ІНЖЕНЕРНА РОДИНА ВМІЛА І НАДІЙНА

3 листопада – День інженерних військ України

Кого ви уявляєте, коли чуєте про інженерні війська? Насамперед, мабуть, сапера з міношукачем. Але насправді у військових інженерів досить різноманітні завдання. Це і наведення понтонних мостів та переправ, розчищення території, риття окопів та бліндажів, інженерна розвідка, маскування, мінування та розмінування, навіть енергозабезпечення, добування й очищення води. І часто ці універсальні бійці йдуть попереду інших підрозділів ЗСУ. Згідно з військовою доктриною, завдання інженерної підтримки діляться на чотири основні напрями: інженерна підтримка мобільності військ; обмеження мобільності сил та засобів противника; виконання інженерних заходів щодо безпеки наших військ; загальна інженерна підтримка військ.

У 143 Об’єднаному навчально-тренувальному центрі «Поділля» готують «з нуля» мобілізованих, які стануть військовими інженерами, а також військовослужбовців, які підвищують свій фаховий рівень. Досвідчені інструктори доступ­но доносять теорію, а практичні навички здобуваються на навчальних полігонах, максимально наближених до реальних бойових дій. І напередодні професійного свята інструктори погодилися показати «інженерну кухню».

ТІ, ХТО «ХОДИТЬ» ПО ВОДІ

Сьогодні на Дністрі велелюдно, хоча купальний сезон уже давно завершився. «На воду» вийшли майбутні понто­нери, аби практично відточи­-ти знання, здобуті у класах. Робота кипить. Хлопці відто­чують кожен рух, адже розу­міють, що кожна година тренування дозволяє виграти хвилини під час виконання бойових завдань. Перед тим, як влаштувати понтонну переправу, проводять інженерну розвідку. Отримавши інже­нерні відомості про водну перешкоду та впевнившись у відсутності мінно-вибухових загороджень, беруться до справи.

– Під час повномасштабної війни та й під час АТО/ООС було зруйновано багато мостів як нашими військами, аби не допустити прориву росіян, так і окупантами при їхньому відступі. Завдання організації переправи для подолання водних перешкод при веденні бойових дій покладається на інженерні підрозділи. Ефективно ці завдання виконують, використовуючи понтонно-мостові парки, – розповідає викладач циклової комісії військово-інженерних дисциплін капітан Анатолій ГОНЧАРУК. – Є можливість – наводимо міст. Якщо бойова обстановка не дозволяє навести мостову переправу, або не вистачає матеріальної частини – обладнуємо поромну перепра­ву. До речі, мостову переправу з комплекту одного парку можна навес­ти довжиною до 227 м. Понтонний міст має більшу пропускну спроможність, проте є статичним, через що вразливішим до засобів ураження. Поромна переправа є мобільною, за рахунок чого менш вразливою до засобів ураження, швидкий темп переправи підрозділів при цьому забезпечується використанням одночасно поромів різної вантажопідйомності на широкому фронті переправи. Тож сьогодні відточуємо навички розгортання мобільної поромної переправи, аби переправити на інший берег вантажівку.

Курсанти злагоджено замикають ланки, стикують їх між собою, швартують готовий пором до берега, все ретельно перевіряють. Коли все готове, на пором заїжджає вантажівка. А далі вже катери буксирують пором разом із технікою. Проїжджаючи понтонними переправами, мало хто замислюється, яка праця стоїть за тим, аби навести переправу, як правило, в темну пору до­-би. Наприклад, одна річкова ланка важить 6,79 т, берегова – 7,25 т. Вантажопідйомність річ­кової ланки – 20 т.

– Особливих вимог до понтонерів майже немає, – продовжує­мо спілкування з капітаном. – Потрібно бути фізично загартованим і мати здорову спину. Адже на війні понтонери мають швидко та якісно виконати завдання. Від їхньої професійності й оперативності залежать ті, хто позаду. До повномасштабної війни пон­тонери навчалися 2 місяці, нині – 14 днів. Цього достатньо, аби оволодіти необхідними знаннями і на­вичками. Тиждень ми фактично «жи­вемо на воді», де хлопці натирають мозолі та практично відшліфовують усі знання. Я підтримую зв’язок із тими, кого навчав, вони радо діляться бойовим досвідом, який ми переймаємо. Розповідають, що успішно виконують завдання із зірочкою, про які поки що не можна розповідати. Досі пам’ятаю одного курсанта і його майже анекдотичну історію. Він розповідав, як облаштовував поромну переправу. Коли підходили поромом до берега, не дочекавшись, доки пришвартуються, на ходу зістрибнув із якорем, що важить 39,5 кг, у воду. Впав на дно і так по дну вийшов на берег. Я цю історію переповідаю курсантам, акцен­туючи, що так робити не можна. Правила безпеки на воді мають бути першочерговими.

До речі, спеціальностей у понтонерів чимало. Понтонер працює на воді й готує ланку до скидання на суші. Водії штатних вантажних автомобілів, крім власне ланок понтонного мосту, беруть участь в евакуації техніки. Мотористи – управляють катером, утримують переправи проти течії, буксирують пороми, заводять міст у створ. Аби стати профі, мають знатися на механіці, проводити розрахунки, мати досконалі практичні навички з установки та зняття понтонних переправ, вміти обслуговува­ти та ремонтувати обладнання парку, орієнтуватися на воді. Понтонери незамінні не лише в районі ведення бойових дій. Якось у місті стався прорив магістрального водогону, що пролягає глибоко по дну річки. Допомогу в ліквідації аварії надавали понтонери. Завдяки поромній переправі комунальна техніка була доставлена до місця аварії та працювала з переправи. Завдяки цій командній роботі 100-тисячне місто не залишилося без води.

ТІ, ХТО ПРАЦЮЄ З ГІГАНТАМИ

Не позаздриш інструкторам, які працюють із великогабаритною інженерною технікою. Їхня місія – навчати, але за потреби вони виїжджають на допомогу. Зокрема, військові на інженерній машині розгородження допомагали ліквідовувати наслідки ворожого прильоту.

– Циклова комісія військово-технічних дисциплін готує механіків-водіїв інженерної техніки за різними військово-обліковими спеціальностями, – пояснює начальник циклової комісії майор Юрій ВОВК. – Без інженерних машин, як без інженерних військ, неможливо обійтися на війні. Групи інженерної підтримки є скрізь: у сухопутці, Силах оборони, Військово-Морських і навіть Повітряних силах. Тож навчання триває безперервно. Зокрема, навчаємо за спеціальністю – машини розгородження. Сюди входять УР-77, ІМР, ІМР-2М (інженерні машини розгородження), БМР (броньована машина розмінування), а також техніка, надана країнами-партнерками, як-от M1150 – американська інженерна машина розгородження на основі танка Abrams та «Wisent 1» (німецька броньована інженерна машина). Ця техніка виконувала завдання при контрнаступі на херсонському, харківському та запорізькому напрямках, про­робляючи для механізо­ваних підрозділів проходи в інженерних загородженнях, зокрема і в мінних полях противника. На ці машини росіяни полюють, тому до­водиться використовувати різні способи маскування та військові хитрощі.

Військовий каже, що сучасна війна внесла корективи, і близько до фронту машини не працюють. Але без них не обійтися на другій чи третій лініях:

– Чималий обсяг робіт виконують землерийні машини на фронті. Взяти, наприклад, екскаватор і ПЗМ (полкова землерийна машина), що облаштовують окопи, РОПи, фортифікаційне обладнання. Також готуємо механіків-водіїв шляхопрокладачів БАТ-2. Ця ма­шина теж виконує багато земляних робіт, але зазвичай знаходиться далеко від фронту, оскільки не має бронювання і є вразливою до атак. Під час АТО використовували екскаватори, ПЗМ та крани для облаштування ВОПів (взводний опорний пункт) і РОПів (ротний опорний пункт).

За словами військовослужбовця, активно застосовується інженерна техніка для встановлення мін та укріплення пози­-цій. Під час повномасштабної війни потрібні спеціалісти, аби працювати на ГМЗ-3 (гусеничний мінний загороджувач). Ця машина використовується для швидкого встановлення протитанкового мінного поля на напрямках імовірного прориву противника. ГМЗ-3 здатна встановити 208 протитанкових мін за 10 хвилин, тоді як уручну це займає набагато більше часу.

– Ця техніка має важливе значення. Курсанти, яких навчали, виконували завдання під Білоруссю і встановлювали мінні поля на ви­падок наступу противника. Також працювали на узбережжі Чорного моря, де очікували на висадку російського десанту, – продовжує майор.

Сьогодні особливо актуальними є інженерні машини для гуманітарного розмінування, як-от «GCS-200» і «Bozena-5». Це безпілотні системи, які використовуються при розмінува­н­ні деокупованих територій. Завдяки їм процес розмінування безпечніший і швидший. Не обійтися і без ще одного гіганта ПТС – плаваючий транс­портер середній. Це справжнісінький корабель, але на гусеницях. Він легко долає водні перешкоди і може ефективно працювати на грунті. Незамінний під час переправи техніки, озб­роєння та особового складу через водні перешкоди. Сів, поїхав і подолав водну перешкоду.

– Механізовані мости, як-от ТММ-3М, відіграють важливу роль у забезпеченні мобільності військ, особливо в умовах бойових дій, але подалі від лінії зіткнення. Ці мости можуть використовуватися для подолання водних перешкод завглибшки від півтора до трьох метрів. ТММ-3 швидко розкладається: один міст можна зібрати за 10-35 хвилин, залежно від кількості машин. 2014 року під час боїв за Дебальцеве сепаратисти підірвали міст через залізницю, що ускладнило постачання. Тоді наші війська використали комплект механізо­ваного мосту для відновлення зруйнованого. Того ж 2014-го в Слов’янську наші підрозділи за­стосовували мости для проходу через водні перешкоди. А ось танковий мостоукладчик є броньованим, і завдяки йому можна легко відновити рух техніки через невеликі водні перешкоди, до 20 метрів завширшки, – зазначає військовий і запевняє, що навчання водіїв інженерних машин має свої особливості. – Важливо, щоб механік-водій мав базові знання про техніку – як працює двигун, що таке коробка передач. Це допомагає швидше опанувати навички у водінні та обслуговуванні військової інженерної техніки. Важко навчати військовослужбовця, призваного за мобілізацією, який у житті не мав справи з будь-якою технікою. Але, незважаючи на це, ми випускаємо кваліфікованих механіків-водіїв. Найкращими водіями стають ті, хто має досвід роботи з технікою, наприклад, трактористи. Крім уміння керувати машиною, механік-водій має вміти обслуговувати техніку, виявляти та усувати незначні несправності.

ТІ, ХТО ЗАБЕЗПЕЧУЄ КОМФОРТ

На цикловій комісії військово-спеціальних дисциплін навчають мобілізованих працю­вати з різною інженерною тех­нікою, котра пришвидшує робочий процес і економить сили. Сьогодні важко навіть припус­тити, скільки знадобилося б часу і робочих рук, якби довелося людям самотужки розвантажити ешелон із лісом, завантажити техніку, що вийшла з ладу, чи встановити «зуби дракона». Цю роботу виконують водії автомобільних кранів, які проходять підготовку в центрі.

– Для прискорення механізації виконання розвантажувально-навантажувальних робіт, техніки, боє­припасів, ракет використовуються автомобільні крани, – пояснює начальник циклової комісії військово-спеціальних дисциплін майор Олександр. – Також залучаємо їх для обладнання позицій, фортифікаційних і захисних споруд, спостережних командних пунк­тів тощо. Екскаватори стають у пригоді під час обладнання взводних і ротних опорних пунктів, виконання робіт щодо облаштування укриття для техніки або ракетно-арти­лерійських комплексів. До речі, навички водіння водії відточують на тренажерах, виконуючи різні вправи.

Як розповідає пан Олександр, не менш важливим, особливо в умовах війни та під час блек­аутів, є забезпечення елект­рикою військових позицій, командних пунктів і штабів. Майбутні фахівці навчаються ви­користовувати електростанції різних типів, включаючи як радянські зразки, так і новітні розробки вітчизняного та зарубіж­ного виробництва. Потужності електростанцій варіюються, починаючи від 2 кВт до 200 кВт, що дозволяє забезпечити елект­роенергією або невелику групу, або чимале військове містечко.

– Під час підготовки особовий склад учиться розраховувати необхідну потужність залежно від кількості споживачів, щоб ефективно використовувати ресурси електростанцій. Наприклад, для невели­кої групи доцільно використову­вати електростанцію потужністю 20-30 кВт, щоб уникнути витрат паль­ного та надмірного навантаження на техніку, – каже військовий. – З огляду на постійний розвиток і переміщення військових підрозділів, потреба в фахівцях, які займаються електрозабезпеченням, зростає. Ці спеціалісти забезпечують роботу критично важливих систем, як-от протиповітряна оборона, радіоелектронна боротьба та зв’язок, які потребують стабільного електроживлення в польових умовах.

Крім забезпечення електрикою, інженерні фахівці знають і вміють, як добувати воду, фільт­рувати її та зберігати для подаль­шого використання. Підготовка охоплює широкий спектр спеціальностей, і кожен напрям має свої особливості, але всі вони спрямовані на те, щоб успішно виконати завдання в бойових умовах.

Тож, як бачимо, інженерна родина – досить потужна складова у ЗСУ, яка робить усе можливе, аби пришвидшити нашу Перемогу. Якщо у вас з’явилося бажання стати частинкою цією потужної команди, ласкаво просимо!

Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».