Понеділок, 27 Травня 2024 р.
2 Листопада 2023

ЧИ ЗНОВУ ІЗРАЇЛЬ ЗАВОЛОДІЄ ГАЗОЮ?

Тривалий час – від 24 лютого минулого року – російсько-українська війна була на перших шпальтах усіх світових видань. Згодом, на жаль, ми відійшли на другий план.
А з моменту, коли 7 жовтня угруповання ХАМАС здійснило напад на відвідувачів музичного фестивалю Supernova Festival, який проводився на півдні Ізраїлю, світ, здається, відволікся від нашої боротьби.
Про те, як надовго ХАМАС забрав від росії лаври головного світового терориста, чи взагалі забрав, а також про причини та ймовірні наслідки війни на Близькому Сході «Подолянин» розмовляв з експертами-міжнародниками.

ЖОРСТОКІСТЬ СТАЛА ВИПРАВДАНОЮ

Палестинські бойовики запускають ракети із Сектору Гази в бік Ізраїлю, 7 жовтня 2023 рік. Фото: АР/Hatem MoussaНасамперед щодо роз’яснення ситуації звертаємося до директора Інституту світової політики Євгена МАГДИ. Спілкування розпочинаємо із заяви Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), у якій 27 жовтня зазначалося, що ізраїльські військові розширюють наземні операції в Газі.

– Пане Євгене, попри це воєнні дії значно не активі­зувалися! Чому ж тоді світова спільнота отримала такий меседж?
– ЦАХАЛ, як і країна загалом, перебуває під тиском Заходу, тому перетворити акцію відплати на криваву бійню їм політично невигідно та складно.
Вважаю, що Ізраїль не в змозі захопити Сектор Гази та встановити над ним контроль тому, що це надто маленький, але гус­тозаселений шматочок землі. Тож контролювати його буде дуже непросто. В подальшому Армія оборони Ізраїлю радше балансуватиме між окремими точковими діями та подальши­ми воєнними опе­раціями.

– Пане Євгене, повернемося до по­дій 7 жовтня. Чому ХАМАС був настільки жор­стоким 7 жовтня (тоді вбитими зна­йшли що­най­менше 260 відвідувачів фес­ти­валю, а південна та цент­ральна частини Ізраїлю зазнали бомбардувань і нападів бойовиків. – Прим. ред.)?
– Можна зробити висновок, що садизм був необхідним медійним елементом для того, щоб привернути увагу до си­туації. А також розлютити Ізраїль та примусити його робити помилки. Річ у тому, що ізраїльтяни звик­ли до ситуації, коли їхня держава домінує на Близькому Сході. Тепер же вони зазнали удару, який не отримав миттєвої відповіді.
Не варто забувати також і те, що історія арабо-ізраїльського конфлікту просякнута жорстокіс­тю, і вочевидь того ранку терористи керувалися логікою тотальної війни. Вони вважали, що кожен, кого вбивають, може ста­ти солдатом ЦАХАЛ.

Євген Магда– Чи досягли бойовики поставленої мети на початковому етапі?
– Так. ХАМАС зробив це коштом того, що в перші дні всі світові медіа показували лише арабські ролики. Цей факт свідчить, що напад був спланований і добре прорахо­ваний.

– Чого намагається домогтися агресор?
– Рух ХАМАС не приховує, що він хоче воєн­ного знищення держави Ізраїль. Однак цей сценарій став нереалістичним після того, як 1978 року Єгипет підписав спочатку Кемп-­девідські угоди, а через рік – єгипетсько-ізраїльський мирний договір. Тому тепер те­рористи насамперед намагаються дестабілізувати ситуацію та роздмухувати полум’я протистояння. Ця боротьба триває вже 75 років. І уявити, що хтось досягне вирішального успіху, я не можу.

Говоримо також і про те, яку роль у війні відіграє наш ворог – росія. Сумнівів у тому, що вона присутня у близькосхідному регіоні, в Євгена Магди немає:
– Безсумнівно. Вона там є і є причетною до планування. Росія немає причин до утримання від роздмухування конфлікту на Близькому Сході, адже це дає їй можливість лякати світ Третьою світовою війною.

РОЗІРВАТИ ІЗРАЇЛЬ З ЙОРДАНІЄЮ

Ілія КусаПро те, хто ж є головними гравцями сучасного театру дій у регіоні, про долю українців у Секторі Газі та перспективи воєнного конфлікту спілкуємося з експертом з міжнародної політики аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Ілією КУСОЮ. І він також є солідарним із думкою щодо ролі рф на Близькому Сході:
– Вона не відіграє ключової ролі. На ХАМАС набагато більше впливають Іран, Туреччи­на та Катар. А з боку росіян це спроба другорядного гравця підвищити свою значимість та «продати» свою значущість у переговорному процесі.

– Чи можуть Сирія та Іран вступити у вій­ну як повноцінні гравці?
– Не думаю, що вони це зроблять, оскільки вважаю, що їхня мета полягає не в цьому. Іран зацікавлений насамперед у тому, аби послабити роль США у регіоні, а знищення Ізраїлю є напівміфічним завданням. Із неможливістю його виконання всі вже давно змирилися. Вважаю, що іранській верхівці вигідно втягнути Ізраїль у війну на декілька фронтів. Це б послабило його в певній перс­пективі.
По-друге, ескалація робить Ізраїль ток­сичним для арабських країн. Це підвищує ймовірність того, що нормальна комунікації ізраїльтян із цими країнами стає неможливою. Та відтягує в часі створення політичної зв’язки Ізраїлю, Йорданії, Єгипту та аравійських монархій, яку лобіювали США. Аме­риканці дуже хотіли нормалізації відносин
Ізраїлю та Саудівської Аравії, щоб у перспективі зібрати цю коаліцію та спрямувати її в тому числі й проти Ірану.

– Але якщо всі розуміють доцільність поглиблення відносин, то чому це не може відбутися навіть у сучасних умовах?
– Арабські країни просто не можуть робити вигляд, що нічого не відбувається. На­приклад, у Йорданії близько 60% населення є нащадками палестинських біженців та вважають себе представниками саме цього народу, а не йорданцями. Тому влада має реагувати на палестинське питання. На мою думку, тут і є ключовий інтерес Ірану. Йорданія – логістичний хаб та один із головних союзників США на Близькому Сході. Якщо послабити там американський вплив, то іранці будуть вільніше почуватися в регіоні та вибудовуватимуть свою логістику. Це класична проксі-війна Ірану проти США, але через Ізраїль.

Згодом переходимо й до нашої країни. Так, у нас немає там військових баз, а до недавнього часу українську владу часто критикували за слабкі зв’язки на Аравійському півострові. Але багато чого змінилося після 24 лютого 2022 року. Тепер Катар допомагає повертати наших дітей із росії. Разом із цим багато україн­ців 7 жовтня зайняли саме ізраїльську сторону, а днями Посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський назвав Україну найбільш проізраїльською країною в Європі. Ситуація ускладнюється й тим, що українська діаспора в Газі є однією з найчисленніших…

– Пане Іліє, чи не впливає це на становище наших громадян у Cекторі?
– Ми солідаризуємося з Ізраїлем тому, що в очах українців він виглядає частиною західного світу. І так, це впливає, оскільки створює навколо нас образ проізраїльської країни, що може впливати на нашу комунікацію з арабськими та мусульманськими країнами.
Однак це розмова швидше про перспективу, а не ситуацію тут і зараз. Чим далі затягуватиметься війна і чим більш токсичним для них ставатиме Ізраїль, тим токсичнішими ставатимемо і ми.

Також пан Ілія додає, що майбутня ситуація частково залежить і від нас:
– Поки ми лише зробили заяви, які засуджують ХАМАС. Це не є чимось, за що на Близькому Сході до нас можуть застосувати якісь «санкції». Однак, якщо згодом українська влада критикуватиме арабські країни чи навіть вступатиме з ними в конфронтацію та вестиме ультимативну розмову, то це матиме наслідки.

– А чи існує золота середина, де б ми могли зберегти хороші відносини з усіма країнами?
– Вона полягає в тому, аби не робити різких кроків та не спалювати мости в бік тієї чи іншої сторони. Наше засудження дій угруповання ХАМАС не є проблемою, адже чимало представників з арабського світу поділяють цю думку, навіть якщо і непублічно. А сама організація й серед мусульман вважається досить специфічною.
Припускаю, що для нас усе буде добре, адже Україна й не є важливим гравцем у палестинському питанні. Нашій владі головне згодом не стати більшими ізраїльтянами, ніж самі ізраїльтяни, та не захищати політику, яку ті ведуть на окупованих територіях та не виправдовувати негативні аспекти їхньої діяльності. Зокрема, й тому, що таку поведінку засуджують багато країн. У тому числі й наші західні партнери.

Згодом розмова переходить безпосередньо до Сектору Гази та тієї ситуації, в якій опинилася українська діаспора. Ілія Куса зазначає, що позиція нашої дипломатії наразі не створює додаткових ризиків для українців:
– Звичайно, ми маємо думати про наших громадян. Однак наразі не вважаю, що ймовірною є ситуація, коли ХАМАС полюватиме на українців.
Річ у тому, що Україна не має прямих важелів впливу на становище в Секторі. Тому нині важливо просто продовжувати працювати з нашими партнерами, які виступають у ролі посередників у питанні звільнення заручників і вивезення іноземних громадян із Гази.
У ролі цих посередників виступають США та Єгипет, з яким і домовляються, аби він випустив іноземців через свій кордон. Тому необхідно говорити насамперед із цими країнами, аби вони організували безпеку нашим громадянам.

– Чи є варіанти, при яких іноземців можна вивести із Сектору без викорис­тання пункту пропуску на єгипетському кордоні?
– Лише якщо Ізраїль за закликом міжнародної спільноти створить на своїй території зони безпеки в пустелі Негев. Проте, швидше за все, це станеться в разі масової ева­куації саме жителів Гази. Перемовини щодо евакуації іноземних громадян тривають окремо. У Газі, крім нашої діаспори, перебувають багато людей, які працювали в ООН та інших організаціях. Це, зокрема, й американці та британці. Раніше Єгипет казав, що може відкрити Рафах саме для іноземців.

ІЗРАЇЛЬ НЕ ЗНИЩИТИ, ГАЗУ НЕ ПОВЕРНУТИ

У другій частині нашого діалогу розмовляємо з Ілією Кусою про майбутнє бунтівного Сектору. Зокрема, про те, чи може він стати частиною Палестинської автономії (вона ж Палестинська національна адміністрація. – Прим. ред.). Річ у тому, що після створення Ізраїльської держави 1948 року Газа мала стати частиною держави Палестина, однак ту так і не було створено, а місто до 1967 року перебувало під контролем Єгипту.
Єгипетське панування там перерва­лося в результаті Шестиденної війни, коли Газа була окупована Ізраїлем. Але з часом населення бунтівного міста все частіше піддавалося на маніпуляції ісламських політиків та дедалі частіше влаштовувало єврейські погроми. Починаючи з 1994-го, Ізраїль почав позбавлятися тягаря – адміністративне управління в Секторі здійснювала щойно створена ПНА. Але все знову змінилося після того, як 2005 року ізраїльські війська покинули цю територію. 2006-го вибори до парламенту Гази виграло політичне крило ХАМАС, а національна адміністрація втратила вплив на Сектор.

Сектор Газа– Чи існує варіант, при якому за результатами цієї війни вона стане частиною Палестинської автономії?
– Він теоретично можливий. І навіть обговорюється як план змішаної адміністрації з представників автономії, місцевих політичних еліт та навіть, можливо, когось із Єгипту.
Але є два моменти, які роблять його дуже складним у реалізації. По-перше, а чи захоче сама Палестинська автономія так робити? Її керівництво може вирішити, що це політичне самогубство. Річ у тому, що повернення до Гази на ізраїльських танках дуже погано виглядатиме в очах місцевого населення, яке одразу почне звинувачувати у зрадництві та колабораціонізмі з ізраїльтянами.
Другий момент – легітимність Палестинської автономії для жителів Гази і те, наскільки режим Махмуда Аббаса може представляти місцевих. 2006 року в Секторі відбулися вибори, на яких сили, що керували автономією на західному березі річки Йордан, програли. І з того часу в настроях мешканців цих територій нічого не змінилося. Весь період цією ділянкою землі керував ХАМАС, тому або він там є популярним, або жителі Гази просто не знають альтернативи.
Також є питання у спроможності автономії наводити там порядок, оскільки в них лише 60 тисяч силовиків. Переважно це поліцейські, яке можуть у повному обсязі контролювати ситуацію на західному березі Йордану.

– А чи був би цей сценарій прийнятним для Ізраїлю?
– Так, оскільки в них є декілька варіантів. Перший – окупувати територію та самим керувати Газою. Такого розвитку подій, швидше за все, не захоче саме ізраїльське населення, оскільки вони це вже робили й зрештою покинули місто, адже мали там проблеми. Також у цьому випадку потрібно займатися відбудовою та розвитком Гази, а цього робити ізраїльтяни не хочуть.
Другим варіантом є саме поява там Палестинської автономії. І це б задовольнило ізраїльське керівництво, оскільки воно б скидало із себе відповідальність за Газу. Але в такому випадку безпекове питання залишилося би відкритим. За розвитку подій, коли керівництво автономії знову втратило би там владу, всі знову отримали б ситуацію із наявністю радикального угруповання, яке нападатиме на Ізраїль.
Ще одним сценарієм є перехід Сектору під контроль ОНН, який уже мав відповідний досвід.
Я вважаю, що сучасні ізраїльські еліти влаштує варіант, коли вони не платять і не відповідають за всю цю історію. Однак, якщо подивитися об’єктивно, то їм необхідно подумати над тим, щоб і Газою, і західним берегом керували світські помірковані палес­тинські політичні сили.
Створення такої країни, як Палестина, є довгостроковим інтересом Ізраїлю. Річ у тому, що централізована, цілісна, нор­мальна держава може бути передбачува­ною і гарантувати певну безпеку в регіоні.

Олександр ЩЕРБАТИХ.