Середа, 19 Лютого 2025 р.
16 Січня 2025

БОЇ НА ХАРКІВЩИНІ ТА ДЖЕРЕЛО ВІДНОВЛЕННЯ СИЛИ

Дмитро КАЛИНОВСЬКИЙДмитру КАЛИНОВСЬКОМУ 29 років. Гвардієць народився на Хмельниччині. Після навчання Дмитро потрапив на строкову службу, а 2017 року підписав контракт із Національною гвардією Украї­ни. Це стало початком його військової кар’єри.

Гвардієць розповідає, що на війні важливо не втрачати надії, довіряти побрати­мам і знати свою справу. Дмитро пригадує: коли він із побратимами утримували позиції біля одного з населених пунктів Харківської області, ворог беззупинно атакував наших захисників і намагався завдати якомога більшої шкоди всіма можливими засобами. М’ясні штурми піхоти, обстріли з артилерії, танків, скиди з БПЛА і fpv-дрони – ворог не жаліє нічого.

– Ми заходили малими групами по п’ять осіб. Я був командиром групи. Як тільки пройшли 100 метрів від місця висадки, по нас одразу почала працювати ворожа артилерія. Коли дісталися наших позицій, то на мене впав скид. Я спочатку нічого не зрозумів. Побратим сказав, що думав, що доведеться мене збирати по шматках, – розповідає Дмитро.

Як тільки гвардійці дійшли до позицій, то почалася атака ворожої піхоти.

– На мене вийшов командир і попередив, що на нас рухаються п’ять російських солдатів. Я подивився через тепловізор у вказаному напрямку й переконався, що це справді ворог. Ми відкрили вогонь, – продовжує Калиновський.

Наступні три доби були випробуванням. Позиції Дмитра і його побратимів перебували під щільним вогнем. У небі висіли дрони. Під час наступних виходів ворог обстрілював позиції хлопців артилерією, працювали танки. Гвардієць пояснює, що танк – це дуже підступна річ, адже ти розумієш, що по тобі ведуть вогонь уже тоді, коли постріл відбувся й прилетів снаряд:

– Ти не чуєш виходу, тільки чуєш прихід. Чекаєш декілька секунд, а потім піднімаєш голову і перевіряєш, чи всі хлопці живі. Багато хто зазнав контузій. Я також. Хлопці жартують: якщо ти не зазнав контузії, значить, не був на війні.

Коли Дмитру було особливо важко, то він знаходив підтримку в спогадах про сім’ю. Переглядаючи світлини найрідніших, гвардієць віднаходив спокій і сили триматися далі:

– Ці маленькі моменти нагадували мені, за що ми боремося. Це допомагало триматися, коли здається, що сил уже немає.

Група інформації та комунікації НГУ.