УСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МАЛЕНЬКОГО КРОКУ

Проблема домашнього насильства з повномасштабним вторгненням збільшилася в рази. Про це кажуть працівники поліції, це стверджують соціальні працівники і про це, на жаль, «кричить» статистика.
Наразі зусиллями державних інститутів, міжнародних донорських організацій, місцевих установ і громадських організацій в Україні розбудовується система протидії домашньому насильству. Працюють над цим і в Кам’янці.
Більше про роботу спеціальних мобільних бригад у нашому місті, про те, як у громаді працюють із проблемою домашнього насильства, та які ще сервіси можуть стати доступними для мешканців, «ПОДОЛЯНИНУ» розповів психолог Цент­ру соціальних служб і керівник Мобільної бригади соціально-психологічної допомоги Віталій ПОЛІЩУК.

– Отже, яка система протидії домашньому насильству працює в Кам’янець-Подільській громаді? Куди людині звертатися, і як їй допоможуть?
– Я наведу приклад орієнтовних кроків, які може зробити той, хто страждає від домашнього насильства. Якщо ситуація небезпечна, і є загроза для життя чи здоров’я, то необхідно відразу викликати поліцію. У такому разі ваше повідомлення надійде до Сектору протидії домашньому насильству, який працює в нашому місті. У них є достатньо широкий діапазон «інструментів» впливу. Один із них – термі­новий заборонний припис щодо кривдника. І часто його буває достатньо, щоб зняти небезпеку в короткостроковій перспективі. У разі потреби, вас можуть доставити в так звану «Кризову кімнату». Там постраждала особа може перебувати до 10 діб.

– Коли підключається Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги?
– Після виїзду поліції про подію буде повідомлено Мобільну бригаду. Її екіпаж складається із психолога та фахівця із соціальної роботи, які одразу приїдуть вам на допомогу за місцем проживання, зорієнтують у плані наступних дій, нададуть психологічну підтримку, сконтактують із фахівцями, які можуть допомогти в подальшій боротьбі з домашнім насильством, а в разі потреби – допоможуть із пошуком безпечного місця.
У нашому місті мобільні бригади працюють на базі Кам’янець-Подільського міського центру соціа­льних служб для сім’ї, дітей та молоді. Це, до речі, ще одна організація, яка буде з вами працювати, якщо ви постраждали від домашнього насильства і потребуєте допомоги, але вже глибше. Для цього в її складі є юристи, психологи та фахівці із соціальної роботи.

– А що передбачає комплекс­ний підхід при розв’язанні такої ситуації?
– Хочу сказати: коли ситуація досить складна, і для її подолання потрібна участь декількох організацій, то для цього в нашому місті є спеціальна Координаційна рада з питань сім’ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання та протидії домашньому насильству і протидії торгівлі людьми. Засідання Координаційної ради проводяться під головуванням заступника міського голови Мирослава СМОТРОВА та відбуваються на базі департаменту соцзахисту населення. До її складу входять усі організації, дотичні до протидії домашньому насильству. І коли вже ваша ситуація розглядається на такому рівні, то результат роботи не змусить себе довго чекати. Звісно, не кожен факт домашнього насильства розглядається на цій координаційній раді, а лише найскладніші та ті, які потребують міжвідомчого втручання.

– А як щодо допомоги юристів? Із ким співпрацюєте в цьому плані?
– У нашому місті працює Кам’янець-Подільський місцевий центр із безоплатної правової допомоги. Тут постраждалий може отримати не лише юридичну консультацію, а й безоплатну допомогу адвоката. І ми часто направляємо людей до них. Як бачите, система протидії домашньому насильству в нашому місті досить розгалужена.

– Із чого почала розвиватися ця система в Кам’янці-Подільському?
– У липні 2022 року наша громада отримала від регіонального координатора проєкту «Міста і громади, вільні від домашнього насильства» (Представництва Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA) в Україні) пропозицію сприяти роботі двох мобільних бригад соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі.
Відповідальним за створення і функціонування мобільних бригад міський голова Михайло ПОСІТКО визначив наш центр. Нашим імплементаційним партнером є БО МБФ «Ініціатива». До речі, фонд визнав наші бригади одними з найкращих. А за результатами річної діяльності наше місто ввійшло до тих, яким передали автомобілі «Mitsubishi Outlander» (надані американським урядом через Агентство США з між­народного розвитку (USAID) за підтримки уряду України). Урочиста передача авто відбулася 25 квітня на Софіївській площі.
За час його використання Мобільна бригада здійснила понад 180 виїздів до більш ніж 1,5 тисячі людей. Крім виїздів за повідомленнями про домашнє насильство, авто використовується для транспортування постраждалих у спеціалізовані заклади та лікарні. До речі, всі витрати на авто повністю покриваються Фондом ООН у галузі народонаселення.

– Відомо, що Ви працюєте над створенням додаткових сервісів у цій системі.
– Коли працюєш над вирішенням якоїсь проблеми, стає зрозумілим, що потрібно для того, аби бути ефективнішими. Ми побачили реальну необхідність у сервісах, які створюються за рахунок фонду UNFPA. І найбільша потреба – в місці, де можна терміново убезпечити постраждалих від домашнього насильства. Зокрема, це кризова кімната або притулок, адже возити у Хмельницький не завжди є зручним варіантом, та й попередній пакет документів треба зібрати.
Тоді ми почали шукати можливість створити щось у нас. Але як це зробити? Найпростіший варіант – використати вже готовий досвід.
І ми почали вивчати досвід різних міст. Звісно, в кожного з них була своя модель. Нам дуже імпонував досвід міста Рівного. В них створений комунальний заклад «Денний центр соціально-психологічної допомоги», в якому сконцентровані не лише купа послуг, як-от тривале консультування психолога, супровід соціального працівника, первин­на правова допомога, інформування про послуги інших організацій та установ, а й так звана «зелена кімната». Це простір, який дає змогу запобігти повторній травмати­зації психіки дитини у процесі опитування та слідчих дій. А ще, думаю, «зелену кімнату» можна було б використовувати для дослідження думки дитини в цивільних спра­вах, як-от визначення місця про­живання дитини чи встановлення участі у вихованні дитини одним із батьків.

– Наскільки відомо, гарні враження у Вас склало місто Хотин.
– Так. Хотин став містом-партнером у проєкті «Міста, вільні від насильства» 2021 року, а 2022 вже відкрив притулок. У червні 2023-го ми побували там із робочою поїздкою і теж поставили собі амбітну мету – допомогти Кам’янцю-Подільському стати містом-партнером. Вдалося провести коротку робочу зустріч із помічником координатора проєкту Андрієм СУТИКОМ. І зрештою в результаті спільних зусиль Кам’янець-Подільської міської ради, Департаменту соціального захисту населення й Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в травні 2024-го нашу міську тергромаду відібрали як партнера проєкту на 2024-2026 роки.
А це, як мінімум, методична та фінансова підтримка у створенні більш комфортної та ємної кризової кімнати, денного центру соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства, можливо, навіть притулку для постраждалих.

– З якими випадками домашнього насильства зіштовхуєтеся найчастіше?
– Їх можна поділити на декілька категорій. Дуже типовий випадок, наприклад, коли дорослий син років за 40 сидить без роботи, без сім’ї, зловживає алкоголем та ображає матір. Є так звані одноразові випадки, назвемо їх так: коли чоловік вжив алкоголь і вчинив конфлікт, а дружина зателефонувала в поліцію, бо хотіла просто його налякати. Ці факти є більше випадковими і не відображають загальної ситуації в сім’ї. Ми приїжджаємо, а чоловік ходить із переляканими очима.
І ми розуміємо, що потреба в соціальних послугах мінімальна. Але все одно консультуємо жінку та залишаємо контакти. Зазвичай факти насильства потім не повторюються.
А є категорії, коли потрібне серйозне втручання в ситуацію через реальну загрозу, яка тягнеться роками. Типовий портрет: жінка з дітьми, котра залежить від кривдника у плані житла і доходів. Їй просто немає куди піти. Вона ні в що не вірить. І ви знаєте, така залежність часто розв’язує руки кривднику, тоді як жінка поступо­во втрачає особистість. Для фахівців картина дуже гнітюча. Уявіть, як її відчувають постраждала та її діти! Але часто виявляємо такі випадки не через звернення самих постраждалих, а через їхніх близьких, які або їх підштовхують до боротьби, або є для нас своєрідними посередниками.
Наостанок хочу сказати, що інколи проблеми нам видаються настільки унікальними, що їх неможливо подолати. А іноді шлях вирішення губиться за горизонтом, і нам здається, що він безкінечний і ні до чого не приведе. Проте всі, хто дотичний до роботи з людьми, чітко знають: кінець будь-якої дороги починається з маленького кроку.

Тетяна ДИКА.