ДВА РОКИ – І РОСІЇ НЕ БУДЕ

В українському суспільстві міцно закарбувалося розуміння того, що ми боремося за збереження своєї нації та державності України. Однак ще декілька місяців тому сумно зітхали, бо розуміли – росія назавжди залишиться біля наших кордонів та примусить до виживання наших дітей, онуків… Однак із введенням міжнародних санкцій і просуванням ЗСУ на фронті стає зрозуміло, що монстр слабне. А кожна імперія припиняє своє існування. Особливо, коли їй «допомагають». Про те, як і коли це станеться в нашому випадку, «Подо­лянин» поговорив з учасниками майбутнього розвалу росії.

ЗА БРЯНСЬКОМ ПІДУТЬ УСІ ІНШІ

Попри загальне розуміння, що крах рф настане внаслідок поразки на фронті та можливої низ­ки громадянських війн, які роз­почнуться на теренах її суб’­єк­тів, сценарій розпаду ворожої країни все ж є туманним. Його обговорюємо з народним де­путатом України Олегом ДУНДОЮ. Співрозмовник одразу зазначає, що маркером успіху в сучасній війні для України будуть два факти:

– Відновлення державних кор­донів і розвал недоімперії, яка існує на східних рубежах. Все інше, хоч і можемо назвати перемогою, насправді є одним із варіантів поразок.

– Пане Олеже, а як саме повернення наших кордонів за станом на 1992 рік запустить процес розвалу росії?
– Річ у тому, що це взаємопов’язані процеси. Повернення територіальної цілісності України буде здійснено лише воєнним шляхом, і відповідно на наших землях поляже весь військовий інструмент рф, а це вплине на здатність москви тримати під контролем свої колонії.

Проте політик все ж застерігає від помилки, яка може зробити можливим «виживання» рф:
– Не потрібно погоджуватися на перемир’я. Сьогодні російська влада постійно закликає до замороження ситуації за корейським сценарієм. Наразі це єдиний прийнятний для них варіант, і в кремлі це розуміють. Більше того, за станом на сьогодні, вже є дані про те, що вони намагаються збільшити кількість військових у своїх внутрішніх силових структурах, у тому числі ВМС. На мою думку, вони відчувають майбутню загрозу.

Також співрозмовник повідомляє приємну для нас річ. За словами Олега Дунди, не обов’яз­ково очікувати, поки останній во­рожий солдат покине українську територію:
– Це паралельні процеси, які відбуваються одночасно. Тобто не буде прямої залежності – ми пере­могли, а потім після цього почався процес розвалу, – ні. Силовий апарат росії буде постійно втрачати сили та кадровий склад в Україні.
І це супроводжуватиметься заколотами внаслідок погіршення кримінальної ситуації в росії, оскільки місцеві бандформування, які розуміють, що завадити їм у рф уже ніхто не може, братимуть під свій контроль цілі регіони.

– А чи російська центральна та місцеві влади не спробують засипати грошима ці бандформування та купити їхню лояльність?
– Вони не зможуть цього зробити, бо розмір доходів москви постійно скорочується. Відповідно, «пиріг» зменшується і його на всіх бандитів не вистачає.

Подивіться на банду Приго­жина (ПВК «Вагнер». – Прим. ред.), яка має досвід контролювання цілих країн (Сирія, Малі, ЦАР). Вони намагаються стягувати данину з бізнесу в брянській та білгородській областях, маючи там 20-30 тисяч «штиків». І, фактично, «Вагнер» уже почав процес розвалу всередині росії.

Стосовно регіональних влад. Жодна з них не володіє інструментами, щоб відбиватися від таких загроз, адже в росії все побудовано так, що губернатори не мають місцевих бюджетів. Усі ресурси там ідуть із москви, а власних силових структур у них практично немає. Тому бандам на кшталт тієї, яку має Пригожин, відкривається широкий шлях до захоплення влади.

– Від білгорода до Харкова лише 80 км. Чи не стане для нас новою проблемою існування такого державного утворення на межі з Україною?
– Ні. Якщо порівнювати умовну державу «Вагнер» або якусь іншу бандитську республіку, то в них населення не більше як п’ять мільйонів та лише легке озброєння. Крім того, жодних спроб напасти на Україну від нових республік не буде, оскільки вони будуть зайняті своїми процесами: затверджен­ням легітимності, питанням конт­ролювання місцевих монополій на сировину тощо.
Також більшість цих держав будуть зацікавлені отримати корисні для них зв’язки з Україною та стоятимуть у черзі до Києва.
А це подарує нам можливість стати регіональним лідером і контролювати все, що відбу­вається нав­коло.

– Проте все ж існує ризик регіональних війн і зростання бандитизму біля наших кордонів. Що робити з цим?
– Поки що нічого, оскільки це проблема більше росії. Вони будуть борсатися в себе всередині. Украї­ні ж потрібно лише споглядати за цим процесом, адже він буде самоплинним. Але в певний момент, коли почнуться міжрегіональні війни, а це питання часу, нам необхідно буде ставити питання перед західними партнерами про те, що час заводити до російської імперії миротворчі війська.

Також Олег Дунда зазначає, що розпад росії не триватиме десятиліттями. Політик передбачає, що все завершиться протягом двох років. І пояснює чому:
– Почалася дуже швидка криміналізація російського суспільства. Наприклад, у брянській і білгородській областях кількість злочинів, пов’язаних із використанням вогнепальної зброї, зросла в шість разів. Ще 2-3 місяці тому ніхто не думав, що, наприклад, «Вагнер» намагатиметься збирати данину і контролювати ці області.
Також усе меншою стає війсь­кова могутність рф. Наприклад, вони вже не можуть завдавати настільки масованих ракетних уда­рів по України, як це було раніше. Тому нині імперія дуже слабка й повинна розвалитись у найближчі два роки.

– Які російські суб’єкти наступ­ними стануть на вихід зі складу федерації?
– У першу чергу це будуть національні республіки: татарстан, бурятія, регіони Кавказу. А далі все буде, як під час розвалу СРСР, коли достатньо було країнам Балтії заявити про свою незалежність і рухатися на вихід із радянської імперії, як одразу на це зважились усі інші.
Так і тут, достатньо буде даге­стану, бурятії, калмикії, Ічкерії заявити про свій суверенітет і показати, що в москви немає сили для того, щоб їх приборкати, всі інші ре­гіональні еліти на це зважатимуть. Це буде карколомний процес.

До числа суб’єктів російської федерації, що отримали незалежність, увійдуть і ті, які колись були частиною України. Як-от Кубань. Проте Олег Дунда не є прихильником розширення наших кордонів і вважає, що це мо­же стати проблемою для української держави:
– Якщо ми почнемо приймати території, які ментально не дуже схожі на Україну, це становитиме в майбутньому ризики для української державності.
Щодо сусідніх майбутніх держав, то треба взяти за приклад модель існування Великобританії, яка, наприклад, юридично не контролює Канаду і Австралію. Але в неї є окремі специфічні комерційні та миротворчі зв’язки з цими країнами. Фактично вони є більш ніж союз­никами. Відповідно, нам, розуміючи, що Кубань, брянська область та інші будуть потребувати допомоги з боку України, потрібно буде вибудувати відносини, ніби це незалежні держави.

КУБАНСЬКІ САМОСТІЙНИКИ – ЗА УКРАЇНУ

Розуміючи, що крах російсь­кої імперії відбуватиметься «на місцях», спілкуємося з одним із тих, хто намагається це при­швидшити, – кубанським акти­вістом-незалежником, координатором руху «Малиновий клин» Дмитром ДОРОВСЬКИХ.
– Дмитре, тепер, коли поразка рф у війні неминуча, які настрої панують на Кубані?

– На це потрібно дивитися через призму загальноросійського бачення. Ситуація швидше така, як і в усіх інших регіонах росії. Люди незадоволені станом справ, зокрема мобілізацією, та відчувають, що ситуація хитнулася кудись не туди. За моїми прогнозами, в суспільстві з’являтиметься дедалі більше сумнівів, що росія може перемогти та взагалі зберегтися.

Однак, попри це, за словами активіста, все ж важко говорити про кількість мешканців краю, які хотіли б покінчити з існуванням у межах ерефії:
– Їхній відсоток визначити важко. Адже вочевидь ніхто не проводив жодних опитувань. Однак статистика й не надто важлива, адже може швидко змінюватися. Загалом Кубань завжди потребувала суб’єкт­ності. Навіть тоді, коли йшлося не про незалежність, а про мову чи автономію регіону. Тому я впевнений, що кількість незалежників на Кубані найближчим часом лише зростатиме.

– Що саме місцеві активісти роб­лять для незалежності ре­гіону?
– Насамперед здійснюють іформаційну діяльність. Напевно, це можна порівняти із процесами, які у XIX ст. відбувалися в інших час­тинах російської імперії – Польщі та Україні, але, на жаль, ще не доросло до потужного руху самостійників.
Наразі на порядку денному в нас формування політичної нації шляхом утворення різних гуртків, товариств чи ведення інтернет-сторінок і чатів, де висвітлюємо своє бачення щодо того, як нам розвивати Кубань. Також розповідаємо людям про те, що росія все нищить та не вирішує людських проблем. Головною проблемою тут є те, що публічними персонами можуть бути ті, хто, як і я, живе за кордоном. А ті, хто перебуває в краї, повинні бути максимально обережними.

– Як борці за незалежність Кубані бачать майбутні кубансько-­українські відносини?
– Усі самостійники, з якими я спілкувався, підтримують Україну в цій війні. І всі виступають за встановлення дружніх відносин між нами. А коли розмова заходить за потенційне возз’єднання, то тут консенсусу немає. Проте для багатьох із нас і незалежність, і приєднання до України є хорошими варіантами, які не суперечать одне одному. Просто комусь більше подобається якийсь із варіантів.
Однак Дмитро підтверджує слова Олега Дунди та побоювання, що потенційне розширення українських територій може бути загрозою для нашої національ­ної безпеки:
– На жаль, регіон усе ще має ментальний радянський спадок.
Із ним і наслідками сучасної росії доведеться боротися. Тому з Кубані можливе поширення всіх російських наративів, яких в Україні вже позбулися. По-друге, для української держави це може бути економічним викликом. Протягом 30 років «незалежної» росії знищувала­ся вся кубанська економіка. Тому може виникнути парадоксальна си­туація, коли Україні треба буде стягувати репарації з Кубані, відновлювати себе, потім вкладати в розвиток регіону.

Погоджується співрозмов­ник і з тим, що після нашої Пе­ремоги у війні край може стати бандитським. Хоч і не розділяє оптимізму Олега Дунди:
– Безумовно, криміналізація є проблемою, росія ж великою мірою побудована на «поняттях». Є це й на Кубані. Можемо згадати «Кущьовку» (вбивство однією з місцевих ОПГ краснодарського краю 12 людей 2010 року. – Прим. ред.) та інші приклади. Тому так, альтернативний, поганий варіант незалежності у вигляді бандитської республіки присутній.
Представники наших рухів бачать цю загрозу і, ймовірно, будуть змушені боротися проти цього в момент, коли зникне московська влада, а в регіоні запанують бан­дити.
Проте, як саме розпадатися, вирішуватимуть самі росіяни…

Олександр ЩЕРБАТИХ.