ЯК КАМ’ЯНЧАНКА З НОРВЕГІЇ ДОПОМАГАЄ ЗСУ

Ранок 24 лютого 2022-го кам’янчанка Марина БОГОВІНА запам’ятає на все життя. Жахлива звістка про повномасштабний напад росії на її рідну Україну змусила швидко почати діяти. Тривалий час наша землячка проживає в Норвегії, але відстань у майже 3000 кіло­метрів не стала перепоною для допомоги.
Разом із чоловіком Крістеном ТОРПОМ з Осло та їхнім другом Мікелем ДУБЛАУГОМ у перші дні війни вони заснували благодійну організацію «UkrainasFrihetsHjelp», що в перекладі з норвезької – «Допомога свободній Україні». За майже рік війни ця активна трійця з далекої Норвегії відправила в Україну 6 вантажівок із їжею (приблизно 20 тонн), якісним одягом та військовим спорядженням, яке допомагає нашим захисникам бити ворога. Також організація користувалася послугами перевізників і пошти, щоб відправити менші передачі швидше. А минулого тижня два позашляховики вирушили до штурмовиків на Бахмутський напрямок, а військовій частині А2641 передали евакуатор, про що ми писали в минулому номері.
Тож «Подолянин» вирішив більше дізнатися про благодійну організацію, чому норвежці підтримують Україну, і загалом – як кам’янчанка з сонячного Поділля звикала до життя в Королівстві Норвегія. З’ясувалося, що норвежці, оточені суворим кліматом, мають гарячі серця, які сьогодні палають любов’ю до України.

СТУДЕНТСЬКІ РОКИ: АКТИВНІ Й ВЕСЕЛІ

Марина народилася в Кам’янці-Подільському. Навчалася в 7 школі, а потім – у міському ліцеї. Як зізнається, особливо вдячна ліцею, бо саме там знайшла найкращих друзів, навчилася мислити критично і не боятися ставити запитання. Закінчила К-ПНУ імені Івана Огієнка – на факультеті іноземної філології вивчала англійську та німецьку мови. Студентське життя згадує з теплотою, адже ці роки були наповнені веселощами, набуттям до­свіду, знайомствами з цікавими людь­ми, і все це формувало активну громадську позицію. Словом, була активною представницею молодіжної спільноти міста, долучалася до організації молодіжних фестів, КВК і різних заходів.

– Під час навчання я працювала позаштатною кореспонденткою в місцевих ЗМІ та долучилася до молодіжного проєкту «TV-оє радіо», – починає розповідь Марина. – Заснував його наш земляк Віктор Бербека. Радіопередачі транслювалися в інтернеті. Ми мали ранкові, денні та вечірні ефіри. Я була ведучою ранкових новин, а ще ми брали інтерв’ю в зіркових гостей та відомих жителів міста. Й досі пам’ятаю знайомство з українським реп-виконавцем VovaZIL’Vova. Він приїхав у місто з концертом і не відмовив нам у інтерв’ю. Було весело!

Я навчалася в той час, коли набирав обертів «Наш формат», заснований Вовою Черняком, було багато популярних молодіжних музичних гуртів, як-от «Шкідлива звичка», і фестивалів.

Після здобуття вищої освіти, вже маючи за плечима досвід роботи в журна­лістиці, Марина вирішила поїхати за кордон. Так і опинилася в Норвегії, де два роки вивчала мову, а потім успішно закінчила університет і здобула ще одну вищу освіту за фахом «Адміністративний менеджмент»:

– Вчитися за кордоном цікаво, там більше свободи. Скажімо, на лекціях тебе не відмі­чають, як ти вивчиш матеріал – це твій вибір. Звичайно, є і деякі обов’язкові заняття (як правило, практичні) та завдання, які потрібно скласти перед іспитом. Але оскільки відвідування лекцій добровільне, у студентів є можливість поєднувати навчання і роботу. А ось іспити скласти важче. У Норвегії, зазвичай, це 5-годинні письмові іспити. Також є домашні іспити, на які можуть виділити від 5 до 48 годин. І хоча тоді в тебе є можливість користуватися допоміжними засобами, скласти їх не так просто. Усі відповіді відсилаються ано­німно, і не важливо, подобаєшся ти лектору чи ні.
Спочатку було непросто навчатися норвезькою, але медстуденти допомогли мені в мовній практиці.

Коли ти знаєш мову і маєш місцеву вищу освіту, твої шанси знайти роботу за спеціальністю збільшуються. Ще студенткою працювала в магазині та кол-центрі. За кордоном неважливо, ким ти працюєш, доки вчишся, але важливо, щоб ти щось робив, а не сидів без діла. Якщо в тебе немає жодного досвіду роботи після закінчення університету, це розцінюється як мінус. Велику роль відіграють і рекомендації з попереднього місця роботи. Тож, отримавши диплом і маючи гарні ре­комендації, мені пощастило знайти роботу: спочатку рекрутера в логістичній компанії, а пізніше – в найбільшій у Норвегії охоронній фірмі. Наші охоронці працюють у музеях, на залізниці, в готелях, на концертах, у банках тощо.

ОРГАНІЗАЦІЯ, НАРОДЖЕНА ВІЙНОЮ

Пані Марина – кохана дружина і щаслива матуся. Донечці Айрін у березні виповниться два рочки. Ця крихітка вже ходить у садочок, адже декретна відпустка в Норвегії не така довга, як в Україні, і більшість дітей ідуть у садочок, коли їм виповнюється 1 рік, а деякі – навіть раніше. Тож Марина вдячна своїй мамусі Людмилі БОГОВІНІЙ за підтримку і допомогу в догляді за дитиною. Має родина і чотирилапого улюбленця – собачку Бенуні.

Не могли не поцікавитися в жінки, чи вистачає їй 24 години на добу, аби дбати про рідних, оселю, ходити на роботу та збирати допомогу для України?

– Важко, але з чоловіком, який мене в усьому підтримує і допомагає, разом справляємося. Збройним силам України – ще важче, тож ми все розуміємо. Наразі благодійна організація і допомога Україні забирають весь вільний час нашої родини. Але сидіти і лише спостерігати я не могла. Тим більше, коли ти сама стаєш мамою, серце розривається, коли думаєш, в яких ситуаціях опинилися наші дітки.

Ранок 24 лютого добре пам’ятаю. Саме цього дня в племінника був день народження, і моя мама приїхала до нас погостювати. Спочатку в усіх був шок, паніка, розгуб­леність. Кажу чоловікові: «Що будемо робити? Куди переказувати гроші?». Розуміла, що перебуваю далеко від України, тож чим можу допомогти? Наші друзі запитували, як мої рідні? Я ж усіх закликала до­помагати, донатити, підтримувати Україну. Разом із чоловіком і його другом Мікелем розуміли, що треба допомагати. Але як? І з’явилася ідея використовувати власні зв’язки, таланти, можливості. Так створили благодійну організацію, за декілька днів вдалося зібрати понад 11 мільйонів гривень. Спочат­ку зверталися до великих компаній та інвесторів, які переказували солідні гроші.

Батько Марини, Олег Едуардович, порадив, що купити за ці кошти. У розмові з «Подолянином» він розповів, що перші дні війни були надскладними. Одного разу, проїжджаючи повз блокпост у Старому місті, побачив тероборонівців, які стояли в легких курточках і кросівках. Одразу зателефонував доньці й сказав, що було би добре забезпечити теплим і якісним одягом наших хлопців. Тож перша фура, яка прибула з Норвегії від благодійної організації на початку березня, була вщент забита теп­лим одягом і взуттям, рюкзаками, спальними мішками, зарядними пристроями.

– Норвежці одразу ж відгукнулися, – продовжує розповідь ка­м’янчанка. – Ця маленька країна, за площею вдвічі менша за Україну, теж пережила війну і знає, наскільки важливо мати надійних друзів. Коли під час Другої світової на Норвегію напали німці, їм до­помага­ла Англія. Мали вони потужний партизанський рух, який боровся з німецькими окупантами. Тож із власної історії обізнані, наскільки важливо, щоб воїни не замерзли, мали теплі руки і ноги, хороше спорядження. Норвегія славиться теп­лим вовняним одягом, і тутешні жителі вміють одягатися в будь-яку погоду.

У перші дні війни з нами зв’язалися політики з Києва з проханням допомогти. На той час там коїлися жахіття. Загалом три вантажівки ми відправили до столиці. Це переважно продукти харчування, уніформа для військових, спорядження і генератори. Згодом Володимир КЛИЧКО публічно подякував нашому фонду за допомогу в боротьбі за свободу України і закликав не зупинятися. Це відео є на сторінці нашого фонду у фейсбуку. Ми також отримали лист подяки від київського мера Віталія КЛИЧКА.

За майже рік війни «Ukrainas FrihetsHjelp» зібрали 29 мільйонів гривень, до того ж частина передач була донатована різними підприємствами. Аби відправити одну вантажівку, засновникам організації доводиться доб­ряче попітніти. Бо зібрати кошти – це лише пів справи:

– Мій чоловік є головним операційним директором у технологічній компанії. Його друг Мікель є інвестором, тож більше займається фінансовими питаннями. Чоловік вирішує всі логістичні питання від А до Я: закупівля необхідних речей, зберігання їх на складі, який нам, до речі, надали безкоштовно, відвантаження й отримання в посольстві всіх необхідних документів. Домовляється, щоб продали зі знижкою або за собівартістю, пояснює, що це для України, і фактично всі йдуть нам назустріч. Зібрати гроші – це лише маленька частинка великого процесу. Наприклад, 1000 комплектів вовняного одягу, які ми передали, за цінами в магазині коштували би понад 5 мільйонів гривень, а нам вдалося закупити за 750 тисяч гривень.

Мої обов’язки – зв’язки з Україною, робота з документацією, фотозвіти. Найбільший острах норвежців – це, звичайно, корупція. Тому ми постійно звітуємо, надаємо фотозвіти і доводимо, що допомога дійшла за призначенням, а не осіла в чиїсь кишені. Це вкрай важливо, тому нам багато хто довіряє.

Недавно до нас долучилася ще одна норвежка Крістіна КРЕФТІНГ ХОЛТЕ, котра перейнялася долею України і активно працює над залученням нових контактів. Також є люди, які допомагають вести бухгалтерську звітність, опікуються рекламою, інформуванням. І всі працюють на ентузіазмі, не отримуючи зарплатні. Це також части­на норвезької культури: важливо робити і не обов’язково це показувати.

А мій тато Олег Боговін – наш представник у Кам’янці-Подільсь­кому, допомагає владнати всі логістичні питання в Україні, знаходить волонтерів, військові частини, допомагає з документами.

Хочемо подякувати Благодійному фонду «Центр допомоги кам’янчанам-учасникам АТО» і його керівнику Роману БРАЕСКУ-СЕМЕНИШИНУ. Вони допомагають швидко доставляти вантаж хлопцям на передову і надсилають фотозвіти. Для нас важливо, щоб речі не залишалися на складах місяцами, щоб їх оперативно роздали. Також активно співпрацюємо з головою Ка­м’янець-Подільської районної ради Михайлом СІМАШКЕВИЧЕМ.

НАЦІЯ З ВЕЛИКИМ СЕРЦЕМ

Співрозмовниця каже, що за майже 12 місяців активної роботи приємно вражена тим, як норвежці підтримують Україну. Дехто допомагає, навіть не афішуючи власного імені. Нині допомагають менше, ніж на початку війни, тому активісти працюють 24/7, аби донести всю правду про війну в Україні. Допомагає і українська діаспора в Норвегії, яка наразі налічує понад 30 тисяч, але очікується, що цьогоріч прихистку будуть просити ще декілька тисяч. До речі, українська діаспора влаштовує мітинги на підтримку України в центрі Осло щодня від початку війни.

– Також із нами зв’язався фонд «XXL Childrens Foundation» («XXL» – одна з найбільших мереж спортивного одягу і спорядження в Норвегії), волів допомогти дітям-переселенцям і малозабезпеченим родинам спортивним спорядженням та одягом для 1500 дітей. Ми все доставили на Хмельниччину, а ближче до холодів цей фонд передав нам ще одну вантажівку із теплим одягом (знову для близько 1500 дітей). Відома норвезька компанія «Viking Assistance Group», що займається евакуацією автомобілів, спочатку збирала пожертвування для України. Згодом побачили, що допомога Україні – довгостроковий проєкт. Тож їхні співробітники всіх відділів зібрали кошти і придбали для військової частини А2641 евакуатор. Виявляється, така техніка необхідна, щоб забирати з поля бою автомобілі на ремонт. Наша організація придбала ще два позашляховики. Відверто, довго шукали, щоб підходили і за характеристиками, і за ціною.

Торік у грудні для Хмельницької обласної лікарні відправили автомобіль швидкої допомоги «Volvo», оснащений реанімаційним обладнанням та всім необхідним для безпечного транспортування пацієнта.

А недавно я була вражена шляхетним вчинком 94-річного норвежця, який займається корабельним бізнесом і є досить заможною людиною. Під час обіду з Мікелем Дуб­лаугом він так перейнявся долею України, що вирішив переказати один мільйон крон – це понад 3 міль­йони гривень. Пояснив, що сам є дитиною війни й досі пам’ятає, яких страждань довелося зазна­ти. Гроші він уже переказав, і час­тину ми освоїли – передали 56 потужних генераторів, тисячу комплектів вовняного одягу, а також хімічні грілки.

Нині нам обіцяють передати ван­таж із їжею. Замовили 350 комплектів теплого одягу, 600 балаклав, 200 уніформ для військовослужбовців. Завод якісного норвезь­кого одягу вже почав відшивати одяг за собівартістю. Хлопцям украй потрібні ще хімічні грілки, поки шукаємо, де ще можна їх придбати.
Наразі ми працюємо над передачею 2 потужних генераторів на 1500 і 1300 кВт, які підуть на секретні об’єкти.

СПОКІЙНИЙ РИТМ ЖИТТЯ

Не могли не поцікавитися в пані Марини, як вона звикала до суворого норвезького клімату, чим її вразила країна, і які страви полюбилися:

– Насправді в Норвегії не так холодно, як було колись. Найбільший мороз, який пережила, мінус 20. Комусь, можливо, Норвегія може здатися скучною, містечка там маленькі, навіть столиця – Осло – не дотягує до міста-мільйонника. Але мені подобається. Тут спокійне розмірене життя, є гарний баланс між роботою і приватним життям. Щаслива, що працюю в хорошому колективі, де мене розуміють і підтримують. Без проблем відпускають, коли потрібно, скажімо, владнати питання організації.

Я приїхала сюди, бо хотіла навчитися чомусь новому, ознайомитися з новою культурою, мовою, відкрити нові можливості. Звичайно, не так просто заводити нових друзів і будувати соціальне життя на новому місці, але для мене це було того варте. Тепер у мене є чудовий чоловік, донька і собака.

Щодо страв, то їхня кухня трошки схожа на українську. На Різд­во тут теж готують картоплю і м’ясо. Крутять і голубці. Є багато риби, і ти стаєш дещо розбалуваний. «О, знову риба і знову червона. Не хочемо, бо вже наїлися» (сміється). Норвежці жартують, що їхня національна страва – мексиканське тако, бо щоп’ятниці кожна сім’я її готує. Насправді в Норвегії популярна азіатська, мексиканська, китайська, таїландська кухні, словом, гострі. Я чоловікові іноді готую вареники, а він їх їсть із гострим соусом.

Але тут поширено купувати напівфабрикати, або щовечора готувати щось нове. Бо фактично нормальний прийом їжі – це вечеря. На сніданок і ланч – хліб. Часто чула, як пере­селенці дивувалися, мовляв, бідні діти, супчиків немає, лише хліб їм дають. Справді, тут багато їдять цільнозернового хліба.

Жінка зізнається: зовсім не шкодує, що оселилася в Норвегії. Ця країна стала їй другою домівкою, але ніколи не замінить Батьківщини, заради якої вона не шкодує ані сил, ані часу, ані енергії:

– Треба працювати щодня для наших захисників, яким щиро дякую за героїзм і мужність. Вони залишили родини, дехто – цивільне життя, і стали на захист України. Вони виборюють найцінніше, що є в світі, – мир, тому заслуговують най­більшої вдячності й поваги. А ми їм і надалі допомагатимемо, адже лише завдяки їхній незламності на полі бою Україна вистоїть, а українці матимуть куди повертатися.