«РІДНА МОВА – НАЙГОЛОВНІШИЙ ҐРУНТ, НА ЯКІМ ДУХОВНО ЗРОСТАЄ Й ЦВІТЕ НАЦІЯ»

21 лютого – Міжнародний день рідної мови

21 лютого світова спільнота відзначає Міжнародний день рідної мови. Сьогодні, в часи загарбницької війни росії проти України, мовне питання є важливим. Українська мова стала об’єднавчим чинником громадянського суспільства, гострою зброєю в боротьбі з цинічним та зухва­лим ворогом, який прагне знищити національну ідентичність українців, зазіхає на існування України як держави.

Україна вистоїть. Українсь­кий народ переможе ворога завдяки своїй згуртованості й волелюбності, мужності та героїзму його доньок і синів, які віддають життя, щоб українці жили під мирним небом, розмовляли рідною мовою на своїй землі.

У 30-х рр. ХХ століття мовознавець, церковний діяч, педагог, фундатор і перший ректор Кам’янець-Подільсь­кого державного українсько­го (сьогодні національного) університету Іван Огієнко писав: «Без добре виробленої, рідної мови нема всенародньої свідомости, без такої свідомости нема нації, а без свідомої нації – нема державности». Його «Наука про рідномовні обо­в’язки» може слугувати орієнтиром для мовної політики сучасної України. З-поміж низ­ки найважливіших рідномовних обов’язків кожного сві­домого українського грома­дянина найпершим Іван Огієнко вважав захист мови: «На кожному кроці й кожної хвилини охороняй честь рідної мови, як свою власну, більше того, як честь нації».
Минуло майже століття, а питання захисту й збереження мови, культури й ідентичності українців не втратило актуальності.

Однією з передумов до підступного нападу росії на Украї­ну стало твердження про начебто необхідність «захисту рускоязичного насєлєнія». Керівницт­во країни-агресорки не вперше вдається до таких маніпуляцій, створюючи загрози для держав, які потрапляють у поле її загарбницької політики. Щоб зняти із себе відповідальність за знищення українців, росія й надалі використовує цей наратив в інформаційному просторі. На окупованих територіях України росіяни вилучають і знищують українські підручники, вчителів зобов’язуть викладати навчальні дисципліни відповідно до «стандартів» російської освіти. Російські політики нахабно міркують над створенням Інститу­ту регулювання норм української мови, щоб навчати українців «правильному украінскому язику», «правильній» фонетиці й правопису, тобто «обтесати» нашу мову на російський штиб, збіднити, позбавити власних вирізняльних ознак. Тож маємо усвідомлювати, що українська мова важлива, вона згуртовує націю, дає змогу стверджувати перед ворогом: «Я – українець / українка, громадянин / громадянка держави Україна. Я не потребую стороннього «захисту». Мене не потрібно «рятувати».

Чимало російськомовних українців, і не лише українців, сьогодні навчаються українсь­кої мови, цікавляться історією та культурою нашої держави, викладачі й учителі проводять для всіх охочих мовні курси й вебінари. Актори, політики, співаки, спортсмени, які раніше спілкувалися російською, починають розмовляти українською, нехай наразі й небездоганною. Мовний досвід набувається практикою. Тож тим, хто прагне опанувати українську мову, радимо не боятися помилок, а якомога більше практикувати: спілкуватися українською з друзями, колегами, рідними, говорити українською будь-де – на вулиці, в магазині, вдома, користуватися українськомовними сайтами, обирати українську мо­ву на електронних пристроях та в пошукових системах, вивчати нові слова, фразеологізми, крилаті вислови, удосконалювати вимову за допомогою українських скоромовок тощо. І просто любити мову, милуватися її красою, багатством, ділитися щирими емоціями з іншими.

На початку загарбницької війни росії проти України жартівливий вислів про «кропивницькі паляниці зі смаком полуниці, які продаються у крамниці біля Укрзалізниці» став своєрідним паролем для виявлення «своїх» і «чужих». Секрет його в тому, що український звук [и] відмінний від російського [и], вимовляється й твориться по-іншому, а звук [ц] у слові «паляниця» м’який, тому їхнє поєднання для російсь­кого мовця є нетиповим і склад­ним у вимові. Тож мова захищає українців на полі бою, дає змогу ідентифікувати ворога.
Українська мова – це наша ідентичність, мова Перемоги. «Сьогодні той час, коли кожен має запитати себе: хто я? Поважати Україну та бути українцем – спілкуватися рідною мовою. Пам’ятаймо: там, де є українська мова, у ворога немає жодних шансів», – наголошує Уповноважений із захис­ту державної мови Тарас Кремінь.

Війна з російськими загарбниками змінила нашу мову. Гост­ре, дошкульне слово також стало зброєю. Внутрішня потреба позначити країну-агресорку відбита в написанні з малої літери власних назв: рф, росія, путін, москва тощо. З’явилися cиноніми, які мають іронічно-глузливі, образливі відтінки: ерефія, мокша, мордор, расєя, рашисти, орки, русня, чмоня. Мовознавці й журналісти наполягають на вживанні нейтральних назв, щоб достеменно окреслити, хто сьогодні воює проти України – не вигадані орки, персонажі твору «Володар перснів» Джона Тол­кіна, а цілком реальні росіяни. Однак українці й надалі застосовують у мовленні емоційну лексику, щоб передати зневажли­ве ставлення до ворога, додати сил у боротьбі.

Реалії війни відбиті в розширенні значень слів, які чуємо в новинних випусках та живому спілкуванні українців, наприклад: бавовна (гра слів рос. хлo­пок і хлопoк) – вибухи, град – реактивна система залпового вогню, розтяжка – вибуховий пристрій. Активно вживаються ще донедавна незнайомі більшості слова: байрактар, джавелін, мопед, пелюстка, нуль. Також спостерігаємо вживання лексем, як-от: макронити – мати стурбований вигляд, усім це показувати, але нічого насправді не робити; чорнобаїти – постійно робити одне й те ж, не отримуючи результату; затридні – вірити у втілення нереалістичних пла­нів. У повсякденному вжитку набуває поширення військовий сленг: цифра, піксель (забарвлення військового одягу), покемони, мухи, весла (різновиди зброї) та ін.

Популярними, брендовими стали вислови: «Доброго вечора! Ми з України!», «Вірю в ЗСУ!», «Разом до Перемоги!». І для найменування своїх захисників українці мають слова, в яких виявляють любов, щире захоплення й пошану: котики, воїни світла, боги війни, привид Києва, ангели-охоронці.

Український народ сьогодні творить майбутнє, в боротьбі відстоює людські цінності, культуру, власну ідентичність. Мова єднає українців у сильну європейську націю. Українська стала голосом вільних, незламних людей, символом свободи. Утверджуючи українську мову, наближаємо нашу Перемогу!

Наталія ЛАДИНЯК,
кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української мови
Кам’янець-Подільського національного університету ім.Івана Огієнка,
Тетяна СУКАЛЕНКО,
докторка філологічних наук, професорка кафедри мовної підготовки
та соціальних комунікацій Державного податкового університету,
Інна БЕРКЕЩУК,
кандидатка філологічних наук,
доцентка кафедри української мови К-ПНУ ім.Івана Огієнка.