«ВОНИ МОЖУТЬ ЗЛАМАТИ ТІЛО, АЛЕ НЕ ДУХ»
Їхні подвиги часом залишаються непомітними, адже вони творяться тихо, без пафосу і зайвих слів, з єдиною метою – зберегти рідну землю та її майбутнє. І навіть ті, хто відзначений найвищими нагородами, зберігають скромність і розповідають про свою відвагу стримано, як про звичайний обов’язок.
У День Гідності та Свободи голова райради Михайло Сімашкевич опублікував знімок кам’янчанина, Героя України – сержанта Віктора ІЛЬЧУНА з підписом: «Безстрашний Воїн із перших днів війни на фронті, побував у кацапській неволі, дивом вижив та був звільнений із полону. Шануймо живих Героїв! Пам’ятаймо полеглих Захисників».
Днями і «Подолянин» поспілкувався з Віктором Всеволодовичем, якому Президент Володимир Зеленський 19 листопада 2024 р. вручив орден «Золота Зірка». Ми ді- зналися лише частину з того, що ховається за найвищим званням, і які випробування довелося пройти людині, котра стала символом відваги. Підрив бронепотяга, знищення гелікоптера, автомобілів з окупантами, ліквідація гауляйтера і ще багато чого, про що говорити не можна…
– Вікторе Всеволодовичу, коли Ви долучилися до лав захисників?
– У вересні 2014 року. Пішов добровольцем. Спочатку – батальйон «Донбас», потім – добровольчий батальйон «Айдар». Коли добробати почали переформатовувати під ЗСУ, перевівся у 8-й полк спецпризначення (м. Хмельницький). Зони відповідальності полків змінювалися, ми залишалися в Луганській області. Далі – третій полк спецпризначення і кадровий центр ЗСУ. Потім звільнення. І 2022 рік…
Тільки почалося повномасштабне вторгнення, одразу знову пішов добровольцем. Створили групу, стояли в Києві, тримали обухівський напрямок. Потім, коли Київ став уже безпечним, нас перекинули на запорізький напрямок. Із квітня 22-го працював у ворожому тилу в Мелітополі та Бердянську, а з 2023 року – в Криму.
– Ви здійснили підрив ділянки залізничної колії на Запоріжжі, внаслідок чого бронепотяг окупантів зійшов із рейок. Як вдалося це зробити?
– На цей бронепотяг я тричі полював. У Мелітополі, просто в межах міста, пробував зупинити його, але тоді не мав більшості потрібних засобів. Потяг зупинився, деяких пошкоджень зазнав, але несерйозних. Друга спроба ви- явилася невдалою. А вже третій раз я діяв за 20 кілометрів від Мелітополя, на нерівному перегоні. Бронепотяг – це їхній інструмент ІПСО. Вони показують, як бронепотяг рухається, а за ним перевозять техніку, пальне або озброєння. Все це робиться для пропаганди. У межах міста він рухався дуже повільно – його можна було обігнати пішки. Однак знищити його так, щоб пошкодження були остаточними, та він більше не їздив, тоді не було можливостей. Тому вирішив діяти за межами міс- та, на перегоні.
Діючи самотужки, Віктор Ільчун зміг закласти вибухівку і підірвати залізничне полотно, завдяки чому бронепотяг російських військ зійшов із рейок. На місце події прибув російський гелікоптер Мі-8, який ліквідували вже разом з особовим складом. Також підірвав автомобіль «Урал», у якому загинули окупанти, а на Харківщині – авто з місцевим колаборантом, гауляйтером Євгеном Юнаковим. І це далеко не весь перелік того, що зробив Віктор Всеволодович задля Перемоги, проте про свої подвиги, які стали відомі після нагородження Зіркою Героя, наш співрозмовник дуже стримано та неохоче розповідає.
– Взагалі-то цієї інформації не має бути. Хай вороги просто думають: звідки це, як, чому? Хай думають, що там є ще хтось, і нехай уві сні бачать жахи. Там залишилися наші люди, які роблять набагато більше. Вороги використовують усю інформацію, будь-яку зачіпку. От навіть тоді, коли я потрапив у полон. Я вже мав виїжджати сюди, на моє місце мали заїжджати інші. Отримав певні координати, виїхав на точку, а там була засідка. Не зрозуміло, чи мене чекали, чи когось іншого.
– А скільки часу довелося бути в полоні?
– Рік. Лише два місяці тому повернувся. Там творилися жахи, гестапо відпочиває. Мене везли дві тисячі кілометрів і жодного разу навіть не запропонували попити води. Допити, моральний і фізичний тиски, полонених знімають для своєї пропаганди. Нас знімали на відео, змушуючи читати готовий текст з аркуша. Уже на другий день полону, використовуючи кодові слова, через відео я сповіс- тив своїх про небезпеку, це дозволило заблокувати групу, яка могла потрапити до рук ворога. Мені загрожувало понад 20 років російського ув’язнення. Вони можуть зламати тіло, але не дух.
– Як вдалося повернутися на рідну землю?
– Обмін на волю був непростим, – розповідає Герой України сержант Віктор ІЛЬЧУН. – Мене чотири рази відправляли до списків на обмін, але окупанти щоразу викреслювали. Лише через рік, у рамках обміну «один на один», мене визволили, обмінявши на генерала, який працював на русню.
– А чи був у Вас такий момент, коли відчули: те, що робите, ввійде в історію?
– Ніхто, повірте, ніхто над цим не задумується. Зовсім. Хочеться просто зробити більше. Ніхто не думає про історію, про подвиг, про ще щось. Хочеться зупинити їх, щоб ті калібри не дійшли сюди. Вони можуть прилетіти в Кам’янець, вони можуть прилетіти будь-куди. Ніхто не знає, куди прилетить. Тому наше завдання – зупинити ворога.
– Хто є Вашою підтримкою?
– Усі підтримують. Дружина, діти, друзі. Вони також не все знали. Я їм багато чого не розповідав, аби не хвилювати.
– Про що мрієте, пане Вікторе?
– Мрію завершити цю нікому не потрібну війну, але завершити її нашою Перемогою. Не тим, що ми домовимося залишити їм територію, аби тільки вони більше не стріляли. Це буде міна уповільненої дії. Їм не можна довіряти. Це не країна, це зброд якийсь.
ДОВІДКА. Віктор ІЛЬЧУН – сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України. У серпні 2022 р. отримав орден «За мужність». Народився 19 лютого 1960 р. в м.Красилів. Освіта: середня спеціальна. Після строкової служби переїхав до Кам’янця-Подільського. Працював на різних посадах. Із 2014 р. – в лавах ССО ЗСУ.
Сюзанна СИРОТЮК.
