РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ЦЕНТРИ: ВАРІАЦІЙ БЕЗЛІЧ, ДІЙ ЗАМАЛО

Війна калічить тіла і душі наших захисників, завдає удару по здоров’ю їхніх рідних. Сьогодні всі сили бійці кидають на Перемогу, не шкодуючи себе. Тож із кожним днем усе більше військових потребують як фізичної, так і психологічної реабілітації. І доки воїни вигризають у ворога незалежну українську землю, влада, активісти і кам’янчани повинні згуртуватися і зробити все для того, аби допомогти нашим хлопцям і дівчатам позбутися наслідків війни й соціалізуватися після повернення з фронту. Якщо в Америці 27 червня – Національний день обізнаності про посттравматичний стресовий розлад, то в Україні, де війна триває 9 років, цю проблему й досі не виокремили на рівні держави. Відверто, мало хто з пересічних громадян, рідні яких не беруть участі в бойових діях, узагалі знають, що таке ПТСР.
Розмови про створення реабілітаційного центру в місті точаться вже не один рік. НСЗУ готове відшкодовувати закладу кошти за реабілітацію, однак справа й досі не зрушилася з місця.
«Подолянин» вирішив дізнатися, чи під силу Кам’янцю-Подільському реабілітаційний центр.

БІЙЦІ ПОТРЕБУЮТЬ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Про те, наскільки важливе відновлення після кривавих боїв та полону, не з чуток знає кам’янчанка, колишня очільниця департаменту соцзахисту населення міськради Вікторія НАСТИНА. Саме вона чи не однією з перших почала бити  набат, закликати владу й активістів до вирішення цього питання:

– Недавно минула річниця «другого» дня народження мого чоловіка. Він – військовий, неодноразово виконував завдання на сході України і з перших днів повномасштабного вторгнення був у гарячих точках, де й потрапив у полон до росіян. Після декількох місяців перебування там чоловіка обміняли, і він повернувся додому. Але й досі з жахом згадує пережите: допити, побиття і катування, словом, усе, що пережив. І такі випадки, на жаль, непоодинокі. Без реабілітації у фа­хівців подолати наслідки війни складно буде як захисникам, так і їхнім рідним. Тому про реабілітаційний центр у місті потрібно вже не говорити, а засукувати рукави і щось робити.

Бо таких ситуацій чимало. Допомоги фахівців уже потребують чимало учасників російсько-української війни. Чи робить міська влада кроки в цьому напрямку? Міський голова Михайло ПОСІТКО в коментарі «Подолянину» розповів про три варіанти реабілітації військових:

– На рівні державних органів влади і місцевого самоврядування напрацьовуємо вирішення цієї важливої й непростої проблеми. Так, у співпраці з дієцезією намічені кроки щодо облаштування сучасного реабілітаційного центру на базі приміщення колишньої міської друкарні, що розташоване в центрі Старого міста. До реабілітації там запланований комплексний підхід – як медичний, так і психологічний.

Наразі опрацьовуємо ще один проєкт створення реабілітаційного центру на території міської лікарні, а саме в історичному корпусі колишнього приймального відділення. Недавно разом із керівником Кам’янець-Подільського товариства Червоного Хреста Ігорем ЗЕМСКОВИМ оглянули приміщення, що фактично є типовим саме для медичної реабілітації.

І розглядаємо ще один варіант – на базі міської поліклініки на вул.Івана Франка. Має­мо розроблену проєктно-кошторисну документацію і потребуємо 15 млн грн. Нині подаємо цю пропозицію до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, яке й відбиратиме проєкти, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок відповідної субвенції в рамках фінансової угоди «Програма з відновлення України» між Україною та Європейським інвестиційним банком. Наша заявка повністю відповідає всім вимогам програми, визначеним постановою Кабміну. Загалом на її реалізацію планується виділити близько 300 млрд грн.

Після Перемоги кошти спрямуємо на завершальні роботи, закупівлю необхідного обладнання тощо. Готові також долучитися до співфінансування з міського бюджету – 80% на 20% для реалізації цього проєкту.

Ми розуміємо, що реабілітація має бути як медичною, так і психологічною. Тому визначені пріоритети, поставлені чіткі завдання й перед керівництвом департаменту соцзахисту населення, аби й вони напрацювали певні пропозиції. Також на рівні держави є чіткі вказівки щодо розгортання певних пунктів, куди можуть звернутися військовослужбовці, котрі втратили здоров’я, аби отримати необхідну допомогу й соціально адаптуватися в громаді після бойових дій.

РЕАБІЛІТАЦІЯ ПІД ОПІКОЮ ДІЄЦЕЗІЇ

Новина про створення Соціально-реа­білітаційного центру Кам’янець-Подільською дієцезією Римо-католицької церк­ви обговорюється вже не один рік. Активно роботу в цьому напрямку проводить єпископ Леон ДУБРАВСЬКИЙ – ініціатор його створення. Енергійності йому не бракує, як і вміння залучити допомогу міжнародних донорів, ладних вкласти мільйони в старе занедбане приміщення колишньої друкарні.

– Ще з 2014 року ми почали боротьбу за старе приміщення колишньої друкарні, – ділиться спогадами Леон Дубравський. – Спочатку планували придбати його під семінарію, де б навчалися клірики. Однак, коли розпочалася війна на сході України, до церк­ви зверталися прихожани з різними проблемами. Й оскільки церква має «Карітас» й покликана робити милосердя людям, вирішили, що ліпше буде створити там реабіліта­ційний центр для військових, діток, молоді, котрі пережили жахіття війни.

Перш ніж взятися за справу, провели зустріч із викладачами Кам’янець-Подільського національного університету ім.І.Огієнка, студентами, медиками, аби дізнатися їхні думки з цього приводу. Ініціативу радо підтримали в університеті, адже центр може стати гарною базою для проходження практики і здобуття досвіду. Крім того, сюди можна буде залучати фахівців з-за кордону, щоб вони проводили тренінги та ділилися власним досвідом.

Робоча група університету презентувала проєкт структури майбутнього закладу, розподіл обладнання, орієнтовний штатний розпис, обгрунтувала нормативні вимоги до планування й оздоблення кабінетів. Неод­норазово спільно обговорювали методи­ки фізичної терапії, ерготерапії, реабіліта­ції (медико-соціальної, фізичної, психолого-педагогічної), які доцільно було б запровадити.

Словом, намітили план дій. 2019 року депутати міськради підтримали нашу ініціативу зі створення центру, і з певними зобов’язаннями ми придбали приміщення міської друкарні за мільйон гривень. Однак 153 квадратні метри залишилися у власності міської громади, які ми теж мали викупити після проведення оцінки майна. Тепер вона проведена.

На нашу голову ліг ще один клопіт – маємо думати, куди відселити 6 сімей, які за­реєстровані в цій будівлі.

Крім того, оскільки приміщення друкарні – пам’ятка архітектури, потрібно отримати дозвіл на проведення робіт у Міністерства культури, а це теж тривала процедура. Ще міська влада має передати в оренду землю, на якій розташована будівля.

Перше, що плануємо зробити, – перекрити дах, який протікає. А загалом там добряче доведеться докластися, адже немає ані електрики, ані газу, ані каналізації. Потрібні солідні капіталовкладення, робочі руки, сучасне обладнання.

Михайло Посітко так прокоментував нам ситуацію з цим об’єктом:

– Наразі проводиться оціночна вартість частини приміщення, на найближчій сесії плануємо її затвердити й передати 150 квадратних метрів дієцезії, аби вони мали єдиний цілісний майновий комплекс (під час засідання сесії міськради 27 червня депутати це зробили. – Прим. ред.). А далі вже від дієцезії залежатиме питання оформлення землі, виготовлення проєктно-кошторисної документації й власне реалізація проєкту. Але при цьому в них мають бути гарантії донорів, які допоможуть реалізувати задумане, адже проєкт дорогий і потребує чималих грошей. Крім того, це пам’ятка архітектури, і всі роботи мають бути проведені відповідно до охоронного законодавства.

ПРИРОДА ЛІКУВАТИМЕ І ТІЛО, І ДУШУ

Ще одним варіантом для реабілітації розглядається комплекс колишнього дитячого табору в Ісаківцях.

– Непогано було б, якби центр реабілітації створити не в місті, а за його межами. Скажімо, в рекреаційній зоні, де є мальовнича природа, річка чи ліс. У такому затишному місці військовослужбовці зможуть психологічно відсторонитися від пережитого. Коли чоловік проходив реабілітацію в одному зі шпиталів, де поруч розташовувався парк, то позитивно відгукувався про це місце. Щоранку і щовечора він прогулювався, і це відмінно впливало на емоційно-психологічний стан, – каже Вікторія Настина. – Майже всі військові, які повертаються із зони бойових дій, мають контузії. Ніхто не знає, які будуть наслідки психологічних травм, посттравматичного синдрому. Коли захисник рік перебував на передовій і повертається, йому потрібні не лише лікування та реабілітація, а й соціалізація в суспільстві. Власне, цю тему недавно обговорювали у Хмельницькому. Йшлося про необхідність підготовки менеджерів, які працюватимуть у громадах і допомагатимуть воїнам швидше адаптуватися.

Пам’ятаю, як чоловік, повернувшись із полону, не міг спокійно дивитися, коли фізич­но здорові чоловіки сиділи в парку та пили пиво.

Загалом чимало питань виникне в громадах після повернення бійців із передової. Це конфлікти в родинах, побутові непорозуміння, домашнє насилля, зловживання алкоголем і наркотиками. Тож потрібно створювати для них певні психологічні гуртки.

Ще один важливий момент: допомоги потребуватимуть і їхні рідні. Повірте, я черезце пройшла і знаю, що кажу. Мені психоло­гічно важко було з усім цим впоратися, ад­же чоловік одним із перших потрапив у полон. Підтримки, відверто, я так ніде і не відчула.

Ініціативу щодо створення реабілітаційного центру в Ісаківцях на одній із сесій оприлюднив депутат міськради, проректор із науково-педагогічної роботи К-ПНУ ім.Івана Огієнка Василь КОБИЛЬНИК.

– У співпраці з громадами можна створити там хороший реабілітаційний центр, який закривав би потребу для всього Кам’янець-­Подільського району і не тільки, – вважає Василь Володимирович. – Сьогодні табір перебуває в оренді ГО «Сімей загиблих та поранених в АТО». Зрозуміло, на облаштування потрібні чималі кошти, але ж у реабілітаційних центрах зацікавлені громади, обласні урядовці й держава. Якби ми зробили перші кроки, то нам потім було б легше отримати субвенції. Також можна було би залучити міжнародних донорів.

Ми відстаємо в часі щодо створення реабілітаційного центру. Ігнорування пробле­ми не вирішить саму проблему. Знаю, що Тернопільська, Івано-Франківська, Львівська, Київська області близькі до форму­вання великих потужних реабілітаційних центрів і мають напрацювання ще з часів АТО\ООС.

Я переконаний, що реабілітаційний центр – це не лише спортзал і масажний кабінет. Потрібно дбати і про стан душі воїна. А для цього необхідні ліцензовані сертифіковані спеціалісти. І сьогодні їх випускає наш університет – фахівців із фізичної реабілітації та психологічної реабілітації. Також маємо фахівців із соціальної реабілітації. А цьогоріч відкриваємо ще одну освітню програму щодо соціально-психологічної реабілітації бакалаврського рівня.

ФАХІВЦІВ ШУКАТИМУТЬ І НАВЧАТИМУТЬ

Медики Кам’янець-Подільської міської лікарні та КНП «БЦРЛ Слобідсько-Куль­чієвецької сільської ради» вже не один місяць ставлять на ноги військових після поранень. За словами головного лікаря райлікарні Віталія ШЕВЧУКА, близько 20-30% воїнів, які мали легкі поранення й проходили лікування в закладі, потребують подальшої реабілітації у військових шпиталях чи на санаторно-курортному лікуванні.

Питання реабілітації вже не один рік вивчає і начальник міськуправління охорони здоров’я Юрій ПЛИВАНЮК. Він відверто зізнається, що фахівців із цього напрямку бракує, тож психологів, психотерапевтів, реабілітологів, фізіотерапев­тів тощо доведеться шукати і навчати:

– Реабілітація – це слабке місце в державі. Ми не до кінця усвідомлюємо, яка проблема чекає в майбутньому, адже велика кількість і військових, і цивільних потребуватимуть такої допомоги. Навіть у тих громадян, які проживають у тилових містах, відбувається певний злам у психіці після перегляду новин і всіх жахіть про війну.

Наразі в управлінні розглядають варіант створення хоспісу. Заклад планують облаштувати в Рихті, в колишньому панському маєтку, де свого часу розміщувалася дільнична лікарня на 60 ліжок, а потім – амбулаторія.

– На жаль, війна завдає нищівного удару по здоров’ю як цивільних, так і військових. Аналітики прогнозують зростання онкологічних захворювань, які посідають друге місце в структурі смертності після серцево-судинних. Нині контактуємо з Івано-Франківськом, де хоспісна допомога на високому рівні.

Нам потрібні будуть великі фінансові вливання з різних джерел: держави, області, місцевих бюджетів, міжнародних донорів.
А ще нашим спасінням стане єдність. Не об’єднавши зусилля з депутатами, головами громад, активістами, меценатами, ми не зможемо досягти мети.

ВІЙСЬКОВІ ПІД ОПІКОЮ «ТУРБОТИ»

До війни – знаний у місті хірург, депутат міськради, керівник територіального центру соціального обслуговування «Тур­бота», а нині – старший лейтенант медичної служби, ординатор другого відділення медичної роти 3-ї окремої танкової Залізної бригади, Мирослав СМОТРОВ добре усвідомлює, скільком бійцям необхідна реабілітація. Адже вже півтора року кам’янчанин перебуває на передовій і щодня вступає в бій за життя воїнів.

– Питання створення реабілітаційного центру в місті порушували ще з часів АТО, – каже Мирослав Ігорович. – Але це мають бути заклади не лише психологічної підтримки і адаптації, а спеціалізовані медико-со­ціальні з необхідними фахівцями та технічним оснащенням, електронним реєстром, не створені «для галочки».

Нині діють програми для військових із пораненням, які повернулися зі служби, чи визнані непридатними для військової служби тощо. Їх відправляють на шпитальне спеціалізоване лікування, санаторно-курортне лікування, в кризові центри медико-соціальної допомоги. Загалом в Україні існують близько двох десятків видів закладів дотичного профілю, що реалізуються за державними програмами чи місцевого самоврядування, й інших організацій. Там вони відновлюють чи покращують здоров’я, отримують медико-психологічну допомогу тощо.

Річ у тому, розглядаючи нашу територіальну громаду, що й ТЦСО «Турбота» готова допомогти з реабілітацією військовим з інвалідністю. Адже центр обслуговує не лише пенсіонерів, а й людей з інвалідністю, яким виповнилося 18 років. Для цього в нас є і фахівці, і обладнання, і відповідні умови.

Створення інших закладів чи організацій має, в першу чергу, доповнювати один одного, а не дублювати. Поспішу додати, що внаслідок війни страждає і підростаюче покоління, отримує чимале потрясіння. Це, власне, підводить нас до реалізації планів міської влади щодо створення центру дитячої медико-соціальної реабілітації.