…А КРАЄВИД, ЯК У ШВЕЙЦАРІЇ

Чи багато сіл мають власний гімн та герб? А ось Біла, що на Чемеровеччині, має. Завдяки децентралізації воно тепер – частинка великого Кам’янець-Подільського району. І «Подолянин» завітав у гості до білян, аби ближче познайомитися. З’ясувалося, що одного дня для гос­тювання замало, бо село багате природою, легендами, талантами, традиціями, піснями і людьми зі щирою й світлою душею. А як тут співають та ще й пісні знають ав­тентичні, а вишивка яка барвиста, аж очі розбігаються. Тут свято шанують традиції дідів-прадідів і роблять усе можливе для розвитку села. Тож гайда знайомитися.
Доїхати до Білої з Кам’янця можна автобусом, що курсує тричі на день, або автомобілем. Мандрівка відбере якихось пів години, більша частина шляху – гладесенькою оновленою дорогою. Правда, чим ближче до села – тим більше ям.
Журналістів радо зустрів староста села Василь ГОРУК. Енергійності цього чоловіка, який керує селом понад 20 років, може позаздрити навіть молодь. А ще він безмежно закоханий у рідну Білу, знає історію села і своїм патріотизмом заряджає всіх довкола.

ШКІЛЬНЕ ЖИТТЯ ВИРУЄ РІЗНОБАРВ’ЯМ

За словами Василя Євгеновича, в селі 628 дворів, 1138 жителів. 14 земляків є учасниками АТО, усім їм ми виділи­ли по 2 гектари землі. Нині на фронті 8 жителів села, ще
5 – на підготовці. На жаль, недавно загинув Микола МИХАЙЛОВСЬКИЙ, йому було лише 18 років, до 10 класу він навчався в місцевій школі.
А бук­вально днями до села знову надійшла трагічна звістка: на Херсонському напрям­ку обірвалося життя 31-річного білянина Віталія МАРМАНЮКА.
Перша наша зупинка – місцева школа. Тут облаштували два укриття, тому діти змогли сісти за парти, а не вчитися дистанційно.
– Із 12 вересня працюємо в очному режимі, – розповідає директор Сергій САКЕВИЧ. – На сьогодні навчаються 86 учнів, зокрема і 11 переселенців. Шестеро школярів перебувають за кордоном, але продовжують учитися дистанційно, з учителями узгодили графік уроків. Прикро, але з 27 вересня, згідно з новою реформою, ми перейшли в статус гімназії. Причина банальна – бракує учнів старших класів, тому ми 9-річна школа. Сьогодні, крім одного класу, всі інші – повні. Тепер ми Більська гімназія імені Каленика Геренчука – відомого українського фізика-географа.
Маємо 17 учителів, кадрами забезпечені. Колектив сильний: один учитель має першу категорію, один – спеціаліст, решта – з вищими категоріями. Школа потужна як у плані інтелектуальному, так і фольклорному. Багато учнів співають у двох наших колективах: фольклорному «Берегиня» і естрадно-вокальному.
В різних конкурсах представляємо не лише район, а й усю Хмельниччину.
Щодо шкільних досягнень, то школа посідає ІІІ місце на Чемеровеччині після двох потужних шкіл, що у Чемерівцях.
Завдяки місцевому «Агрохолдингу-2012», сприянню облради та обласної депутатки Уляни ТКА­ЧЕНКО, більшу частину будівлі школи утеплили і вже відчули результат. На жаль, через повномасштабну війну роботи призупинили. Але від задуманого не відмовляються і впевнені, що після нашої Перемоги школа буде і тепла, і яскрава, бо ж мають задум замість сірих стін додати їй кольору.
– Якщо все буде добре, то цьо­горіч відмовимося від газу і пе­ре­йдемо на твердопаливний ко­тел, який обіцяє придбати «Агрохолдинг-2012», – додає Василь Горук.
Дітки з сусідніх сіл добираються до школи без проблем: з Чорної 12 учнів і зі Степанівки троє. Їх довозять ГАЗелькою, яку видали на заміну шкільного автобуса. На фронт із Чемеровеччини поїхали 5 шкільних автобусів.
– Поки відкритим залишається питання харчування учнів. Маємо їдальню, але нині є заручниками ситуації, коли всі постачальники продуктів розірвали договори у зв’язку з підвищенням цін та воєнним станом. Тому поки є чай і булочки, а також учні приносять із собою ланч-бокси. До нового року харчуємося так і маємо надію, що ситуація покращиться.
Щодо цін, то батьки сплачували 50% вартості для учнів 1-4 класів та повністю – 5-9 класів. Але нам вдавалося здешевити харчування за рахунок того, що батьки приносили продукти: кар­топлю, буряк, моркву, цибулю тощо.
Завітали до школи і журналісти, яких радо зустріли учні та вчителі. Класи тут сучасні, світлі, з усім необхідним для на­вчання та розвитку. Навіть не всі міські школи можуть похизуватися такими євроремонтами. Радіють школярі і відреставрованому спортзалу, в якому тепер тепло і є все необхідне для фізичного гарту.
На стінах шкільного коридору вже бракує місця для дипломів, грамот і нагород за різні досягнення. Активно школа пропагує туризм. Про те, що учні не сидять удома, свідчать світлини.
А директор додає, що коли до Білої приїздили гості зі Швейцарії, то зізналися, що природа і краєвиди, ніби в них удома.
– Ми пишаємося, що у нас навчався бригадний генерал Збройних сил України, лицар орденів Богдана Хмельницького та «Народний Герой України» Михайло ДРАПАТИЙ. Його батьки і досі проживають у селі. Свого часу він був командиром 58-ї ОМПБр і з передової пе­редав школярам прапор. На ньому є звернення до учнів, аби вони гарно навчалися.
Наші учні постійно пишуть листи воїнам на передову, малюють, роб­лять обереги, і все це ми передаємо захисникам.

БЕЗ СХОВИЩА – НІ-НІ

А от познайомитися з наймолодшими жителями Білої нам не вдалося. Завітавши до садочка «Берізка», ми хотіли гармидеру, натомість нас зустріли порожні кімнатки і непритаманна тиша. Вихованців не було, як виявилося, з об’єктивної причини. Як пояснила завідувачка ДНЗ Вікторія КСЬОНШКЕВИЧ, у приміщенні відсутнє укриття, тому повноцін­ний процес неможливий. Працює лише одна різновікова група – 14 дітлахів відвідують 2-годинне заняття, з іншими займаються дистанційно, бо безпека – в пріоритеті.
Відчувається, що садочок у повазі, і в заклад не шкодують вкладатися. Ще до об’єднання сільська рада прикупила плазму, комп’ютер, меблі. Інвестори підсобили євровікнами, новими столами, плитою та інвентарем для кухні, ліжками, іграшками. Не бояться тут зимових холодів. Чемеровецька ТГ, щойно утворилася, зробила маленьким біль­чанам подарунок, встановивши в садку сучасний твердопаливний котел. Тож дітки взимку бігають із теплими носиками. Під ногами ковролін, стеля не звичайна, а натяжна, чим не кожен приватний будинок може похизуватися.
– І підлогу стелили, і вагонку різали, і фарбували, клеїли, словом, було, як компанія «Баба-буд» представляє, – сміється Вікторія Вік­торівна. – Чим більше садочок обдаровує домашнім затишком, тим швидше дітлахи адаптовуються.
Колектив ДНЗ – вихователька Ірина ГРЕЧАНА, помічниця виховательки Ірина БУРКОВСЬКА, кухарка Тетяна КОВАЛЬ на чолі із завідувачкою – вболіває за свою справу та при нагоді робить замовлення старості – новий паркан та вхідні сходи, що розмило дощами. Натомість Василь Євгенович дописує свій амбітний план – перекрити дах, який частково постраждав від урагану.
А ще чекають якнайшвидшого повернення дітлахів, бо можна зробити першокласний ремонт, але він – тільки гарна картинка без «косичок» і «чубчиків».

МРІЮТЬ ПРО ЛІКАРЯ І ПОШТУ

Про здоров’я білян дбають у амбулаторії. Тут зробили ремонт, провели опалення, в кожному кабінеті є умивальник, холодна і гаряча вода, санвузол у приміщенні. Якщо все облаштували для людей, то з кадрами – біда. Є сімейна лікарка Валентина ПОПАДЮК, але вона при­їздить із сусіднього села Черче.
А 90% медичної роботи лягає на плечі медсестер Ганни ГРЕЧАНОЇ та Людмили ЛАЗАРУК. Та й медики в селі надовго не затримуються, обирають місто або їдуть за кордон. Зарплати невисокі, а відповідальність величезна.
– Зізнаюся, працювати важко, бо ж село велике, роботи багато, нікого не можна залишити без допомоги. Часто доводиться бути і мед­сест­рою, і секретаркою, бо чимало часу відбирає паперова тяганина: то довідку виписати, то направлення до вузького спеціаліста. Усе це мусимо робити, поєднуючи з основною роботою – медичними маніпуляціями. До медреформи ма­ли 11 працівників в амбулаторії, зокрема, і водія та техпрацівницю.
А нині лише дві медсестри мають по пів ставки, – бідкається Ганна Василівна, але, попри робочі труднощі, справно виконує свої обов’язки.
Незадоволений такою ситуацією і Василь Євгенович. Він неодноразово звертався до чиновників Кам’янець-Подільсь­кого району і області з проханням направити в село сімейного лікаря:
– У нас село велике, треба меддопомогу надати, за потреби довідки підготувати. Мали ми лікарку з Чорної на постійній основі, але вона пішла на пенсію. Тепер є лише приїжджа, але на велике село цього замало.
Ще один клопіт не дає спокійно спати старості села, і стежки його ведуть до пошти. Ще до 1 липня село мало відділення зв’язку, де працювали завідувачка пошти і листоноша, але реформа й оптимізація знищили ці блага цивілізації.
– У нас тепер пошта пересувна, тобто двічі на тиждень приїздять мобільні бригади. Це виглядає так: привозять пенсію, товар. Але когось не застали вдома і поїхали назад, нічого не залишивши. Ну, це ж не вихід! Ще донедавна Біла посідала І місце в районі щодо передплати періодичних видань, а тепер ніхто не хоче навіть районної газети виписати. Люди скаржаться, що преса не надходить по два тижні, а кому потрібні застарілі новини?!
І з видачею пенсій проблеми. До 1 липня 248 пенсіонерів отримували пенсію через Укрпошту і не поспішали переходити на банківські картки. Думали, можливо, в такий спосіб вдасться зберегти відділення зв’язку. Логіка у цьому є, бо не всі 80-річні бабці й дідусі можуть добиратися в Чемерівці чи Кам’янець, щоб зняти гроші. Я розумію, що важкий час, треба реформувати, оптимізувати, але, можливо, це доречно робити в маленьких селах? Я звертався до керівництва Укрпошти і в Кам’янець-Подільський, і в область, написав клопотання, чекаю на відповідь.
Також жителям не доставляють платіжки за світло і газ, пояснюють, що це не входить в їхні обов’язки.
У місті приносять квитанції, а село обминають. Мусили викручуватися, і в приміщенні колишнього колгоспу облаштували стенд, куди вкладаємо квитанції. Але попри це часто виникає плутанина, щось губиться, словом, це не вихід.

САМОТНІ БІЛЯНИ І ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПІД НАДІЙНОЮ ОПІКОЮ

У генах українців – дбати про одиноких людей поважного віку. У Білій вони під опікою відділу з питань соціальної політики Чемеровецької селищної ради. Свою «хату» соціальні робітниці, а це дві відремонтовані кімнати, ділять із учасниками двох колективів – народного і вокального. Тут вирує справжній автентичний дух, а від вишитих робіт аж очі розбігаються. А ще тут віншують ювілярів села і гуляють золоті весілля. Такий ви­йшов мікс культури і соціальної сфери. Бо ж фактично весь час три соцробітниці – Світлана і Ок­сана Євчук та Антоніна Краснопірка – в походах і клопотах по догляду за одинокими бабусями і дідусями. Кожна з них доглядає по 13 пенсіонерів. Купують для них продукти і ліки, прибирають, готують їсти, за потреби оформляють пенсії, субсидії чи інші виплати.
– Торік у жовтні за нашою ініціативою і за сприяння голови Чемеровецької ТГ Олександра СОБАНЯ, начальника відділу з питань соц­політики Чемеровецької селищної ради Віталія ПРИЙМАКА відкрили пральню для жителів сіл Біла, Чорна, Степанівка, Черче, Залуччя, ми стали першими в області. Завдя­ки цьому розвантажили наших дів­чат, – радіє Василь Горук. – Скористатися нею можуть багатодітні та малозабезпечені родини, а віднедавна – ще й переселенці. Вони приїжджають до нас, двері для них відчинені, й самостійно перуть. Навіть із Жердя були. А недавно до мене завітав ксьондз Петро зі Смот­рича. У них є Дім престарілих для католиків, в якому нині мешкають переселенці. Попросив, щоб ми допомогли і їм із пранням.
За словами Василя Євгено­вича, Біла в перші місяці повномасштабного вторгнення стала другою домівкою для майже трьох сотень українців, котрі переїхали з районів, де ведуться активні бойові дії. 73-річний уро­дженець Донеччини, вдівець Олександр Сергійович уже двічі змушений залишати нажите, рятуючи себе, дітей та внуків від росіян:
– У Донецьку мав хорошу 4-кімнатну квартиру, машину, гараж. Усе це залишив 2014 року, коли поча­лася війна на сході. Переїхав до Пок­ровська, разом із донькою, зятем і онуками винаймали квартиру. Але і її змушені були залишати похапцем вранці 24 лютого. Спочатку шукали прихистку в Запоріжжі, Киє­ві, Умані, Кропивницькому, були під обстрілами, ховалися у підвалах, доки товариш зятя не порадив їхати в село Біла. Ми опинилися в будинку доброї, гостинної господині Людмили Андріївни. Для моїх дітей та внуків вона стала мамою. Ми допомагаємо їй по господарству і вдячні, що в такий скрутний час надала нам дах над головою. Ми вже навіть до зими піч підготували, котел встановили. Повертатися додому навряд чи вийде, там тривають важкі бої.
Загалом тут прекрасні люди, всі підтримують і допомагають. А природа яка чудова! Я страждаю від алергії, а тут усе добре.
Старший 7-річний онук ходить до школи, а молодшому лише півтора рочку.
Тепер відбулося переосмислення цінностей. Матеріальне вже нікого не хвилює. Найстрашніше те, що людське життя втратило цінність. Гинуть молоді й найкращі.
Тому найбільше бажання, щоб настав мир.
Переселенцям активно допомагають кам’янецькі волонтери, спонсори, селищна рада та заступниця голови Чемеровець­кої ТГ Юлія ПОВАР.

МОЛЯТЬСЯ ПРО МИР І БУДУЮТЬ ПЛАНИ НА ПЕРЕМОГУ

Є в селі ще одне місце, де час­то збираються жителі, аби згадати тих, хто віддав життя за Україну. За кошти спонсорів, сільської ради і білян споруджена стела Небесній сотні на подвір’ї місцевого храму. Світлини з Героями за власний кошт виготовив сам староста. На запитання, якої конфесії парафія, Василь Євгенович серйозно відповідає:
– Ми вже понад 20 років, як Київського патріархату. Інакше мене тут навіщо? І священник у нас Володимир Білий.
Щороку 6 травня, у свято Геор­гія Побідоносця, на церковному майданчику велелюдно. Приїжджають до Білої священники із сусідніх регіонів на храмове свято. Разом моляться за мир в Україні та процвітання села.
Василь Євгенович поділив­ся мрією, аби в селі з’явилися якомога більше нових робочих місць. Тоді білянам не потрібно було б гарувати на заробітках. Усі повернулися б додому. То­му нині робить усе, аби зама­нити до Білої релоковані підприємства. Каже, що вільні площі знайдуться й робочих рук не бра­куватиме.
Поки ж із розвитком села допомагає «Агрохолдинг-2012», що орендує 1500 гектарів землі. За ці кошти в селі ремонтуються дороги, проводиться освітлення, замінюються старі водопровідні труби. Агромеценати фінансують місцеву команду «Колос». Також надають спецавтомобіль для поховання жителів села.
А ось про культурне життя Білої, яке вкрай багатюще, читайте в одному з наступних номерів газети.

Юлія ЛІЧКЕВИЧ, Галина МИХАЛЬСЬКА.