Неможливе стає можливим!

28 лютого гучні оплес­ки заполонили сесійну за­лу міської ради – саме так побратими, спортсмени, ак­тивісти та жителі міста зустрічали ветерана ро­сій­сько-­української вій­ни, війсь­ко­вослужбовця 143 ОНТЦ «По­ділля» і трира­зо­вого переможця «Ігор Не­скорених – 2025» – майо­ра Валерія ОДАЙНИКА. Під час зустрічі Герой поділився своїми враженнями від підготовки до «Ігор Нескорених – 2025», розповів про подолані труднощі та неповторну атмосферу, що панувала серед спортсменів. А також відповів на запитання кам’янчан – учасників зустрічі, які ми і друкуємо.

ЖАГА ДО ПЕРЕМОГИ ДОЛАЄ ТРУДНОЩІ

– Пане Валерію, розкажіть, будь ласка, про Ваш шлях у змаганнях.
– Розповідати можна дуже багато, але, думаю, найголовніше – це те, що я показав своїми діями. Довів собі, що меж досконалості не існує, і ми здатні не лише досягти запланованого, а й перевершити власні очікування. Їдучи на ці змагання, я не сподівався на перемогу. Моя головна мета була подолати самого себе, перевершити свої попередні результати. Підготовка до ігор була непрос­тою. У ме­не було дві операції, під час одного з тренувань я зламав реб­ра, тому довелося починати все спочатку. Лише за два тижні до стар­ту я знову став на протези. Сам факт участі у змаганнях та прохо­дження всіх випробувань – це вже перемога над собою. Цим я хочу показати побратимам, що ніколи не варто здаватися. Потрібно рухатися вперед, і перемога обов’язково прийде. Головне – не зациклюва­тися на проблемах, які здаються нездоровими, це лише посилює психологічний тиск. Коли поруч друзі, побратими, рідні, розу­мію, що можна подолати все. Фізичні чи мо­ральні травми, втрати – це не найстрашніше. Найгірше – це втратити незалежність своєї країни, втратити себе як особистість. Ми не можемо дозволити, щоб хтось нами керував чи пригнічував. Ми – сильна на­ція, яка здатна боротися до кінця і перемагати.

– Що Вас мотивувало досягати таких висот?
– Ще до поранення я займався спортом. Як кажуть, спортс­менів колишніх не буває. Жага до повернення була, є і буде завжди. Просто нині це відбувається в інших форматах, з урахуванням нових можливостей мого організму. Я знайшов для себе вид спорту, в якому можу реалізуватися. Вирішив спробувати себе і в нових дисциплінах. Бук­вально нещодавно подав заявку на участь у «Сильних України», які вже майже два роки очікують ветеранів. Сподіваюся, що зможу досягти успіху й там.

– Наскільки було складно долати труднощі під час «Ігор Нескорених – 2025»?
– Основні труднощі були психологічного характеру. Коли готуєшся, тренуєшся, а потім раптом прокидаєшся і відчуваєш: щось не так, треба йти до лікаря. Приходиш, а хірург каже: «Одна з частин, яка залишилася, зайва, її треба видалити». Розумів, що це знову відкидає назад, але зупинятися вже не мав наміру. Адже я у складі збірної України, вже пройшов певний шлях, і думка про те, що мене може замінити хтось інший, просто не вкладалася в голову. Якщо потрібно сісти у візок – будемо змагатися в тих дисциплінах, де це дозволено. Але головна мета була встановлена. І не лише для себе, а й для мого тренера, який спеціалізується на бігових лижах. Його історія теж непроста: він пережив дві онкології, подолавши їх, і буквально через декілька днів після операції пробіг 97 кілометрів на лижах. До речі, в цих змаганнях я був єдиним, хто пройшов дистанцію на лижах стоячи після подвійної ампутації.

ПІДТРИМКА, ГАРТ І ЗІРКОВІ ЗНАЙОМСТВА

– Яка атмосфера панувала в команді серед учасників?
– Кожен учасник має свою унікальну історію боротьби. Усі подолали власний шлях, і ця боротьба триває. Найцінніше – це підтримка, яку вони надають одне одному, особливо тим, хто зазнав поранення, хто тільки повернувся з фронту або ще має туди йти. Багато хто після повернення не знає, як жити далі, замикається в собі, намагається вирватися з реальності – через алкоголь чи наркотики. Але коли хоча б таку людину вдається врятувати, повернути до життя – це вже справжня перемога, дорожча за всі медалі. Наша збірна – це більше, ніж команда. Це єдиний організм, який працює заради однієї мети – реабілітації та швидкого повернення до нормального життя. Особливе значення має підтримка близьких – дружини, дітей, батьків. До війни ми, звісно, були потрібні родинам, але після поранення я зрозумів, що саме їхня підтримка стає найбільшою і кінцевою. Найбільший виклик – це боротьба із самим собою, застосування нової реальності. І хоча шлях реабілітації непростий, із часом цей біль відходить у минуле. Ми рухаємося вперед, бо знаємо: попереду ще багато перемог.

– У Вас з’явилися нові друзі, серед яких і селебріті, а також хо­дить така історія, що в колекції принца Гаррі тепер є шеврон 143 ОНТЦ «Поділля». Чи правда це?
– Так, організатори виступили з такою ідеєю, щоб принцу Гаррі подарувати шеврони всіх 35 учасників збірної країни. Ми з радістю погодилися на це. І нині в його колекції є наш шеврон. Він дуже гордий, що отримав їх. І прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо також отримав шеврони від нас особисто. Він сказав, що це найцінніші шеврони, які він отримував за своє правління в Канаді.

МЕДАЛІ – ЯК ПОЧАТОК, А НЕ ФІНІШ

– Як змінилося Ваше життя після здобутих медалей?
– Це досить суттєво вплинуло на моє життя. Мене почали більше впізнавати, і тепер я маю можливість доносити до людей важливі думки, висловлювати те, що накопичилося всередині, говорити про несправедливість, з якою стикаємося повсюди, – від питань інклюзивності до інших складних аспектів життя.

– Що Ви відчували, коли здобули перемогу?
– Це була ще одна з перемог над собою і водночас – можливість нагадати всьому світу, що наша нація незламна й нескорена. Важливо говорити про те, що триває війна в Україні, і її наслідки надзвичайно важкі.

– Що б Ви порадили тим, хто зазнав поранень, проходить реа­білітацію і втратив віру у власні сили?
– Я раджу дослухатися до нас, хто вже пройшов певний період. Потрібно розповідати про свої проблеми. Найкращі психологи – це самі люди, які вже пройшли, які вже мають певні здобутки на протезах. Потрібно до них звертатися, і я думаю, що це буде найкраща допомога, яку вони отримають. Адже в них буде стимул і поштовх для подальшого розвитку. А далі ми їм допоможемо.

                                          Про спортивні здобутки Валерія Одайника на «Іграх Нескорених – 2025» ми писали в «ПОДОЛЯНИНІ» від 13 і 20 лютого.
                                          Статті доступні на сайті газети (podolyanin.com.ua).

Сюзанна СИРОТЮК.