Вівторок, 20 Лютого 2024 р.
17 Листопада 2022

ЧОМУ СЕРЖАНТ – ХРЕБЕТ АРМІЇ

18 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ СЕРЖАНТА ЗСУ


27-річний сержант-інструктор Андрій щойно повернувся зі стрільб. Новоприбулим захисникам військовослужбовець передавав бойовий досвід і знання. Уже 6 років він служить у лавах ЗСУ. За цей час здобув декілька військових спеціальностей: водій-механік, водій інженерної машини, сапер, кінолог, інструктор, має сертифікат за бойовою армійською системою (рукопашний бій). І впевнений, що сержант має постійно вчитися новому та розвиватися. А недавно Указом президента за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені під час захисту територіальної цілісності та незалежності України, вірність військовій присязі захисник нагороджений медаллю «За військову службу».
Тож напередодні професійного свята «Подолянин» вирішив краще пізнати, наскільки важливою є роль сержантів у ЗСУ, і чому їх вважають хребтом армії.

СЕРЖАНТ МАЄ ЗАВЖДИ ВЧИТИСЯ

Сержант родом із Кам’янця-­Подільського. Закінчив наш ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою, де, власне, й пізнав, яке ж воно життя за командою. Вищу освіту здобув у ПДАТУ за фахом «Еколог». Однак долю таки вирішив пов’язати із ЗСУ.
– Коли в місті створили навчальний центр, пішов туди служити за контрактом солдатом. Тоді ближче побачив роль сержанта в ЗСУ, який є з’єднувальною ланкою між офіцером і солдатом, та попросився на навчання. Адже, щоб стати сержантом, на нього треба вивчитися, – розповідає військовослужбовець. – Нині служу в Об’єднаному навчально-тренувальному центрі Сил підтримки ЗСУ. Коли почалася повномасштабна війна, не захотів залишатися в навчальному підрозділі, а прагнув перейти в бойовий. Закінчив курси із саперної справи, а згодом – кінологічної, й потрапив у мінно-розшуковий загін кіноло­гічного підрозділу. Перша моя бойова собака – 3-річна бельгійська вів­чарка Лакі. Потім взяв маленького цуцика цієї ж породи на кличку Рокі. Він швидко все схоплював і робив перші успіхи з пошуку вибухівки.
Оскільки сержант ще мав спеціальність сапера, то разом із бойовими побратимами його в травні відправили в район бойових дій. Спочатку хлопці приїхали на розмінування харківського напрямку. Вражені були від масштабу руйнувань «русским миром» ще донедавна розвинутого сучасного українського міста.
– Там на виїздах здобув перший бойовий досвід працювати швид­ко і якісно під вибухами та обстрілами. Під час виконання завдань на фронті ще раз переконався, що всі знання, які здобував упродовж 6 років, потрібні в тій чи іншій ситуа­ції, тому навчальний процес для сержанта має бути постійним. Більшість завдань, які виконував, – із перевірки доріг, щоб могли зайти військові з інших підрозділів і безпечно працювати. Переважно знаходив протитанкові міни, які залишила російська армія.
Працювали в населених пунктах Руська Лозова, Пітомник. Це невеличкі села, більшість хат покинуті й зруйновані. Людей фактично там не було. Одного разу зустріли жінку, вона винесла нам води. Розповіла, що приїхала погодувати собак, бо тут жити вкрай небезпечно. На полях бачили великі вирви, чимало боєприпасів, які не розірвалися, – продовжує розповідь сержант.
Після виконання завдань хлопців відрядили на Донеч­чину. Оселилися вони в місті Костянтинівка, а вже звідти виїжджали в Луганську область. Бувало, що доводилося в день долати не одну сотню кіломет­рів розтрощених рашистами доріг. Завдання виконували разом із військовими однієї з сухопутних бригад – встановлювали мін­ні поля.
Повернувшись у місце дислокації, сержант-інструктор проводить навчальні курси для мобілізованих. У його планах – Перемога України. Бо аж тоді зможе в колі рідних і друзів нарешті влаштувати вечірку на честь власного весілля. З коханою роз­писався 7 квітня, але відгуляти вирішили після Перемоги.

ПРАПОРЩИКИ В УКРАЇНІ СТАЛИ АНТИКВАРІАТОМ

Війна, розв’язана росією ще 2014 року, пришвидшила в українській армії процес позбавлення від радянщини, опанування та чітке дотримання стандартів НАТО. Головний сержант Об’єднаного навчально-тренуваль­ного центру Сил підтримки ЗСУ впевнений, що ставлення до сержантів і старшин змінила саме війна на Донбасі. Сержанти та їхні солдати стали кістяком сучасної української армії й доб­ре показали себе в боях. Словом, сержант є командиром для рядового складу. А ось прапорщики і старші прапорщики стали антикваріатами для українського війська.
– У ЗСУ сержантський корпус тепер побудований за прикладом армій НАТО і США, – пояснює Сергій Миколайович, який є коман­диром для всього сержантсько-­солдатського складу частини. – Сержант – це права рука командира. Командир несе юридичну відповідальність, приймає майно, рапорти, відповідає за все це і ухвалює стратегічні рішення. Командир ставить завдання головному сержанту, а той – особовому складу, і відповідає за якість виконання. Наприклад, у роті сотня солдатів, і головний сержант відповідає за них усіх, як навчені, чи нагодовані, одягнені, як воюють і який мають моральний дух.
Стати сержантом може не кожен, і це непроста система. Насамперед треба призватися на службу в ЗСУ і проявити лідерські якості, щоб за тобою йшли люди, щоб тебе розуміли. Тоді командування відправляє таку людину на навчання. В Україні нині є три навчальні центри підготовки сержантського складу, які дають можливість військовому проявити себе і набути лідерських навичок. Сержант повинен постійно розвивати навики, вдосконалювати якості, може мати декілька військово-облікових спеціальностей, але досконало володіти однією з них та бути інструктором.
Після навчання перед отриманням первинного сержантського звання «молодший сержант» кожен приймає Кодекс сержанта ЗСУ перед усім колективом. Згідно із цим кодексом, гаслом є «Слідуй за мною, роби, як я». Кожен сержант має непогані перспективи кар’єрного росту. Наприклад, якщо добре зарекомендує себе командиром відділення, йому присвоять звання молодшого сержанта. Через певний період, коли проявить здібності та зможе командувати більшим підрозділом, може отримати посаду заступника командира взводу. І далі триватиме його розвиток та підвищення військового звання. Наприклад, штаб-­сержант може бути головним сержантом на рівні батальйону, майстер-сержант – бригади, старший майстер-сержант – з’єднання і роду військ, а головний майстер-­сержант – Збройних сил України.
Роль сержанта в армії можна порівняти з будовою людини. Скажімо, голова – це офіцери, командування, штаб, хребет – сержантський склад, тобто основа, на чому тримається тіло, а руки і ноги – це люди, які безпосередньо виконують зав­дання.

18 листопада у військовій час­тині відбудуться мініурочистос­ті. Доки триває війна, не до масштабних святкувань. Однак цього дня сержанти почують слова вдячності за свою роботу, а найсумлінніші отримають ще й відзнаки від міністра оборони, Головнокомандувача ЗСУ, командувача Сил підтримки ЗСУ і, звісно, заохочення від командира військової частини.