ПОВЕРНУВСЯ, ЩОБ ЗАХИЩАТИ

У кожного своя життєва історія та стежина, яка привела у Збройні сили України. 44-річний Микола, за плечима якого 15 з половиною років служби в Нацгвардії та участь в АТО, мав настільки сильне бажання знову захищати Україну, що на заваді не стала травма ноги, якої зазнав декілька років тому. Сьогодні курсант носить піксельну форму і здобуває фахові знання. Навчання дається легко, і після його завершення військовий рветься одразу ж нищити ро­сійських окупантів. Хто вони, знає не з чуток, бо його середній брат воював під Бахмутом і бачив звірства, скоєні росіянами. Нині він на реабілітації й навряд чи повернеться у військовий стрій. Тож справу брата продовжує Микола, який з огидою ставиться до всього російського, зокрема й до мови окупанта.

Він дуже ненавидить воро­га, але безмежно любить рідну Україну. А ще з теплотою і турботою ставиться до братів наших менших. Адже понад 15 років присвятив кінологічній службі й навіть розробив власну методику дресирування. Пройшов шлях від дресирувальника до командира кінологічного взводу. Службу розпочав 2006 року в Нацгвардії в Сумах.

– Перша службова собака – німецька вівчарка на кличку Таліф. Узяв його 39-денним цуценятком. Прочитавши чимало профільних книг, я розробив план навчання і власну методику дресирування. Хотів перевірити, спрацює вона чи ні, і як за короткий термін навчити собаку шукати різні запахи. Експеримент вдався, собака навчився шукати різні запахи, за що я його постійно заохочував.

За роки спільної служби Таліф знаходив людей, різні речі та зброю. Помилився лише двічі через те, що сховано було у глибокому снігу.
Коли росія зазіхнула на те­риторіальну цілісність України 2014-го, нацгвардієць неодноразово їздив виконувати зав­дання в зону бойових дій. Брав із собою й чотирилапого помічника, з яким охороняли штаби.
Декілька разів цей злагоджений тандем успішно брав участь у змаганнях. Зокрема, вдало виступили у чемпіонаті з багатоборства кінологів на першість Нацгвардії України в Золочеві 2017-го. Чотири дні найкращі фахівці-кінологи оперативно-­територіальних об’єднань та війсь­кових частин прямого підпорядкування змагалися, ви­конуючи вправи загальної та спеціальної підготовки собак.
У особистому заліку Микола зі своїм вихованцем Таліфом вибороли І місце. Чотирилапий розумник підкорив не лише журі – одній із представниць медіа за запахом знайшов заздалегідь захований блокнот.
Повномасштабний наступ Микола зустрів у Рубіжному цивільним:

– Прокинувся від потужних вибухів. Тривали бої. Доки перебував в укритті, в сусідню квартиру «прилетіло», й весь будинок згорів. На жаль, не всі документи встиг забрати. Вирішив покидати місто, але не одразу це вдалося. На декілька днів прихисток дав незнайомий чоловік. Далі йшов 10 кілометрів пішки. Потрапив під обстріл, мене контузило, а хлопця із батьком, кот­рі йшли попереду, на жаль, убило. Мені пощастило доповзти до позицій наших захисників, а далі дійшов до міста. Евакуаційних автобусів не вистачало. Люди, деякі поранені, ледь не билися за місця. Наступного дня вдалося евакуюватися. Спочатку доїхав до Слов’янська, по­тягом – до Полтави, і тоді вже до рід­ного села, що на Сумщині, за 18 км від Бєлгородської області.

Коли повернувся додому, бійці 93 бригади погнали звідти російську нечисть. Деякий час допомагав хлопцям, показував шляхи відступу і наступу, адже добре орієнтувався на місце­вості.
Після відновлення документів Микола почав оббивати поріг військкомату. «Всі односельчани на війні, а чому ж не я?!» – ця дум­ка не давала спокою ні вдень, ні вночі.
Сьогодні військовий сумлінно вчиться. Впевнений, що Україна переможе, тим паче, що Захід обіцяє новітню зброю та літаки:

– Не дай Боже, щоб ми передали цю війну майбутнім поколінням. Маємо покласти крапку, відвою­вати все своє, що росія нахабно відібрала. Україну відбудуємо і за­живемо ще краще! Інакше бути не може.

Пресслужба 143 ОНТЦ «Поділля».