ЧОТИРИЛАПИЙ БАТАЛЬЙОН СКЛАВ ІСПИТ

У лавах Збройних сил України поповнення. 30 березня офіційно у стрій стали 9 чотирилапих помічників саперів таких порід, як німецька, бельгійська та голландська вівчарки. Собаки, яких Україні передала Європейська комісія, піврічний курс навчання проходили в Європі, а в Кам’янець-Подільському кінологічному центрі Об’єднаного навчально-тренувального центру Сил підтримки ЗСУ підтвердили майстерність із пошуку вибухонебезпечних предметів, успішно склали іспити і отримали сертифікати. Відтак нюхачі із саперами вже роз’їхалися у військові частини, а звідти вирушать виконувати реальні бойові завдання за призначенням. Планується, що вони поїдуть на розмінування деокупованих територій Київсь­кої, Харківської, Дніпропетровської та Запорізької областей.
«Подолянину» пощастило ближче познайомитися із кмітливими і дружелюбними бійцями з армії собак-саперів.

ЇХНЯ ЗБРОЯ – НЮХ І СЛУХ

Повномасштабне вторгнення в рази збільшило потребу в таких службових собаках. Війна досі триває, але разом із тим вже нині Україна є найбільшим мінним полем у світі. Директор Кризового бюро Програми розвитку ООН Асако Окай недавно заявив, що в Україні площа замінованої території в 4,5 разу перевищує розмір Швейцарії. Тож усі ми розуміємо, що роботи саперам вистачить не на одне десятиліття. Якщо взяти до уваги той факт, що й досі із землі вилазять вибухові сюрпризи з часів Другої світової, то страшно уявити, скільки їх буде, коли в нашій країні нарешті закінчиться війна.

Найкращими помічниками під час розмінування, як стверджують військові, є службові собаки. Адже їхня головна зброя – нюх, слух і природні інстинкти, які подекуди кращі за металошукачі. Тому військові прагнуть, аби таких чотирилапих саперів у війську побільшало. І плече підставили однодумці з Європи, які підтримують нашу країну. Спів­праця продовжуватиметься й на­далі, планується передати Украї­ні близько пів сотні натренованих службових собак. До речі, команди собакам віддають англійською мовою.

– До цього проєкту долучилися чимало західних партнерів із різних куточків світу: Бельгія, Австрія, Італія, Люксембург, Фінляндія, Мальта, Польща, – розповідає начальник кінологічної служби Командування Сил підтримки ЗСУ полковник Петро БРУЖИНА. – Насамперед собаки проходили початковий курс підготовки у цих країнах, потім пів року тренувалися в Бельгії, де їх навчали шукати вибухівку. А потім дев’ять собак привезли до польського міста Новий Сонч, де два тижні вони перебували у штаб-квартирі Карпатського прикордонного центру. У Польщі від­точувалося тренування на різних локаціях із різною складністю зав­дань, тобто в місцях, наближених до бойових: на аеродромі, в поліцейському відділку, лісі, прикордонній смузі.

І саме сюди прибули українські військові, аби ближче познайомитися із собаками, вік яких – від року та до одного року і 8 місяців. Тут собака і кінолог знаходили один одного. Кожна тварина має свій характер і вподобання. Скажімо, одна з собачок на кличку Анна любить «їсти» капці.

Хвилювалися всі. А найемоційніший момент, що вразив нас, – коли собаки їхали додому. Перші їхні інструктори навіть не стримували сліз під час прощання.

Військовий каже, що собак навчали іноземні інструктори, деякі з них виконували завдання в Африці та Афганістані. Специфіка підготовки майже не відрізняється від української. Собак тренують шукати міни, вибухонебезпечні предмети, зброю та вибухівки. Коли знайде, пес має сісти, лягти, завмерти чи сповістити про знахідку гавкотом. Зайвими командами собак не навантажують, аби вони не витрачали енергії.

– Кожна собака стоятиме на обліку, – пояснює військовослужбовець. – Надали їм усім і спорядження. Це повідки короткий і довгий, ветеринарна аптечка, індивідуальний контейнер для перевезення, а також бронежилети, панчохи, тактичні окуляри і навушники. Бронежилети ці полегшеного типу, які захищають від осколків і зовнішніх механічних подразників. Панчішки зазвичай одягають, коли обстежують місця, де стався вибух, є зруйновані приміщення, осколки, скло. Навушники бережуть собак від гучних вибухів, адже їхній слух у рази чутливіший за людський. Також кожна собака одержала запас сухого корму на два місяці.

ВЛУЧИЛИ В СЕРЦЯ САПЕРІВ

Одна із натренованих красунь продовжить службу в нашому Кінологічному центрі разом з інструктором відділення підготовки мінно-розшукових собак головним сержантом Сергієм. Із службовими собаками чоловік працює вже 12 років, тож добре розуміється в усіх тонкощах кінологічної справи. Зізнався, що вистачило одного погляду, аби зрозуміти, що бельгійська вів­чарка Аріна – саме для нього. Цей бойовий тандем швидко
порозумівся і готовий вирушати на завдання.

– Коли презентували 9 собак, я визначився одразу. Аріна підкорила мене зовнішнім виглядом, поглядом і забарвленням. Вона родом із Люксембургу. Їй півтора року. Народилася в останні дні вересня. Почали знайомитися за допомогою гри та їжі. Вона любить бавитися з м’ячиком. Упродовж тижня в нас уже виробився певний контакт, собачка почала мені довіряти, я став для неї нечужою людиною. Жили разом із нею в одній кімнаті, що теж зіграло велику роль. Я їй довіряю, а вона – мені.

Аріна добре перенесла дорогу до Кам’янця і швидко адаптувалася на новому місці, бо ж із нею поруч був її друг (усміхається). Я її і тут не залишаю. Вона живе в мене вдома. Рідні її одразу сприйняли, адже люблять собак. Маємо ми теж бельгійську вівчарку, хлопчика. Тож Аріна з ним швидко порозумілася. Всі разом їздили на природу, на річку. Балую її собачими смаколиками із зоомагазинів. Ковбаси їй не даю, бо там є сіль, перець, інші приправи.

Військовий також пояснив, чому малінуа такі популярні в НАТО та ЗСУ. Усе завдяки робочим навичкам. Ця порода легко піддається дресируванню, вони витривалі, енергійні, легко долають перешкоди, а їхній стрибок може досягати аж до трьох метрів. Крім того, вони над­звичайно розумні, спритні, віддані, але за потреби можуть працювати й з іншими саперами. Головне – правильно їх навчити, і тоді проблем не буде.

– Нині собаки дуже важливі. Завдяки нюху швидко можуть знайти вибухонебезпечний предмет, і це прискорює зачищення території. Те, що сапери можуть не одразу
помітити, собака вловить за запахом, – додав головний сержант.

У полі зору з’являється чотирилапий красень, котрий одразу приковує погляд. Старший солдат Михайло зізнався, що не одразу обрав собі такого помічника. Однак при ближчому знайомстві відчув, наскільки Тор йому імпонує:

– Спочатку Тору поклав лише один плюсик. Але потім побачив, наскільки ми з ним споріднені за характером, він активний і йому цікаве все нове. У нього ще й дата народження співпала з днем на­родження мого тата – 27 вересня. Впродовж двох тижнів у Польщі ми налагоджували контакт. Нині щас­ливий, що в мене є такий чотирилапий друг. У плані роботи пес безвідмовний, для нього пошук вибухів­ки – це як гра. Коли я побачив список із запахами, на які Тор натре­нований, то, якщо відверто, про деякі дізнався вперше. Але переважно він шукає те, що підривається, – тротил, пластид, гексоген тощо. І робить це бездоганно.

А ще він полюбляє бавитися з м’ячиком чи палицею. Однак він не з тих, хто принесе тобі іграшку і віддасть. Навпаки, принесе й дражнитиметься, мовляв, спробуй забери, я хочу з тобою побавитися, поборотися. Любить він бігати без повідка, але далеко від мене не відходить. Йому комфортно біля мене. А ще скільки Тору не дай води, всю вип’є. Він їсть сухий корм, але під час дресирування обожнює ковбаску і сир.

До людей дружелюбний, я не помітив агресії. Але, якщо хтось матиме злий намір, впевнений – Тор захистить. Він – хлоп великий і безстрашний (усміхається).

До речі, він із Бельгії, поліглот.
Із ним спілкувалися англійською, польською, німецькою, але коли я приїхав із ним додому, виявив, що добре розуміє й українську (сміється).

На полігоні Кінологічного цент­ру ми зустріли відомого конкурента Патрона – нюхача Алмаза із його господарем-сапером Леонідом. Виявляєть­ся, бельгійська вівчарка в нас підтверджує сертифікацію, оскільки через війну не встиг скласти іспит:

– У листопаді 2021-го я навчався в Кам’янці-Подільському і отримав спеціальність сапера, – розповідає військовий. – Уже в січні приїхав з Алмазом навчатися мінно-­розшуковій службі. Війна застала нас у Кам’янці. 25 лютого ми поверталися в Київ. Коли заїжджали, на Гостомельському аеродромі точилися страшні бої.

Песик перебував у військовій частині. Коли ЗСУ відігнали орків, у квітні почалася робота. Спочатку виїхали обстежувати Ірпінь – приміщення, транспортні засоби. Потім наша група саперів працювали в Броварському районі, де на прохання фермерів перевіряли поля. Те, що винюхував Алмаз, знешко­джували сапери. Траплялося, що за день дві групи саперів знімали 200 протитанкових мін.

Алмаз незамінний особливо в місцях розльоту осколків. Металошукач механічний і реагує на кожен шматок заліза. Тому на таких ді­лянках найкраще працювати з песиком.

Військовослужбовець також розповів, як обирав собі чотирилапого помічника:

– Алмаз куплений за державні кошти у вересні 2021 року в Києві. Йому тоді виповнився рік, був малим, худим. Характер у нього спокійний, але любить бавитися, як і всі песики, з м’ячиком. Однак війна негативно відобразилася на психічному здоров’ї собак – вони стали лякливішими. Я спостерігаю за Алмазом. Він не боїться вибухів, але іноді від них здригається.

Службові собаки будуть незамінними нашими помічниками не на один рік. Їх буде багато, бо формуються нові частини, батальйони гуманітарного розмінування.

СЛУЖИТИМУТЬ З АКСАКАЛАМИ

А доки молоде поповнення виляє хвостиками й не може всидіти на місці, у вольєрах поважно сидять досвідчені нюхачі. Вони вже встигли вдало попрацювати як у миротворчих місіях, так і під час війни в Україні. До речі, чотири собаки ОНТЦ СП ЗСУ влітку в столиці отримали пам’ятні відзнаки «За віддану службу в миротворчих місіях». Це німецькі вівчарки Алтай і Мотя, малінуа Хард та Іджі. Тож давайте знайомитися з цими героями.

Алтаю нині 9 років, але він про­довжує службу. Разом із головним сержантом Сергієм виконували завдання в Косові, Афганістані, а також на сході України. За успішно виконані завдання цей бойовий тандем 2020-го нагороджений пам’ятним знаком Міністерства оборони України «Воїн-миротворець». 2018 р. разом брали участь у змаганнях собак-детекторів із пошуку вибухонебезпечних предметів «Кубок співдружності НПУ Межигір’я». З-поміж 23 учасників посіли ІІІ місце. Після деокупації Київщини Алтай із колегою Мотею перевіряли будівлі, дороги, місцевість на наявність ВНП і СВП. Винюхали 80,6 га та виявили 354 вибухонебезпечні предмети.

Мотя і майстер-сержант Василь працюють з 2020-го. Теж виконували завдання в Косові та рідній Україні, шукаючи «сюр­призи» від росіян.

Хард – перша бельгійська вів­чарка, яка з’явилася в нашій військовій частині. Нині йому 10, і він на заслуженому відпочин­ку. Про свого бойового товариша і вірного друга з теплотою розповідає головний сержант Андрій:

– Харда мені подарували 2012 року 2-місячним цуценям. Відтоді ми разом. Працювали в МВС (Харків, «Південна залізниця»), вико­нували завдання в транспортній поліції з пошуку вибухонебезпечних речовин і знаходження людини за запахом. У Харкові Хард виявив зброю та боєприпаси, які незаконно перевозили.

2014-го я звільнився з поліції та прийшов служити в ЗСУ, на той час у загін підготовки кінологів і собак Центру розмінування. Звісно, із Хардом, бо ж ми – нероздільні друзі. Закінчили курси з мінно-розшукової роботи, неодноразово їздили на схід України, брали участь у миротворчій місії в Косові та Афганістані, за що наш кінологічний розрахунок відзначено почесним нагрудним знаком командувача Сухопутних військ ЗСУ «За службу» та па­м’ятним нагрудним знаком Міністерства оборони України «Воїн-миротворець».

Із повномасштабною війною Хард у складі груп розмінування виконував завдання в Київській області. Там разом з Іджі перевірили 2 квартири, 11 бліндажів, 30 га місцевості та 90 км доріг. Вдалося ви­явити 482 вибухонебезпечні предмети. За успішно виконані завдання та віддану службу наш кіноло­гічний розрахунок нагородили почесним нагрудним знаком Голов­нокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест» і медаллю «15 років сумлінної служби».

Як довго Хард міг трудитися? Працював дві години з 30-хвилинною перервою і так цілий день. За цей час міг знайти декілька мін. До речі, собаки можуть відчувати запах вибухівки до 20 сантиметрів під землею.

Нині у Харда розпочалося спокійне, розмірене життя. Він живе в нашій сім’ї, любить смачно поїсти, обожнює котлети. А ще залюбки разом плаваємо в Дністрі.

Заміна Харду підростає. Це його доця – Гузара. Ми з нею вже почали займатися. Вона багато чого взяла від тата й незабаром стане в стрій.

Ще одна розумничка – тен­дітна Іджі – вже встигла засві­титися на шпальтах газети (детальніше в «Подолянині» за 3 лис­топада 2022 р.). Разом зі старшим сержантом Русланом цей бойовий дует теж багато пройшов і виконав, за що має низку нагород. Зокрема, 2019-го їх відзначено почесним нагруд­-ним знаком начальника Генштабу – Головнокомандувача ЗСУ «За заслуги в ліквідації надзвичайної ситуації»,  медаллю за участь в операціях НАТО, пам’ятну відзнаку «Учасник військового параду» та «Знак пошани». За час вторгнення Іджі виконувала завдання на Київщині та в Херсоні.