдалося втілити і які плани бібліотекарі вже намітили для реаліза­ції після нашої Перемоги.

ВОЛОНТЕРИЛИ І ДОПОМАГАЛИ

На сьогодні в Кам’янець-Подільській міській громаді іс­нують 17 бібліотек, читачів обслуговують 53 бібліотекарі. До лютого всі працювали в звичному режимі, але після 24-го робочий графік довелося підкорегувати і, окрім обслуговування абонентів, долучитися до волонтерства.

– Війна нас зробила сильними та згуртованими, – каже Людмила Василівна. – Основна наша функція – бути центрами надання культурних послуг – залишається. Тепер читацька аудиторія як серед дітей, так і дорослих розширилася.

Ми обслуговуємо понад тисячу переселенців, котрі, рятуючись від війни, знайшли прихис­ток у нашій громаді.
А ще всі наші працівники з перших днів вторгнення активно долучилися до волонтерства. Міські бібліотекарки плели мас­кувальні сітки та костюми «кікі­мора» в МБК, а техпрацівниця Наталія Рудець шила розвантажувальні тактичні жилети для на­-ших бійців. Не стояли осторонь бібліотеки-філії, розташовані в селах.
Бібліотеки-філії, розташовані в селах, допомагали шукати придатне житло для переселенців, були центрами для збирання продуктів харчування для тероборони та внут­рішньо переміщених осіб. – каже Людмила Геплюк. – Бібліотекарі з сіл Довжок та Зіньківці були іні­ціаторами організації тероборони своїх сіл, працівниця бібліотеки села Смотрич волонтерила на кухні терборони міста. Працівники біб­ліотек сіл Колибаївка, Смотрич, Нагоряни, Ходорівці, Острівчани, Рихта, Зіньківці готували смаколики для наших захисників. Словом, ніхто не сидів без діла.

У квітні-травні п’ятеро працівників міських бібліотек зустрічали потяги, супроводжували переселенців до пунктів реєстрації та місць поселення. Люди виходили на перон розгублені, не знали, куди йти і що робити. У перші місяці війни місто активно приймало переселенців. Їх було дуже багато. Переважно приїжджали зі сходу. Від історій, які вони розповідали, й досі мурашки по шкірі. Люди залишали все нажите. Одні розповідали, що на їхніх очах будинок розвалився, повертатися нікуди. Було чимало і таких, котрі, рятуючись, не залишили напризволяще домашніх песиків і котиків, їх привезли в безпечне місце. Хтось залишався в нас, хтось після перепочинку їхав далі.

Людмила Василівна працювала в пункті видачі гуманітарної допомоги, який у перші дні облаштували в МБК. Тут вона сор­тувала одяг і видавала переселенцям. Працювали без вихідних, але не настільки важко було фізично, як морально, коли душу їй виливали мешканці регіонів, де велися активні бойові дії:
– Приїжджали люди в тому, в чому вибігли з дому, і з тим, що встиг­ли прихопити: у нічній сорочці, халаті й куртці, з голими ногами. Одна пара приїхала з Макарова, що на Київщині. Чоловік – грузин за націо­нальністю, але тривалий час проживає в Україні, працює далеко­бійником. Я цьому подружжю підбирала одяг. Він розповів, що працював на подвір’ї, а дружина готувала обід у хаті. «Прилетіло» до сусідів, у господарську будівлю, але зачепило і їхню хатину – в них повилітали вікна. Коли він отямився, забіг до хати. Хвилювався, бо знав, що в кімнаті перебуває дружина. Здоровенний шмат металу лежав на ліжку, а налякана жінка забилася в куточку. Він взяв її за руку, прихопив раніше зібрану тривожну валізку, вони сіли у власне авто і поїхали. Зупинилися в Кам’янці-Подільському. Пам’ятаю, що прийшли вони в Будинок культури в суботу. Розповіли, що саме цього дня мали офіційно зареєструвати шлюб, бо документи подали ще до повномасштабної війни. Я зателефону­вала до РАЦСу, і їх у нас розписали. В їхніх очах після пережитого з’явилися промінчики щастя, радості, любові й надії. Але чоловік мав повертатися назад, як сказав: «Бо ж треба комусь захищати власну домівку та Україну».

До нас евакуювали Східноукраїн­ський національний університет із Сіверськодонецька. Приїхали викладачі, студенти з батьками. Одного дня прийшла мати з сином-­студентом, а через декілька днів знову повернулися і кажуть: «Ми ще й бабусю привели. Нарешті вмовили і її звідти евакуюватися».
І в цей момент у жінки дзвонить телефон, вона бере слухавку і каже: «Так, доїхала, все добре. Ти не уявляєш, як тут тихо і затишно!».

НАЙМЕНШИХ РОЗВАЖАЛИ, ДОРОСЛИХ ЗАСПОКОЮВАЛИ

А щоб найменші переселенці не сумували і забули про пережите, винахідливі бібліотекарі й тут постаралися. Але, перш ніж працювати з дітьми, які приїхали з регіонів, де велися активні бойові дії, працівниці пройшли тренінг із психологом і дізналися, як правильно працювати, аби не нашкодити.

– Щоб знизити напруження і психологічно розвантажити діток, біб­ліотекарі філій №6, 7 та 8 організовували дозвілля – проводили інтер­активні ігри, майстер-класи, конкурсно-розважальні заходи. Біб­ліотекарки об’єдналися разом з аніматорами і художниками зара­ди спільної мети – допомогти дітям пережити жахіття війни. Заходи проводили спочатку в гуртожитках, готелях, тобто за місцем проживання діток. А коли в парку Героїв Євромайдану відкрилося наметове містечко, то там. Щосереди – біб­ліотечний день. Треба віддати належне колегам, які творчо підхо­дили до справи. Вони проводили майстер-класи щоразу нові, жоден упродовж трьох місяців не повторювався. Скажімо, коли виготовляли равлика, розміщали стенд із пізнавальною літературою, казками. Майстрували книжечки, квіточки, займалися розписом мехенді та аквагримом.

Для дорослих, які покинули домівку через війну, у філії №2 провели психологічне практичне заняття «Як впоратися з тривожністю». На захід запросили доцентку кафедри права, професійної та соціально-­гуманітарної освіти Подільського державного університету, волонтерку і практикуючу психологиню Оксану Ляско. Присутні не лише обговорили власні фобії, прояви тривожності, а й дізналися про психоло­гічні прийоми, які знімають цей стан, й елементи дихальної гімнастики, щоб залишатися спокійними.

ЗУСТРІЧАЛИ ПИСЬМЕННИКІВ ТА АКТОРІВ

Наш сивочолий Кам’янець гостинно відкрив обійми для багатьох переселенців, зокрема і відомих та зіркових. У нас мешкала письменниця, перекладачка, педагогиня і журналістка Міла Іванцова. Вона є авторкою популярних романів, що отримали відзнаку «Коронація слова» та «Найкраща книга року», має відзнаку «Золотий письменник України». А ще вона свого часу організувала благодійний проєкт «100 книжок для сільської бібліотеки», аби якісна українська книга потрапила до рук жителів найвіддаленіших українських сіл.
Із нею випадково познайомилася пані Людмила:

– Коли сортувала одяг в МБК, до мене підійшла жінка, яка теж зголосилася допомагати. Я на неї дивлюся, бачу знайоме обличчя, але не можу пригадати, звідки я її знаю. Розговорилися. Сказала, що її подруга – письменниця Наталя Доляк, і вона теж трішки пописує. Я поцікавилася, чи видавалися її книги. Відповіла: «Так. Я – Міла Іванцова».

Наше знайомство переросло в чотири літературні зустрічі: в Цент­ральній бібліотеці імені Костя Солухи та у філіях №2, 3 та 7, а також допомогли організувати онлайн-зустріч для Хмельницької обласної
бібліотеки.

Усі, хто прийшов послухати письменницю, дізналися багато про неї, про її книги і секрети творчої майстерності. Слухачам вона презентувала книгу «Намальовані люди», а один екземпляр з автографом подарувала бібліотеці.
Після серії зустрічей на своїй сторінці в соцмережах письменниця залишила такий допис:

«Доля закинула мене в Кам’янець-Подільський. Інкогніто. Але я таки випадково засвітилась. І, як наслідок, мала вже зустрічі в біб­ліотеках міста. Хочу відзначити – читають і місцеві мешканці, і переселенці, шукають у наш буремний час розради в книжках, і це дуже тішить мене як автора.
Вдячна бібліотекам за душевний прийом і за трепетне ставлення до сучасної української книжки!».
До речі, учасник заходу, активний користувач бібліотеки Василь Василик присвятив вірш Мілі Іванцовій, який написав під час зустрічі й одразу ж їй презентував.

А ще в Центральній бібліоте­ці відбулася зустріч із відомим кіноактором, поетом, бардом і тероборонівцем Києва Дмитром Лінартовичем. (Детальніше про зустріч у статті «Той, хто вірить у перемогу свідомості. Та у війні» в «Подолянині» від 13 травня 2022 р. – Прим. ред.).
– Війна не стала на заваді презентації нової збірки «Повернення Тараса Бульби» кам’янчанина, голови міського товариства «Просвіта», автора гумористичних оповідань Славка Полятинчука. На захід завітали не лише містяни, а й переселенці, представники ВГО «Україн­ський клуб», – підсумувала Людмила Геплюк.

ОРГАНІЗОВУВАЛИ ФЕСТИВАЛІ Й МАЮТЬ НАМІТКИ НА НОВІ

Старе радянське поняття, що бібліотека – це лише книгозбірня, давно кануло в Лету. Із запровадженням комп’ютеризації та діджиталізації сьогодні це – насамперед острівець пошуку та обміну інформацією. Часто до бібліотеки приходять літні кам’янчани, котрі не мають вдома комп’ютера. За декілька хвилин вони вирішують чимало побутових проблем: оплачують комунальні послуги, роблять покуп­ки в інтернет-магазині або спілкуються зі знайомими в соцмережах. Для слухачів Університету третього віку тут читають лекції з комп’ютерної грамотності.

Бібліотека є місцем зустрічі для учасників поетичного фестивалю «Поділля open», який започаткували кам’янецькі бібліотекарі й проводять його традиційно в третю суботу березня з 2016 року. За ці роки в місті не один раз приземлявся твор­чий десант українських поетів і письменників. Також у рамках фестивалю проводиться конкурс поетів-аматорів «Поетична весна».

– Брати Капранови, Андрій Кокотюха, Сашко Дерманський, Марина Павленко, Іван Андрусяк, Ніна Фіалко (до речі, в кожному її творі обов’язково є згадка про Кам’янець, бо тут вона навчалася), Женя Заславська (кам’янчанка, яка з батьками переїхала до Одеси), Анд­рій Вар’ят, кам’янчанин Сергій Пан­тюк, славна когорта подільських поетів – Віталій Міхалевський, Наталія Мазур, Михайло Цимбалюк, Маргарита Шевернога, вінничанка Ірина Федорчук.
2020-го до нас мав прибути потужний письменницький десант, але за тиждень до події через ковід усі заходи скасували. Ми запросили Володимира Лиса і його дружину Надію Гуменюк, Марію Ткачівську, Галину Вдовиченко, Галину Пагутяк. Дехто з них навіть встиг квитки придбати. Але повністю захід не відмінили, не розгубилися і проводили фестиваль онлайн. Марія Ткачівська долучалася до нас безпосередньо з лікарні, де лежала через ковід, – розповіла Людмила Василівна і додала, що піс­ля нашої Перемоги із фестивалем не забаряться. Охочих приїхати до Кам’янця вже є чимало.
Цікавлюся, а де знайомляться з такими відомими людьми:

– Із деякими переписуюся в соц­мережах, а з деякими – безпосередньо на Львівському бібліотеч­ному форумі, що традиційно проводиться у Львові, й ми щороку є його учасниками. Одночасно з ним відбувається книжковий форум, і там знайомимося з письменниками, обмінюємося візитками і запрошуємо їх до нас.
Виношують бібліотекарі плани на нову акцію. Прагнуть запросити на зустріч до дітей і молоді відомих кам’янчан, аби вони зізналися, яка книга зміни­ла їхнє життя та свідомість. Бо ж намагаються зробити все можливе, аби молодь більше читала, а не сиділа в телефонах.

А загалом мають чим потішити будь-якого читача. Адже за останні роки книжковий бібліотечний фонд, завдяки Українському інституту книги, поповнився новинками сучасних українських письменників, зарубіжних письменників у перекладі українською, дитячою літературою, посібниками, науковою та історичною літературою. Активно долучаються до акції «Подаруй книгу бібліотеці» і містяни.
У цьому лідер серед бібліотек – філія №2.

Надають бібліотекарі й платні послуги, згідно з постановою Кабміну. Їх є вісім: запис до біб­ліотеки (нині послуга коштує 10 гривень, але 2023 р. тариф дещо підвищиться), сканування, репродукування, роздрук, нічний абонемент, продовження терміну користування книгою, фотографування і фотокопіювання, пеня за невчасне повернення книги. До слова, для переселенців запис до бібліотеки безкоштовний.

НОВЕ ОБЛИЧЧЯ ТА СУЧАСНИЙ ДВОРИК

Із новинок, якими може по­хизуватися Центральна бібліотека імені Костя Солухи, – це облаштування на території внут­рішнього дворика просвітницького простору «Український сад». Проєкт, який розробили НСОУ «Пласт» та ГО «Урбан Пікнік», переміг у конкурсі й фінансувався за кошти Громадського бюджету. І хоча роботи поки не завершено, однак у дворику вже встигли презентувати декілька книг і нове обличчя бібліотеки.

– Тут ще має бути альтанка, ліхтарі, лавочки, парканчик із рослинами, що в’ються. Частину робіт уже завершено. Також під час весняної акції «Толока» разом із представниками влади та студентами Східноукраїнського університету висадили дерева та квіти, що асоціюються з Україною, – соняхи, чорнобривці, мальви тощо, – продовжує розповідати Людмила Василівна. – А напередодні Дня Незалежності у цьому дворику команда у складі маркетолога Валентина Козярука та дизайнера Олександра Гуцола напрацювала і презентувала брендинг бібліотеки. Вони розробили в єдиному стилі логотип біб­ліотеки, вказівники, закладки, чашки, футболки, підставки, наочно продемонстрували, як завдяки кольорам і шрифтам може зміню­ватися дизайн, як оформити каталожні ящики і загалом усю будівлю. Усе це хлопці розробили нам безкоштовно. У нас величезне бажання все втілити в життя, однак поки все впирається в кошти.

Ми неодноразово порушували тему капітального ремонту будівлі Центральної бібліотеки. Також нам потрібні додаткові програми, сканери для оцифрування книг, створення електронного каталогу, словом, хочемо зробити в нашій біб­ліотеці не гірше, ніж у бібліотеках різних країн світу. Але єдина біда – брак коштів. Нині найголовніше для всіх нас – це Перемога і мир.

А далі, маємо величезну надію, що все заплановане таки втілимо в життя.