У КОЛИБАЇВЦІ НЕ ЗАБУВАЮТЬ ПРО ГОЛОДОМОР

22 серпня неподалік с.Колибаївка, в урочищі Чуприк, було відкрито й освячено Меморіальний хрест на честь жертв Голодомору. Місце обрано невипадково, адже у 1932-1933 рр. тут у братських могилах масово хоронили місцевих жителів, яких їхні родичі чи сусіди не мали сил донести до найближчих кладовищ.

У 50-х роках минулого століття на місці поховань поставили саморобні тимчасові дерев’яні хрести, які досі пам’ятають старожили, котрі випасали непо­далік худобу, але з часом і вони зогнили. Лише іноді поодинокі особи, серед яких є онука очевидиці тих подій Валентина ПАВЛОВСЬКА, згадували про ліс, де спочивають близько 30 за­гиблих від голоду односельчан.
Минулого року серед жите­лів Колибаївки виникла ініціа­-тива поставити там хрест па­м’яті, а підписи у католицькій та православній громадах збирала Ста­ні­слава БУЧКОВСЬКА.
У вступному слові міський голова Михайло ПОСІТКО зазначив, що напередодні великого свята Незалежності України ми відкриваємо нові сакральні місця для нашого народу і надалі продовжуємо боронити нашу ідентичність, державу, наш український народ від російського ворога. Сьогоднішня подія – це чіткий доказ того, що ми маємо пам’ятати ціну програшу, а це ще більше жертв, від малого до старшого.
На відкритті були також присутні староста сільського округу Олена ШТАНЬКО, секретар міської ради Ірина ШЕЛЕПНИЦЬКА, заступник міського голови Дмитро НАЗАРЕНКО.
Чин освячення спільно про­вели священнослужителі трьох діючих християнських конфесій Колибаївської громади: РКЦ, ПЦУ та УГКЦ. Частиною заходу була театральна вистава «П’ять колосків правди» (ЦКІМ «Розмай»), а під час биття метроному було зачитано імена 9 відомих жителів села, життя яких забрав штучний голод. У планах – ще поставити двомовну таблицю українською та польською мовами, адже більшість тогочасного населення Колибаївки (до 1945 – Янчинців) були етнічними поляками. Це перший такий пам’ятник у Кам’янець-Подільській громаді, який поставлений на безпосередньому місці поховання жертв Голодомору, адже інші були споруджені символічно у центрі населених пунктів або на могилах закатованих під час репресій.
Це також заохочення для всіх нас, адже історія повторюється, і невідомо скільки ще військовослужбовців та невинно вбитих російським агресором людей лежать у лісах та степах української землі, та наш обов’язок їх гідно та по-християнському поховати.
На жаль, трагедії повторюються, бо про них забувають наступні покоління, тому наше завдання – передати пам’ять про гіркий досвід нашим дітям. Слава Богу, сьогодні Україна пам’ятає голодомор, а світ визнає його геноцидом.

Олександр БУЧКОВСЬКИЙ, військовослужбовець ЗСУ.