ЗНОВУ ГОВОРИЛИ ПРО МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО

20 вересня в залі Магдебур­зького права Ратуші відбулася Всеукраїнська наукова конференція «Магдебурзьке право на східному прикордонні Європи. 650 років самоврядування в Ка­м’янці-Подільському». Вона зібрала дослідників з усієї країни. З доповідями виступали як ка­м’янецькі спеціалісти, так і історики з Києва, Ірпеня, Івано-­Фран­ківська, Броварів, Старої Синяви, Вінниці, Чернігова, Шостки, Літина, Сум і Хмельницького. Завдяки сучасним засобам зв’язку, в конференції також взяли участь історики з німецького міста Магдебург.

Чому конференція відбулася саме в нас і саме цього року – зрозуміло. Кам’янець отримав магдебургію одним із перших в Україні, і протривала вона в нас, здається, найдовше – аж до 1837 р. Плюс на теренах Поділ­ля лише наше місто користувалося повним магдебурзьким правом.
Багато йшлося про магдебургію в українських містах – від Києва до Снятина, але й про Ка­м’янець говорилося чимало. Старший науковий співробіт­ник відділу історії України середніх віків і раннього нового ча­су Інституту історії України НАНУ Дмитро ВАЩУК укотре повторив свою тезу про те, що датою надання місту німецького права варто вважати 7 січня 1374 р.
Молодший науковий спів­робітник відділу реставрації та реабілітації пам’яток архітектури НІАЗу «Кам’янець» Валентин ПАГОР розповів про відомі грамоти міського самоврядування в середньовічному Кам’янці, а також зупинився на питанні меж тогочасного міста. Кандидат історичних наук Андрій ЗАДОРОЖНЮК описав еволюційні етапи, на яких магдебурзьке право організовувало та забезпечувало економічне життя Ка­м’янця.
Про умовність назви «магіст­рат» у контексті русинської та вірменської громад середньовічного Кам’янця роздумував кандидат історичних наук Анд­рій ХОПТЯР. Адже саме слово «магістрат» у середні віки на Поділлі не вживалося, та й ці органи самоврядування були об­межені лише судовими функ­ціями та збором податків. Чи правильно називати їх «ратуша» або «магістрат» – поки що історики не мають чіткої думки.
Хмельницький історик Анатолій ТРЕМБІЦЬКИЙ розповів про вплив магдебургії на торгівлю та митну справу на Поділлі. З доповіді вдалося дізнатися, що у XVI ст. яскитари (сучасні румунські яси) вважалися «знаменитим портом всього Поділ­ля», а в Кам’янці з 1577 р. був склад угорського вина та валась­кого меду.
Однією з найцікавіших була доповідь Наталії БІЛОУС, докторки історичних наук, старшої наукової співробітниці Інституту історії України НАНУ «Міські книги Кам’янця XVI ст.: інформаційний потенціал джерел». Пані Наталя каталогізувала 166 актових книг із XVI ст., які ще з ХІХ ст. зберігаються в Києві (нині – в Центральному державному історичному архіві України). Деякі зі знахідок, каже, розчулювали її до сліз. Прослухавши доповідь, працівник нашого музею-заповідника Андрій Хоптяр вигукнув, що дізнався про одного з кам’янецьких війтів, який працював у нашій ратуші на межі XVI-XVII ст., – Станіслава Самбора. Раніше інформація про нього дослідникам історії міста не зустрічалася. Докторка дивується: в Польщі всі схожі джерела вже повністю досліджені, а в нас на них поки що не звертають уваги. Опрацьовані хіба міські книги ранньомодерного Львова. Київські землі взагалі таких історичних джерел не мають, усі були знищені пожежами.
Жанна КАРБОВСЬКА, Андрій ХОПТЯР і Дмитро ВАЩУК презентували новий путівник міс­том – «Кам’янець – місто трьох магістратів», нагадавши, що лише в нас була унікальна ситуація, коли в одному населеному пункті одночасно діяли три самоврядні установи: польська, руська (українська) та вірменська. Книга проведе читача дорогами у Старому місті, пов’язаними з усіма магістратами, розкаже чимало фактів, у тому числі й курйозних. Наприклад, війт вірменської громади за статутом повинен був мати вуса, а якщо не мав, то йому давали рік, щоб їх відростити. Одного з війтів довелося штрафувати: рік минув, а вуса не виросли. Щед­ро ілюстрований кольоровий путівник можна придбати в касах музею, його вартість – 100 гривень. Конференція стала черговим кроком у вивченні нашої історії.

Ірина ПУСТИННІКОВА.