ДО ДІТЕЙ – ІЗ ВІРОЮ, НАДІЄЮ І ЛЮБОВ’Ю

Немає нічого кращого для дитини, ніж зростання в сімейних формах виховання.
Щороку 17 вересня в Україні відзначають День усиновлення, яке припадає на церковне свято святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Ще до повномасштабної війни це було надзвичайно гострим питанням для нашого суспільства, що вже казати тепер, коли чимало українців втратили батьків та стали сиротами, позбавленими родинного затишку. Які існують форми сімейної опіки дітей, та як виглядає процедура усиновлен­ня в умовах воєнного стану, «ПОДОЛЯНИНУ» розповіла керівниця служби у справах дітей Кам’янець-Подільської міської ради Лілія БЕВЗ.

– Ліліє Едуардівно, скільки нині в нашій громаді є усиновлених діток?
– Передусім хочу сказати, що усиновлення – це така особлива дорога батьківства. Вона благородна і складна, переповнена емоціями, очікуваннями, тривогами і обо­в’язково надбаннями як для самої дитини, так і для батьків. Усиновлена дитина у правовому відношенні є найбільш захищена і прирівнюється до біологічної дитини, яка в особі усиновлювачів набуває батьків та сімей­ний затишок. Вона втрачає статус дитини-­сироти або дитини, позбавленої батьків­сь­кого піклування. Усиновлювачами мо­жуть бути як подружня пара, так і одна особа. Як правило, одиноких чоловіків у нас ще не було, але звертаються самотні жінки. Звичайно, перевага надається повноцінній сім’ї, де є батько і мати. Проте, якщо одинока особа є першою в черзі для усиновлення, то ми зобов’язані, відповідно до процедури, запропонувати їй дитину.
Сам процес усиновлення породжує між батьками-усиновлювачами і дитиною взаємні права та обов’язки, в майбутньому також. Перед дитиною, коли вона ще неповнолітня, обов’язки мають більше батьки. Усиновлені діти також набувають такі зобов’язання перед батьками щодо догляду в їхній старості.
Наразі усиновлених дітей у нашій територіальній громаді проживає 46. Шестеро дітей перебувають на державному утриманні. З них можуть бути усиновленими четверо.

– Як виглядає процедура усиновлення, і що для цього треба зробити потенційним батькам?
– Інколи побутує хибна думка, що процес усиновлення надто складний. Звичайно, процедура має свої правила. Перший крок – це звернутися до служби у справах дітей і отримати консультацію. Далі – зібрати пакет документів. Крім базових, як-от паспорт, довідка про склад сім’ї, вони обов’язково мають показати свій фінансовий стан. Також кандидати в усиновлювачі мають надати довідку про стан здоров’я за відповідною формою та довідку про несудимість. Крім того, вони повинні мати житло для усиновленої дитини та пройти курс навчання щодо виховання дітей, який організовує Центр соціальних служб Хмельницької обласної держадміністрації. Інколи це проблематично для батьків – поїхати на ці курси. Але, якщо є велике бажання усиновити дитину, то це, мені здається, найменший бар’єр, який мають долати люди. Я як фахівець жодного кроку в підготовці не спростила б, адже це підтверджує спроможність родини.

– Які зміни в цьому процесі приніс воєн­ний стан?
– 2022 року в місті не було усиновлених дітей. 2023-го їх було п’ятеро, а 2024 року вже є двоє усиновлених. Під час воєнного стану процедура усиновлення радикально не змінилася. Єдине, що кандидати-усиновлювачі можуть проходити навчальні курси в онлайн-режимі та встановлювати контакт із дітьми, евакуйованими за межі України. І ще на період воєнного стану заборонено міжнародне усиновлення.

– Які головні перешкоди для усиновлення нині постають перед майбутніми батьками, і як із цим справляється ваша служба?
– Деколи молоді бездітні пари налаштовуються на певну стать чи вік дитини, тому виникають проблеми з тим, що вони не можуть підібрати собі відповідного хлопчика чи дів­чинку. Хоча кожна дитина, навіть старшого віку, так само, як інші, чекає на свою сім’ю, вона є милою, лагідною, люблячою до батьків. Часом перешкодою для усиновлення стає наявність у дитини братів чи сестер. Їх у сім’ї може бути троє, п’ятеро. Більше шансів на усиновлення мають, звичайно, діти, де їх хоча би двоє. Зазвичай одна маленька дитина має всі можливості бути усиновленою.

– Які в нашій державі існують інші форми сімейної опіки над дітьми-сиротами або позбавленими батьківського піклування?
– Найбільш поширеною сімейною формою влаштування дитини-сироти є опіка. Як правило, опікунами стають родичі. У нашій громаді під опікою проживають 94 дитини в 65 сім’ях. Це можуть бути і не родичі, які мають пройти відповідне навчання.
Наступна форма виховання дитини-сироти – прийомна сім’я, яка може взяти на виховання до чотирьох дітей на свою житлову площу. При цьому за дитиною зберігається статус сироти, вона продовжує отримувати державну соціальну допомогу. Іншими словами: прийомні батьки виконують замовлення держави з виховування дітей, за це мають певне грошове забезпечення. На сьогодні в місті є чотири прийомні сім’ї. А взагалі за час моєї роботи ми створили одинадцять. Були випадки розформування прийомних сімей із різних причин, у тому числі досягнення дітьми повноліття.

– Ліліє Едуардівно, що таке Будинок сімейного типу і в чому його особливість?
– Дитячий будинок сімейного типу – це сім’я, яка бере на свою або комунальну житлову площу на виховання від 5 до 10 дітей, які живуть разом із їхніми рідними. Дитина в такому будинку також залишається зі статусом сироти або позбавленої батьківського піклування. Батьки-вихователі отримують грошове забезпечення за виконану роботу, їм нараховується трудовий стаж. У Кам’янці діє один будинок сімейного типу, релокований із Попасної Донецької області. У них на вихованні перебувають семеро дітей. Крім того, на території нашої громади є ще дитячий будинок сімейного типу, який до децентралізації був створений райдержадміністрацією. Вони не проти перейти під нашу опіку після приведення документів щодо їхнього житла у відповідність до сьогоднішніх реалій.

– Що таке патронат над дитиною, і хто може виконувати цю функцію?
– Це форма тимчасового влаштування дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах, у сім’ю. На час воєнного стану регламентовано влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя на три місяці. Метою патронату є забезпечення захисту прав дитини, яка тимчасово не може проживати разом із батьками чи законними представниками. На цю дитину виплачуються кошти державної соціальної допомоги. Патронатний вихователь також має грошове забезпечення за виконану роботу з Державного бюджету.
Патронатним вихователем може бути пов­нолітній громадянин України, який має до­с­від виховання дитини і відповідні житлові умови. Він бере дитину до себе і має вміти надати послуги із догляду, виховання, реабілітації у своєму домі.
Також патронатний вихователь обов’язково повинен мати повнолітнього члена сім’ї – помічника. Це може бути чоловік, дружина, дорослі діти. На період воєнного стану дозво­ляється навіть залучати когось з іншої родини, адже дитина може бути зі складним характером, мати якісь труднощі зі здоров’ям чи поведінкові негативні характеристики.
У нашому місті є дві патронатні сім’ї, які функціонують із 2023 року і надали допомогу у вихованні двом дітям. Нині під патронатом перебувають двоє дітей за заявою батьків. Я дякую цим людям, адже працюють із дітьми, які мають важку соціальну історію.

– Чимало сімей, можливо, хотіли б прийняти під свій дах дитину, якби не мобілізація. Адже важко зважитися на такий крок, якщо невідомо, чи завтра чоловіка не заберуть на фронт. Що б Ви порекомендували тим, які мають такий ост­рах?
– У новому законі про мобілізацію сказано, що усиновлювачі, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебуває дитина або діти до 18 років, яка до моменту усиновлення була сиротою чи позбавленою батьківського піклування, звільняються від мобілізації.
Єдине, що за патронатних вихователів триває боротьба на рівні вищих державних структур, адже перебування дитини в патронатній сім’ї передбачає наявність складних життєвих ситуацій, а не сирітство. Патронат – це не сімейна форма влаштування дитини-сироти, це тимчасове перебування. У нас якраз був такий випадок, коли патронатна сім’я мала на вихованні хлопчика. Рішенням суду мати позбавлена батьківських прав, дитина набула статусу позбавленої батьківського піклування, що стало підставою для звільнення патронатного вихователя від мобілізації.

– Не секрет, що інколи дитину беруть під опіку чи усиновлюють із меркантильних мотивів, щоб, наприклад, отримати фінансову допомогу від держави, а хлопчик чи дівчинка взагалі не отримують належної турботи чи любові. Як держава реагує на такі виклики, і чи існує відповідний механізм контролю за дотриманням зобов’язань прийомних батьків?
– Після того, як відбулося усиновлення, щороку, протягом перших трьох років, ми здійснюємо нагляд за вихованням і утриманням цих дітей. У подальшому відвідування відбувається один раз на три роки. Служба у справах дітей складає відповідний графік візитів до цих сімей, а за результатами складаються звіти про умови виховання та утримання дітей. Хочу зазначити, що в нашій територіальній громаді, слава Богу, не було випадків розусиновлення або скасування усиновлення дітей. Були поодинокі ситуації, коли змінювали опікуна через вік або хворобу.

– У чому суть державної реформи інтернатів, і що буде з дітьми, які там виховуються?
– Мета деінституалізації – забезпечення кожній дитині права на сім’ю, на розвиток соціальних, освітніх, медичних та інших послуг. Чи доцільно сьогодні, у воєнний час, форсувати ці реформи? На думку фахівців, однозначно – так. Адже інтернат для дитини-сироти – це передусім булінг, формування комплексів, місце несвободи, психологічні травми, а також невміння жити в нових реаліях після закінчення навчального закладу. Доведено, що немає нічого кращого для дитини, ніж зростання в сімейних формах виховання.
На жаль, є діти з певними патологіями. Для них залишаться спеціалізовані заклади як реабілітаційні центри. Йдеться про те, щоб умови для дітей були максимально наближеними до сімейних. Тобто в закладах було не сотні дітей, а 15-30, що дасть змогу соціалізуватися відповідно до розвитку, набути навичок самообслуговування. У Хмельницькій області вже немає інтернатів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Ще є школа-інтернат в Ізяславському районі, куди, як виняток, ми можемо влаштувати дитину-сироту.

Осіб, які проявили бажання стати кандидатами однієї з форм сімейного вихован­ня дітей, просимо звернутися до служби у справах дітей за адресою: майдан Від­родження, 1, м.Кам’янець-Подільський,
каб. 413, 417.
Номер телефону: 5-16-20.

Олександр БУЧКОВСЬКИЙ.