Дмитро ПРОКОПОВ: «ВИСТУПАЄМО ЗАРАДИ ПЕРЕМОГИ»

Сьогодні всі сфери життя українського суспільства невід’ємно пов’язані з опором загарбникам. Після 24 лютого 2022 року свої зусилля мобілізували представники всіх галузей, навіть тих, що не асоціюються з пікселем. Хтось одягнув військову форму, а хтось активно займається волонтерством і для допомоги ЗСУ спрямовує свою творчість. Як, наприклад, кам’янчанин Дмитро ПРОКОПОВ. Земляки дізналися про нього більше після перемоги 2017 року у фіналі шоу «Караоке на майдані». Про те, як змінилося життя артиста і шоубізу взагалі після повномасштабного вторгнення, розмовляємо зі співаком, твори якого мають десятки мільйонів прослуховувань на різних інтернет-платформах.

ЗБОРИ ЗАМІНИЛИ КОНЦЕРТАМИ

– Війна застала мене в рідному місті. Я приїхав до Кам’янця на декілька вільних днів і вже 25 лютого мав повертатися до Києва, аби записати пісню, яка врешті так і не вийшла, – пригадує Дмитро Прокопов. – До останнього не вірив, що війна розпочнеться. Сперечався з батьками, казав що такого у ХХІ сторіччі просто бути не може. Вже навіть мав спаковану валізу та квиток на потяг до столиці.
І ось – 24 лютого… Мама розбудила й сказала, що почалася війна. Я одразу поїхав та почав збирати родину. Того ж дня в нашому будинку ми облаштували бомбосховище. Однак удома просидів лише день, а вже 25 лютого набрав родича, який є військовослужбовцем, аби спитати, як можу допомогти.
Тоді волонтерство було хаотичним. Оскільки в мене є певна аудиторія в соціальних мережах, закидав у сторіс запитання про те, що потрібно, й згодом реагував на запити. На самому початку збирав пляшки для коктейлів Молотова та старі телефони, які віддавав військовим. Згодом почав займатися розселенням людей, які приїжджали з окупованих територій. У цьому також допомагав Instagram, через який збирав дані про вільні місця для прихистку.

– З ким із місцевих волонтерів тоді співпрацював?
– Не можна сказати, що це була взаємодія з кимось одним. Ми привозили допомогу і у волонтерський центр у РЦКМ «Розмай» та, наприклад, департамент соціального захисту населення. Але це все було за наявності певних запитів.

Через пів року після нападу росіян Дмитро знову потрапив до Києва, навколо якого обертається його музична кар’єра. За словами співака, те, що пережила українська столиця, справляло гнітюче враження:
– Найважчим було наживо побачити наслідки війни. Коли їхав по житомирській трасі, а потім потрапив на студію звукозапису в Гос­томель, то був шокований. Коли бачиш це на картинці, одна спра­ва, але бачити такі руйнування на власні очі дуже страшно. Я не уявляю, що пережили люди, які там мешкали.
У Гостомелі завітав до знайо­мого, машину якого обстріляли росіяни, коли там перебували його дружина та собака. Їм пощастило, що автоматна черга потрапила в нижню частину корпусу авто, а потім хтось із російських командирів наказав своїм солдатам припинити вогонь.

– Як ці події вплинули на творчість?
– Пам’ятаю, як невдовзі після приїзду до Києва опинився у студії звукозапису разом з Олексієм «Позитивом». Ніхто з нас не розумів, яка музика потрібна суспільству. Однак поступово воєнні смаки українців сформувалися, й вони були дуже патріотичними.
Першою моєю піснею після початку повномасштабного вторгнення стала «Колискова», присвячена військовим, котрі захищають сон українців. Не очікував, що цей твір стане в ТікТоці символом того, як українські військовослужбовці зустрічаються з рідними. На цю мелодію було створено більше як 50 тисяч відеороликів, і, напевно, на половині з них були присутні наші військові.

– Як сьогодні виглядає волонтерська діяльність українських артистів?
– Скажу про себе. Нині майже кожен концерт, де я співаю, спрямований на допомогу ЗСУ. А от такого явища як корпоратив практично немає, однак бувають вечори, коли якийсь клуб запро­шує заспівати та продає квитки на мій виступ. Під час таких концертів ставлю умову, щоб під час заходу або проводився збір на потреби ЗСУ, або ж певний відсоток від продажу квитків ішов на потреби армії.
Якщо ж говорити про загальні тенденції, то тепер дуже розповсюджені благодійні виступи артистів. Їхні організатори надсилають нам листи з повідомленням про те, на що будуть спрямовані кошти від прибутку заходу, а потім, звичайно, надають звіт. За ці виступи артисти грошей не беруть.
Недавно я їздив до Луцька на такий вечір. За його підсумками зібрали майже 2 мільйони гривень. Загалом виступив уже на 5 концертах, де організаторам вдалося зібрати більше як 1 мільйон гривень. Під час кожного з них, як правило, проводяться аукціони, де можна придбати трофейні речі або ж, наприклад, український стяг, підписаний нашими бійцями.
Кожен захід влаштовує якась благодійна організація. Річ у тому, що нині зборів більше, а люди донатять трохи менше. Тому такі аукціони є актуальними. Іноді збір може тривати довго, тож замість того, аби збирати по 5-10 гривень, волонтери влаштовують аукціон і закривають суму за один вечір.

– А чи виступають артисти для військових?
– Звичайно. Нас запрошують благодійні організації. Дуже часто концерти відбуваються безпосередньо у шпиталях. Це крута ініціатива, оскільки багато хто перебуває на тривалому лікуванні й по­требує відпочинку в тому числі й на концерті.
Також із колегами по сцені, зокрема з Поліною Дашковою (з нею співаю в дуеті), неодноразово виступали безпосередньо в лікарняних палатах, де спілкувалися з військовослужбовцями. Хлопці зав­жди раді нас бачити. Ми роздаємо автографи та записуємо відео для їхніх дітей. А військові частенько дарують шеврони. Їх у мене вдома вже понад 10.

Розповідає Дмитро й про іншу боротьбу, яка також потребує постійної уваги небайдужих:
– Декілька разів виступав у «Ох­матдиті», де триває своя війна за майбутнє. Навіть маю в цьому закладі декількох маленьких друзів. Для мене те, що відбувається там, є чимось рівноцінним до боротьби на полі бою. У цій лікарні немає нічого, що б нагадувало російсько-­українську війну, але відчуваєш, наскільки велика боротьба там триває. На лікуванні перебувають діти з дуже важкими хворобами. І хоча вони ще зовсім малі, мають витримку, якої іноді бракує багатьом дорослим.
Торік у листопаді відкривав збір на автомобіль для 92 ОШБР, де служать кам’янчани. Сума складала 300 тисяч гривень, й велику частину збору закрити не вдалося. Проте артисти отримують кошти з монетизації в YouTube. Тож гроші, отримані з цієї платформи, пішли на покриття збору. Всі волонтери кажуть, що наразі складно з донатами, тому поставив собі завдання 2024 року допомагати через благодійні концерти та аукціони.

ТЕПЕР ДО ВІЙСЬКОВИХ

Після того, як розмова переходить до подальших планів, запитуємо у Дмитра про те, як змінилася його кар’єра під час війни та як трансформуватиметься надалі.
– Цей період виявився плідним, – розповідає Дмитро ПРОКОПОВ. – 2023-го загальна кількість прослуховувань на YouTube склала 50 міль­йонів, 6 мільйонів – на платформі Spotify, майже 10 міль­йонів – на Apple Music.
Приємно, що слухачі відгукуються на мою музику. Але складовою цього результату стало й те, що тепер в українському інфопрос­торі набагато менше російського контенту. До повномасштабної війни наш шоубізнес на 80% складався з російськомовних творів та аудиторії. Тепер ситуація зміни­лася. Звісно, в чартах і досі є пісні російських виконавців, але їх мало.
А з часом узагалі не буде. Це добре, хоч і погано, що такою ціною.
Надалі хочеться робити якісну українську музику, випустити більше пісень. Хоча конкретних планів не будую, вони точно стосуватимуться допомоги Збройним силам України. Хочеться подякувати військовим за те, що можу займатися творчістю. Ми з колегами вже були на фронті й у січні збираємося в невеликий тур.

Олександр ЩЕРБАТИХ.