БЕЗ ІМЕНІ, БЕЗ МАЙБУТНЬОГО?

Для Боришковецької школи останній дзвінок пролунав, але гештальти не закрив. Літні канікули попереду, домашка, контрольні, формули і теореми ставляться на довгу пау­зу, й можна видихнути на три місяці. Та повністю налаштуватися на відпочинок колективу не дасть підвішаний і невизначений стан навчального закладу. За останньою інформацією, на нього чекають реформи, відтак тут бояться потрапити під лещата оптимізації, які відправили в архів історії не одну школу. Чи варто хвилюватися педагогічно-учнівському колективу, чи все ж проблема роздута, і рідна альма-матер чекатиме всіх 1 вересня?

А ПРОРОЧИЛИ ВЕЛИКЕ ІМ’Я

Ще 6 років тому тут оптимізму не було меж, адже до маленьких Боришківців була прикута увага світової спільноти. У селі приймали особ­ливих і давно очікуваних гостей. Глибинка не вперше зустрічала викладачів із міста, професуру зі столиці й навіть з-за кордону. 2017-го відзначали ювілей Григорія Костю­ка, уродженця Боришківців. 25 жовтня 1902 року селянська родина Олександра і Ганни Костюків поповнилася ще одним її членом, який у майбутньому прославив свою малу батьківщину далеко за її межами. Відомий у світі літературознавець, критик, ме­муарист, публіцист і громадський діяч, вимушено перебуваючи в еміграції, все життя присвятив служінню українському слову, вважаючи своїм обов’язком робити те, що було під суворою забороною в його рідній Україні.
Репресований 1935-го за «націоналістичні прояви», відбувши п’ятирічне покарання в концтаборі Воркути, гнаний і переслідуваний, опинившись в екзилі, він ніколи не забував, де почалася стежинка його життя. Популяризував рідну культуру, активно співпра­цюючи з Мистецьким українським рухом (МУР) і будучи членом партії УРДП у Німеч­чині, пізніше ініціювавши ство­рення та очоливши ОУП «Слово» у США, активно й натх­ненно працюючи і досліджуючи ту страшну й божевільну сталінську добу, яка знищила та скалічила тисячі людських доль.

Його самовіддана наукова праця в Дослідному цент­рі Колумбійського універси­тету, піклування про збереження архіву Володимира Вин­ниченка й керівництво Комі­сією зі збереження й публікації спад­щини письменника, участь у Мистецькій комісії Комітету з побудови пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні – далеко не всі заслуги Григорія Костюка.

Тоді, 2017 року, з нагоди 115-річчя від дня його наро­дження Українська Вільна Академія Наук у США, Кам’янець-­Подільський національний університет імені І.Огієнка та Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України організували міжнародну конференцію, де з науковими доповідями про життя й діяльність Григорія Костюка виступили відомі літературо­знавці Сергій Гальченко, Ігор Набитович, Володимир Панчен­ко, Надія Баштова, Світлана Лущій, Лариса Каневська, поділив­ся теплими споминами про бать­ка син Теодор Костюк, який подолав тисячі кілометрів із США, щоб вшанувати пам’ять про нього на малій батьківщині. У с.Боришківці було урочисто відкрито меморіальну дошку Григорію Костюку на фасаді місцевої шко­ли, спонсором якої є Теодор (до речі, десятком років раніше головну вулицю села також було названо на його честь).
Відомий у світі астрофізик готовий знову приїхати до України, відвідати Боришківці, сільську школу, вболіваючи за збереження літературної спадщини батька та роблячи все можливе для увіковічення його доброго імені. Правдоподібно, вслід за встановленням пам’ятного знаку мало би йти офіційне присвоєння імені Боришковецькій гімназії. Як вказує Руслана Олійник, яка на той час виконувала обов’язки директора закладу, для цього було зроблено все необхідне. І збори села скликалися, і підписи збиралися, і клопотання педагогічної ради в тодішній районний відділ освіти відправляли. Проте до сьогодні шко­ла залишається «інкогніто»: ні нових документів, ні вивіски, ні печатки, і школярі підписують зошити по-старому. Лише промовистий напис на дошці «Школа носить ім’я нашого земляка – академіка, письменника, просвітянина Григорія Олександровича Костюка» нагадує про давню обіцянку.

ОБІЦЯНОГО ЧЕКАЮТЬ N РОКІВ

– Жодних причин не бачу, чому процес найменування закладу зупинився. Наскільки мені відомо, всі потрібні документи було підготовлено і відправлено у відділ освіти РДА, звідки проєкт мав би подаватися на розгляд районної ради, але депутати не встигли проголосувати. Тоді якраз було створено Слобідсько-Кульчієвецьку територіальну громаду, й комунальні установи передавалися з району в підпорядкування сільської ради. Новоспе­чена громада як правонаступни­ця мала б довести справу до кінця.

І відповідний документ – рішення про перейменування школи – було підписано тодішнім головою Русланом Нестеровим, який, до слова, також був присутній на урочистому заході. Але, як бачимо, за стільки років про це забули, відклавши в довгий ящик, – розводить руками Надія БАШТОВА, літературознавиця, наукова співробітниця і вчена секретар відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури НАН України.
Час від часу вона намагається здувати пилюку з тих папе­рів, що чекають свого часу. Надія теж з’явилася на світ у Боришківцях, а професійний доробок присвятила дослідженню праць Григорія Костюка, тому її болить затягування вирішення такого простого питання, що не повинно викликати ні ідейних, ні політичних протиріч. За її словами, вона неодноразово зверталася до компетентних осіб громади, а треба було б, мабуть, до прокуратури.
– Як на мене, це повна службова халатність і невиконання повноважень, – каже Надія Баштова. – Все можна вирішити в лічені дні, але чомусь не вистачило років.
З юридичного погляду, ухвала на дозвіл про присвоєння імені не втратила чинності. Від зміни прізвищ посадовців ситуація не змінюється. Не зробили попередники, виконуйте сучасники, але ж тиша на всіх щаблях. Недавно мене взагалі шокувала відповідь, що школа нерентабельна. Заклад не лише позбавляють імені, а й думають забрати майбутнє, порушуючи право дітей на освіту. З авторитетним іменем школа мала би більше позитивних тенденцій для свого розвитку, а так повинна боротися за виживання.
Місцевим варто відстоювати свої інтереси, спочатку мовчанка «одобрила» одну безвідповідальність, іншим кроком може стати закриття закладу. Маємо ламати містечковість, коли підлеглі бояться висловити свою думку керівництву, аби не ввійти в немилість.
Недарма саме в цей час змін питання знову сплило на поверхню, будуть чіплятися за різні ниточки, щоб урятувати школу та якось сколихнути посадовців. Як і тоді, так і нині ключ у владних кабінетах.

Нинішній керівник гімназії Віталій СИДОРУК стверджує, що шкільний колектив уже тоді зробив усе, аби перейменування відбулося, і прикро, що момент втрачено. Наразі вирішується питання щодо школи, після чого будуть повертатися до незавершеної в минулому процедури. Мабуть, тут змирилися, що оп­тимізація неминуча, бо розу­міють невеселі шкільні обста­­вини. Написи на меморіальних дошках читаються, але рахують­ся учні. Тому некомплектна Боришковецька гімназія малоперс­пективна, в перший клас на сьогодні вступає лише 1 учень, початкова школа ледве набирає десяток здобувачів освіти.

ДОРОГА ЛОЖКА ДО ОБІДУ

– Ніхто школу закривати не збирається, – одразу заспокоює начальник відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Слобідсько-Кульчієвецької тергромади Олена Сендзюк. – Нині йдеться про створення на її базі філії опорного закладу, або ж бу­демо понижувати ступінь. На жаль, недостатня кількість учнів – сьогодні це трохи більше як 40, не дозволяє школі відповідати рівню гімназії. В класах по 3-4 учні, коли повний клас має налічувати не менше ніж 5. Тому змушені вдаватися до непопулярних дій, але в будь-­якому разі початкова школа і дит­садок функціонуватимуть.

Щойно депутати сільської ради ухвалять щодо школи рішення, будемо педалювати питання присвоєння закладу імені Григорія Костюка. Передчасність змусить нас по декілька кіл проходити процедуру оформлення документації. Про це я говорила і з активістами. Ба більше, ми ніяк не встигнемо перейменувати школу так, аби випускники змогли отримати нові атестати. Літній час якраз дозволить зробити все виважено і без поспіху.

Садочок імені Григорія Кос­тюка – звучить… не дуже. Варто все робити по гарячих слідах, щоб вони не простигли з часом.

Юлія ЛІЧКЕВИЧ.