ФОРМУЛА ВОЇНА

6 грудня – День Збройних сил України

6 грудня – це не просто дата в календарі, а символ відваги та непохитності нашої армії. Цього дня ми вшановуємо тих, хто щодня стоїть на захисті країни. Під час війни підготовка новобранців у ЗСУ є ключовим етапом у створенні ефективної армії. Із 1 листопада збільшено термін базової загальновійськової підготовки (БЗВП). Відтепер рекрути навчаються не місяць, а півтора. Нова програма максимально адаптована до нинішніх умов на полі бою. До неї внесли корективи, зокрема вона міститиме базові на­вички щодо використання і протидії БпЛА та засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ). Про підготовку новобранців за новою програмою, та чому важлива імплемен­та­ція досвіду, набутого на фрон­ті, в навчання, розпо­віли інструктори 143 Об’єднаного навчально-тренувального центру «Поділля».

ВІД ПРОСТОГО ДО СКЛАДНОГО

БЗВП є фундаментом і першим кроком для всіх, хто став частиною ЗСУ. До повномасштабної війни навчання тривало три місяці. Нині війна диктує свої умови: кожен день на вагу золота, кожна хвилина має навчити, як зберегти життя на по­лі бою, відповідно виконати бойове завдання. Тому БЗВП постійно вдосконалюється, зважаючи на зміни в тактиці дій противника, застосування нового озброєння.
З початку широкомасштаб­ного вторгнення це вже четверта редакція програми. Відповідно до неї, навчальний процес збільшився з 290 до 368 навчальних годин, а курс підготовки триває 49 діб, з яких 42 – навчальні, 6 днів вихідні та один день виділяється під адмініст­ративні завдання в навчальному центрі. Структурно програма складається з ознайомчого курсу (8 навчальних годин), курсу індивідуальної підготовки (116 годин) та курсу групової підготовки з відпрацюванням дій у складі підрозділу (196 годин). Завершується комплексним тактичним заняттям.

– За цей час потрібно зробити з цивільної людини воїна, готового до будь-яких випробувань на полі бою. Основний лозунг – від простого до складного. Починаємо з основ – понять, що таке ЗСУ, і закінчуємо відпрацюванням штурмів, оборонних і наступальних боїв, стрільби та 3-денного комплексного тактичного заняття в умовах, наближених до бойових, – каже начальник циклової комісії загальновійськових дисциплін Школи загальновійськової підготовки майор Володимир ХМЕЛЮК, який щодня навчає нове покоління воїнів.

АКЦЕНТ НА РЕБи І БПЛА

Пріоритетні напрямки БЗВП – це тактична, вогнева, домедична, інженерна, розвідувальна підготовка, робота із БПЛА, РЕБ, основи кібербезпеки, а також психологічна допомога.
Предмет спеціальної підготовки можна вважати інноваційним, адже він спрямований на викладання основ використання безпілотників і засобів протидії дронам, радіоелектронної боротьби та розвідки.

– На заняттях доводимо перелік взятих на озброєння (і не лише) засобів РЕБ/РЕР ближньої дії: антидронових рушниць і так званих окопних купольних та секторних систем, що створюють зону радіоперешкод, – продовжує інструктор. – Пояснюємо, як правильно обрати обладнання, місце для встановлення купольного чи секторного комплексу, щоб той ефективно виконував свої завдання, як підключати системи до джерел жив­лення та правильно маскувати обладнання. Треба навчити розпізнавати й визначати загрози, наприклад, від використання дронів. Через те, що ворог масово застосовує дрони зі скидами, показуємо їм, що може демаскувати. І, звісно ж, навчаємо практично застосовувати БПЛА. Основні навички вони мають відточити до автоматизму, аби зберегти власне життя і життя побратимів.

ХИТРОЩІ ІНЖЕНЕРНОЇ СПРАВИ

Поява безпілотників на полі бою змусила підкорегувати способи маскування позицій, аби захиститися від дронів-бомбардувальників та FPV-камікадзе. Правильно обладнана позиція значно підвищує шанси вижити.

– Традиційний підхід, коли боєць просто займає позицію і веде вогонь, трансформувався в захищеніші конструкції, – пояснює Володимир Хмелюк. – Мобілізовані самі облаштовують позиції під час тренувань. Вони вчаться будувати укриття різної конфігурації, використовуючи природні та штучні матеріали для маскування. Обов’язково має бути обладнано укриття типу «лисяча нора». Акцентуємо увагу на облаштуванні місця безпечного обігріву так, аби тепло відводилося від основного укриття в інше місце і не дозволило викрити за допомогою тепловізорів. І, звісно ж, на маскуванні та захисті від дронів – спеціальних решіток над позиціями, аби запобігти потраплянню всередину гранат, які можуть скидати дрони. Ці нововведення надиктовані досвідом війни.

Курс і надалі передбачає основи мінної безпеки, зокрема, як поводитися з ворожими дронами, що не здетонували.

МАЙЖЕ ТИСЯЧА ПАТРОНІВ

Близько третини навчання займає вогнева підготовка. Якщо раніше за 30 діб курсанти відпрацьовували 20 вправ зі стрільби з автоматів, вистрілюючи декілька сотень патронів, то тепер кількість вправ збільшилася до 26, і кожен вистрілює близько 800 патронів. Бійці відтепер опановують основи використання колективного озброєння відділення, взводу та ро­-ти. На додачу виконують впра­-ви з кулеметами, гранатометами, снайперськими гвинтівками, помповими рушницями. І, звісно ж, метають гранати. Загальна кількість вправ зі зброєю збільшилася вдвічі. До речі, навчальні зразки гранат і мін, інші необхідні в навчанні розхідники інструктори ОНТЦ друкують на 3D принтері.

– Важливо не лише навчити, як розібрати і обслужити зброю, а й як правильно привести зброю до бою, налаштувати рекрутів, як орієнтуватися в бойовій обстановці, як влучно стріляти по малих і рухомих цілях, як швидко реагувати на реальні загрози в бою. Також вправи на швидкість і точність пострілу розроблені для малих груп, аби вони навчилися працювати колективно, – коментує начальник Школи загальновійськової підготовки підполковник Дмитро БИЧЕК.

ОДИН У ПОЛІ НЕ ВОЇН!

Власне нова програма значно збільшила роль колективної підготовки. Бійці працюють у складі малих груп, вчаться діяти злагоджено та ефективно. «Один у полі не воїн, а разом ми – сила», – таке гасло звучить під час занять. Колективна підготовка нині займає більше часу, ніж раніше. Тому що війна – це не тільки особисті навички бійця, але й злагоджені дії команди. Тож під час занять навчають, як діяти двійками, трійками – бойовими групами, як трансформуватися в залежності від завдань та тактичної обстановки, діяти як один організм.
Але найбільший джекпот у тому, що інструктори діляться власним бойовим досвідом. Що таке війна, не з чуток знає інст­руктор із бойової армійської системи молодший сержант Сергій БОДНАРЧУК, який у складі Сил спецоперацій виконував бойові завдання ще з 2016 року, а сьогодні, як інструктор, передає набутий досвід солдатам. Дії в обороні та наступі, штурм урбанізованої місцевості та в окопі, тактика застосування малих груп, відбиття нападу ворожої диверсійно-розвідувальної групи, як протидіяти м’ясним штурмам рашистів, – усі ці робочі моменти, які є в реальній бойовій обстановці, пояснюються та практично відпрацьовуються.

– Завжди наголошую на фізич­ній витривалості та здатності діяти в екстремальних умовах. Розповідаю, що на фронті в повному екіпіруванні, що важить близько 40 кг, доведеться йти щонайменше по 3-4 кілометри, і не асфальтованими дорогами, а по коліно в болоті. Доведеться тікати від обстрілів, ховатися від дронів. А це вимагає неабиякої витривалості, – каже Сергій. – Якось на занятті розповів випадок, як під час штурму закінчу­ва­лися патрони, і нам принесли «цинк» із набоями (цинкова коробка. – Прим. ред.). А чим його відкрити? Добре, що в мене був спеціальний ключ для відкривання цинків. Здавалося б, дрібниця, але стала порятунком. Наступного дня після практичних стрільб половина хлопців при­йшли з такими ключами на броні.
Я розумію, що держава забезпечує військових найнеобхіднішим, але іноді додаткове обладнання, придбане за власні кошти, стає рятувальною соломинкою. Наприклад, той самий коліматор, який дозволяє вночі прицільно вести бій, або тепловізор. На війні такі маленькі плюсики стають жирним плюсом, який рятує життя, тому що маєш перевагу над противником.
І на цьому я теж постійно наголошую. Нині точаться розмови про те, щоб рекрутів азам військової служби навчали за кордоном країни-­партнерки. Я проходив один курс навчання, правда, не БЗВП, у США. Можу сказати, що там навчають типово, круто, але, на жаль, ті знання не відповідають реаліям сучасної війни і тому, що використовує ворог на полі бою. Ми ж тримаємо руку на пульсі, намагаємося максимально дізнаватися інформацію з перших вуст та використовувати її в на­вчанні.

ТРИ ДНІ НА ВИЖИВАННЯ

Зі слів Володимира Хмелю­-ка, війна – це творчий процес. Тож інструктори творчо підходять і до підготовки комплекс­ного тактичного заняття. Зазвичай воно передбачає підйом за тривогою і вихід на певну точку в повному військовому екіпіруванні на три дні, де основне завдання – не лише вижити, а й «повоювати».

– Контрольний іспит показує, як солдат засвоїв програму, де його слабкі та сильні сторони. Виживання в умовах, максимально наближених до бойових, передбачає низку аспектів. Це фізична підготовка, вміння орієнтуватися на місцевості, розвести вогонь, приготувати їжу, влаштувати укриття, відпрацювати елементи потрапляння в засідку, викрити позиції ворога та знищити їх. За солдатами «ворог» спостерігає з повітря, але вони мають виконати бойові завдання. Під час практики завжди наголошую викладатися максимально як інструкторам, які є режисерами умовних бойових дій, так і рекрутам поглинати інформацію, ставити запитання, вдосконалювати навички, аби в бою легше було нищити ворога, – каже майор.

АКЦЕНТ НА СТРЕСОСТІЙКІСТЬ

Рекрути – люди різні. Кожен має власний психотип, соціальний статус, життєву історію і по-­різному реагує на стресові си­туації. В інструкторів із психологічної підготовки важливе зав­дання – формувати в новобранців стресостійкість. Адже міцне емоційне здоров’я дорівнює успіху на фронті.

– Нова програма БЗВП включає розширені модулі та збільшення годин щодо виживання в полоні, – коментує начальниця циклової комісії психологічної підготовки школи БЗВП майор Оксана ХОПТІЙ. – Ця програма передбачає не лише теоретичні знання про види полону та особливості поведінки, а й інтенсивну практичну підготовку. Військові відпрацьовують сценарії захоплення, взаємодіють у ролях полонених і тих, хто уполонює. Важливо, аби кожен військовий усвідомлював, що полон є одним із професійних ризиків. І потрібно навчити бійців не лише уникати примусової ізоляції, а й, у разі потрап­ляння в полон, володіти всіма на­вичками виживання. Додаткові години дозволяють надати максимум інформації щодо видів і стадій полону, поведінки на першому допиті та навіть приділити увагу процесу адаптації після повернення звід­ти. Це дозволяє пропрацювати навички, що є критично важливими для виживання у ворожому сере­довищі.

За словами психологині, на сьогодні найбільшою фобією військовослужбовців є БПЛА:

– Навчаємо діяти під час застосування противником ударних БПЛА, використовуючи імітаційні засоби (пляшки з водою чи пакети з борошном). Ці вправи допомагають формувати стресостійкість і розвивати швидкість реакції на БПЛА.

В екстремальних ситуаціях у військовослужбовця можуть виникнути різні негативні психічні стани. Під час тренувань інструктори навчають методам надання самодопомоги та допомоги побратимам. Аби приборкати страх і паніку, новобранці виконують різні завдання, зокрема долають спеціальну смугу перешкод, яка максимально наближена до реалій війни: гучні звуки, димові завіси, вибухи, кінологічні розрахунки, а також обкатка важкою броньованою технікою.

ВЧАТЬ СТЕРТИ МЕЖУ МІЖ «ТАМ» І «ТУТ»

Уміння надати домедичну допомогу собі або пораненому побратиму безцінне. Адже на полі бою часто секунди рятують життя. Швидка та правильна реакція може стати тією тонкою межею між життям і смертю, а знання базових навичок домедичної допомоги дозволяють зберегти не лише здоров’я, а й бойовий дух. У цьому переконана викладачка циклової комісії загальновійськових дисциплін капітан Анна ОКАРСЬКА. Вона знає, про що каже, адже займається порятунком поранених із 2016 року. За цей час неодноразово евакуйовувала побратимів із поля бою, реанімувала, працювала в операційній. Найболючіше, як зізнається, збирати тіла загиблих. Але, як би важко не було, справлялася і з цим завданням, адже розуміла, як це важливо для рідних.

– 2023 року як начмед штурмового батальйону 5-ї штурмової бригади перебувала під Бахмутом. За півтора місяця з водієм вдалося врятувати і госпіталізувати до стаб­пункту понад 150 поранених. Жоден не помер. Я вважаю це особис­тим успіхом, – розповідає Анна, яка зазнала травми хребта від вибухової хвилі та на деякий час демобілізувалася з армії. Однак у цивільному житті довго не засиділася і тепер передає безцінні знання новобранцям.

– Практика, практика і ще раз прак­тика. Без неї діла не буде, – переконана військовослужбовиця. – Навіть у стресовій ситуації спрацює м’язова пам’ять, і руки згадають, що треба робити. Тим паче, що в новій програмі додали більше годин на практику. І це супер! Особ­ливий акцент робиться на реалістичних тренуваннях із муляжами, штучною кров’ю. Ми психологічно і візуально готуємо бійців. Вони самі накладають турнікет і не знімають, поки ми не перевіримо. Це робимо для того, аби в екстремальних ситуаціях боєць, наклавши турнікет, за звичкою його не розкрутив. Я пояснюю, що поранені будуть благати не докручувати турнікет. Але навіть найменший недо­крут називаю «тихою смертю», бо з пораненого витікатиме кров, і він помре. Наголошую, що турнікет – це особиста «зброя», і його не можна передавати нікому. Наводжу реальний приклад, як військові виносили травмованого бійця, самі потрапили під обстріл й зазнали пора­нення. Завдяки тому, що мали турнікети, змогли зупинити масивну кровотечу й залишитися живими.

Під час навчання інструктори діляться власним досвідом, як урятувати життя, яких помилок слід уникати, і що має бути в пріо­ритеті. Навіть найменші дрібнички, як-от однаково укомплектовані аптечки, можуть стати спасінням. Серед обов’язкових тем – правильна евакуація в «червоній зоні», огляд поранених, їх сортування тощо.

– Бійці пишуть: «Дякую, що навчили». Значить, недаремно я тут, – підсумовує військова.

ВОЮВАТИ ДОВЕДЕТЬСЯ ВСІМ

Мобілізованому Михайлу 42 роки. У цивільному житті працював електриком, строкову службу не проходив. Жартує: як не намагався обминути службу, в армію таки потрапив і нині проходить БЗВП. Зізнається, що було страшно, важко, але притерся і вже тут усвідомив, що воювати доведеться всім:

– Захист своєї родини та держави – це обов’язок кожного українця. Війна не закінчиться сама по собі, треба діяти і не допустити ворога до рідного міста чи села. Страх загинути є в кожного, і це природно. Але варто його приборкати і стати на захист. Інструктори намагаються максимально витлумачити нам свої знання і досвід. Наше завдання – залишити це в нашій голові й відточити практично до автоматизму. Звісно, нікого з нас батьки не народжували для війни. Але нам довелося жити в такий час, коли вчимося бути воїнами. І чим краще ми засвоїмо військову справу, тим більше шансів залишитися живими та вистояти.

Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».