НЕ ХОЧЕМО МОСКОВЩИНИ

Мені однаково, чи буду
Я жить в Украйні, чи ні,
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденою, збудять…
Ох, не однаково мені.

Ці слова Тарас Григорович Шевченко опублікував 1847 р. З того часу минуло більше ніж півтораста років, а слова нашого пророка залишаються ак­туальними й до сьогодні. Може, лише хтось, не сповна розуму, не знає, що всякими способами московська імперія намагалася і намагається приспати український народ, щоб безперешкодно «залізо, хліб та вугіль красти». Це було і за царя Миколи, не припинялося також за влади червоних пройдисвітів. Це стосувалося й інших представників великої тюрми народів. Москва зав­-жди була сама собою – жорстока, загребуща, брехлива, заздрісна. Символом своєї влади вона взяла серп і молот – ще одне лицемірство тих лукавих московських зверхників, бо ця емблема не спинила червоних головорізів від того, щоб масово нищити ні в чому не винних людей, що тримали в своїх руках ці знаряддя праці. Вони мільйонами гинули в тюрмах і на білих просторах несходимого Си­біру.

У 50-х роках минулого століття моск­ва заходилася показати, як вона пік­лується про волю й незалежність народів-братів. За її задумом кожна радянська республіка повинна була мати свій герб, прапор і гімн. У гербі та прапорі національного було вкладено мізер, більше московського, а ось тексти гімну викликають подив.

Маємо уривок з українського варіанту:

Нам завжди у битвах за долю народу
Був другом і братом російський народ,
І Ленін осяяв нам путь на свободу,
І Сталін веде нас до світлих висот.

А ось білоруський варіант:

Мы, беларусы, з братняю Руссю
Разам шукалі к шчасцю дарог.
Ў бітвах за волю, ў бітвах за долю
З ёй здабылі мы сцяг перамог!
Нас аб’яднала Леніна імя,
Партыя к шчасцю вядзе нас ў паход.

Схожий текст гімну існував у кожній радянській республіці. Чи не зрозуміло, що зразок тексту був затверджений у москві, а в тексті обов’язково мало бути розміщене ім’я авантюриста володимира леніна, а також слова похвали великому, що називав так себе самого, «братньому», народові російському. Про таких люди кажуть: «Хвали мене, моя губонько, бо тя роздеру».

Жорстока і немилосердна війна, яка нині точиться на багатостраждальній українській землі, – підтвердження російському нахабству і притаманній йому злочинності, за яку доведеться колись відповідати перед усім світом.

Едуард КРИЛОВ.
12.12.2024