МІННЕ ПОЛЕ І КРЕАТИВНІСТЬ
«Саперна справа – професія творча. Правила є, але багато залежить від креативності», – вважає солдат Іван, який узимку пройшов бойове хрещення на Донеччині. Тепер він безпомилково розпізнає озброєння за звуком, маневрує бездоріжжям і, попри небезпеку, тихо й точно виконує свою роботу. Коли в Україну прийшла велика війна, хлопець повернувся з-за кордону. Спочатку в ТЦК йому відмовили, але думки про армію не залишали. Все добре обміркувавши, він скористався рекрутингом, обрав військову частину і став сапером ЗСУ. Навчався не лише в Україні, а й за кордоном.
– Від сапера багато чого залежить. Він прокладає шлях для своїх і загороджує – для ворога, – каже військовослужбовець. – Ми не тільки ставимо міни – ми їх і знищуємо, і дороги розчищаємо, і переправи руйнуємо, щоб окупанти не сунули далі. Якщо описати саперну професію трьома словами, то це страх, необхідність, творчість. Вона підкорила моє серце. І роботи в саперів після Перемоги буде дуже й дуже багато.
Бойове хрещення Іван пройшов на Донеччині водієм-сапером. Перший виїзд на завдання запам’ятав надовго, адже після цього дві доби майже не спав.
– Їхав з іншою групою, якій потрібен був водій HMMWV, – пригадує Іван перший виїзд на завдання. – Пункт призначення – Курахове. Там саме точилися інтенсивні бої. Вперше їхав із нічником. Увімкнув РЕБ – заглушило всі програми, і через це я пропустив поворот. Розвернулися. Висадив хлопців. Виїжджаю назад – і тут сідає РЕБ. Я вам скажу, що так швидко на «Хамері» ще ніколи не їхав (усміхається). За ту ніч тричі возив хлопців на завдання під супровід дронів та акомпанемент мінометів. Зізнаюся, що було страшно, бо ж лише дурень не боїться. Але розумів, що відповідаю не лише за своє життя, а й за життя хлопців. Тож приборкав страх – і до роботи.
А роботи вистачало. Іван не лише возив саперів, а й зі своєю групою виходив на завдання. За ротацію вони облаштовували танкові рови, руйнували мости та дамби, щоб сповільнити наступ окупантів, мінували об’єкти критичної інфраструктури. Одного дня їхнє авто натрапило на касетні боєприпаси «Лєпесток», під час іншого виїзду через погану видимість і стан доріг заплуталося в мінно-підривних загородженнях. Іван двічі забирав машину:
– Їхав повільно, 10 км/год. Відчинив вікно, закурив. Розумів, що тепер нічого від мене не залежить. Тільки від фортуни. Загалом їздити там – ще той адреналін. Доріг немає, зате дронів не злічити. Декілька разів дивом не стали мішенню. Витискав з автомобіля максимум.
Під час ротації сапери запровадили певні традиції:
– Ми завжди їхали та поверталися однією дорогою. А коли вже прямували назад, то зупинялися випити кави та з’їсти хот-дог. Я так ними об’ївся, що не скоро захочу знову (сміється).
Перша ротація загартувала Івана. Попри важкі умови, він жодного разу не пасував перед труднощами. Адже вигнати ворога з рідної землі та повернути мир в Україну – це його мета, яка дає сили боротися далі. А мотивують до цього батьки, молодший брат і кохана дівчина:
– Хочеться, щоб війна закінчилася. І для цього докладатиму максимум зусиль, – упевнений солдат.
Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».
