«ГОСТРІ КУТИ» ЗАКОДУВАЛИ ШЛЯХ ДО АМЕРИКИ!

Креативність, винахідливість, вміння працювати в команді – ці навички сьогодні стають ключем до успіху. А коли вони поєднуються із сучасними технологіями, результат може перевершити всі очікування! Учні Кам’янець-Подільського ліцею №3 довели, що немає меж для тих, хто готовий думати нестандартно та шукати оригінальні рішення. Завдяки наполегливій роботі, командному духу та підтримці вчительки вони вибороли перемогу у Всеукраїнському етапі престижної освітньої програми Destination Ima­gi­nation, на якому вирішували імпровізаційний виклик – це особливе змагання, де команди мають швидко придумати та реалізувати креативні рішення для несподіваного завдання. Тепер школярі готові представляти область та Україну на міжнародному рівні в США! І це все завдяки STEM-­освіті. Але що воно таке і «з чим його їдять»? Як школярі готувалися до змагань, які виклики їм довелося подолати та що вони очікують від поїздки, про це «ПОДОЛЯНИНУ» детальніше розповіла вчителька STEM та фінансової грамот­ності Ольга КОНСТАНТИНОВА.

DESTINATION IMAGINATION: УПЕРЕД У СВІТ ГЕНІЇВ!

– Ольго Антонівно, як команда потрапила на міжнародний конкурс?
– Ми взяли участь у Всеукраїнському конкурсі та перемогли. Тепер наша команда «Гострі кути» буде представляти Хмельницьку область у міжнародному конкурсі Destination Imagination. Це олім­піада креативності, де оцінюється не знання формул чи історичних даних, а здатність працювати в команді, швидко знайти рішення та використати всі свої навич­ки. Це про те, що ти вмієш вико­рис­тати всі свої знання, весь свій багаж. І тільки таким способом змо­жемо досягти того, що наші діти будуть успішними. Коли во­-ни будуть адаптовані до умов сучасного світу, де все рухається дуже стрімко, і рішення потріб­но ухвалювати швидко, реагувати на запитання швидко, відповідати швидко, вміти себе презентувати, вміти себе показати з най­кращого боку. Це примножується маленькими кроками, і ми над цим працюємо.

– На коли саме запланована поїздка до Америки?
– На 22-26 травня цього року. Нині чекаємо підтвердження від Ма­лої академії наук, оскільки саме вона фінансує команди-пере­мож­ниці в частині вступного внеску.

– Чи потрібно додаткове фінансування?
– Так, є організаційні витрати, які потрібно покрити самостійно. І ми шукаємо додаткове фінансування, оскільки на всю команду потрібно близько 30 тисяч доларів. Тому будемо звертатися по допомогу, бо така можливість буває один раз у житті, і втратити її було б дуже шкода.

– Скільки учнів їдуть?
– Шестеро. Це учні 6-Б класу, який є моїм рідним класом, і 7-В класу. Ці діти – справжні таланти, і вони заслуговують на цю можливість.

– А які виклики взагалі довелося пережити учням під час підготовки до конкурсу?
– Головна проблема – навчитися працювати в команді. Діти не звикли до такого формату, їм важко довіряти одне одному, розподіляти обов’язки. Але це сучасні навички, які потрібні в нашому світі. Перше, що для цих дітей характерно, – те, що їм важко працювати в командах. Вони цього вчаться. Коли ти можеш комусь довіряти, комусь делегувати якісь обов’язки, коли можеш розподілити ці обов’язки так, щоб команда працювала ефективно. Але це сучасність. Так працює зараз весь світ.

LEGO, МІСІЇ ТА ВИКЛИКИ

– Пані Ольго, що таке STEM-­освіта?
– Це не проста абревіатура з чотирьох англійських слів: Science (наука), Technology (технології), En­gi­neering (інженерія) та Mathematics (математика). Це справжня освітня революція, яка змінює підхід до навчання! – пояснює вчителька STEM та фінансової грамот­ності Ольга КОНСТАНТИНОВА. – Замість формули нудного зубріння та правил STEM пропонує занурення у світ реальних викликів. Тут учні не просто слухають вчителя – вони досліджують, експериментують, працюють у командах і знаходять рішення проблеми, з якою стикається сучасний світ. Це на­вчання через дію, коли математика стає інструментом для створення робіт, інженерія готова будувати мости, а технологія – програмувати власні додатки.

– Як це допомагає дітям розви­вати критичне мислення і креативність?
– STEM об’єднує чотири напрями: науку, технології, інженерію та математику. Ми вирішуємо практичні завдання, наприклад, будуємо механізм для автоматичного поливання вазонів. Діти працюють із реальними проблемами, а не тільки з теорією. Їм важливо бачити результат своєї роботи. Їм потрібна конкретна проблема, конкретне вирішення і конкретні їхні результати.

– Якщо говорити про робототехніку у вашій школі, скільки у вас є наборів?
– Нині в нас є 5 наборів робототехніки для старших учнів. Також є ще 5 наборів для молодшої школи, але там працює інший педагог.

– Чим займаються учні на заняттях із робототехніки?
– Ми беремо участь у «First Lego League» – це змагання з робототехніки. Ми будуємо робота, який самостійно рухається за заданим кодом, виконує місії та набирає бали. Чим більше місій він виконує, тим більше балів отримує.

– Яку саме місію робот виконує?
– Робот під’їжджає, натискає пев­ну кнопку або активує механізм відповідно до правил гри. Ми не керує­мо ним вручну – ми пишемо код і про­граму, згідно з якою він рухається.

– У вас нестандартне розташування парт у класі. Чому саме так?
– Так, парти розставлені інакше, що часто дивує інших учителів. Але дітям подобається працювати за круглим столом – вони бачать одне одного, спілкуються. Це принцип Нової української школи, де ми не дивимося у спину одне одному, а працюємо як команда.

– Як Ви намагаєтесь мотивувати учнів брати участь у конкурсах, олімпіадах?
– Мотивація – це дуже цікава річ. Тому що, крім цієї командної роботи, дуже важлива й інша сторона медалі, коли є здорова комунікація, коли дітям довіряєш, коли є свобода їхня, коли вони знають, що їхні ідеї не будуть засуджені, не будуть закреслені. Вони мають право на помилки, вони самі ці помилки виправляють. І оця самоорганізація, коли дитина знає, що їй довіряють, що в неї є відповідальність.

– Які взагалі умови і ресурси необхідні для ще більшої підтримки учнів у сфері освіти?
– Тут дуже важливо мати надійну підтримку адміністрації закладу, тому що для всіх ідей, усіх починань дуже важлива підтримка. Це нове, не всі його розуміють. Але так навчається весь світ. Це в нас поки не в усіх школах впроваджено. Але ми вибрали цей інженерно-інтегрований курс, він іде у вибірковій частині, відповідно не в усіх школах він є.

А на запитання, як саме змінилася освіта у ліцеї після впровадження STEM, і чи подобається це учням, проявив ініціативу відповісти шестикласник Миро­слав.

– Мені дуже подобається урок STEM. Ми охоче програмуємо, робимо різні проєкти. Наприклад, нещодавно робили колесо огляду і катапульту. Робили анімації. І нам це дуже цікаво, – додав учень.

До того ж у класі ми помітили 3D-принтер. І одразу ж виникло запитання, як вдалося його опанувати вчительці та учням, і яка його специфіка.

– Я опанувала 3D-принтер самостійно, за допомогою навчальних курсів і програм. В університеті цього не вивчала, ніхто мене не вчив. Зазвичай ми робимо фігурки для уроків геометрії. Діти самі проєктують, самі їх програмують.

– А програмують вони яким чином? Як створюється код?
– Це спеціальна програма забезпечення для LEGO, наприклад, LEGO SPIKE, там створюється код. Принцип такий самий, як у Scratch (інтерпретована динамічна візуальна мова програмування, в якій код створюється шляхом маніпулювання графічними блоками). Також торік ми на 3D-принтері друкували са­моробні заглушки для СВП. У компанії «Армія друку» оголошувалося, що необхідно зробити для підтримки ЗСУ, і ми це надрукували, відправивши 5 партій.

– Як Ви бачите майбутнє STEM-­освіти в Україні?
– Колись мені казали, що для розвитку STEM-освіти потрібно просто дати дітям доступ до технологій, і вони самі розберуться. Вчитель має лише спрямовувати їх у правильному руслі. У мене була ідея створити STEM-лабораторію, де діти могли б вільно працювати з 3D-­принтером, 3D-гравером та роботами. Такі речі захоплюють дітей, і вони самі прагнуть спробувати, як усе працює, навчитися через власні помилки.

– Ви говорите про відкритий доступ до STEM-обладнання. Чи є у вас уже клас, де це реалізовано?
– Так, це мій шостий клас. Учні тут буквально «живуть».

– Які класи можуть працювати у Вашій лабораторії?
– Поки що ми охоплюємо учнів із 5-го по 9-й клас. Далі ще не знаємо, як розвиватимемо програму. Але наразі маємо програмне забезпечення саме для цієї вікової категорії.

«ЦЕ НЕ ПРОСТО ОСВІТА, ЦЕ ПІДХІД ДО ЖИТТЯ»

Кам’янець-Подільський ліцей №3 впевнено крокує в ногу з сучасними освітніми тенденціями, впроваджуючи STEM-освіту та залучаючи учнів до міжнародних конкурсів. У рамках підготовки матеріалу ми поспілкувалися не лише з учителькою STEM та учнями, а й із директоркою ліцею Оксаною ТОКАР, яка розповіла нам про вибір STEM-напряму, планів на майбутнє.

– Чому Ви вирішили впровадити STEM-освіту у Вашому ліцеї?
– Нова українська школа забезпечує більшу автономію для за­кладів, і ми отримали можливість обирати інтегровані курси. Колись це називалося варіативною складовою, а тепер – вибірковим ком­понентом, – розповідає Оксана Володимирівна. – Нам запропо­-ну­вали різні напрями, зокрема драматургію і театр, робототехніку, STEM-­освіту тощо. І ми обрали саме STEM, оскільки цей курс інтегрує багато предметів.

– Як відбувалося використання цього курсу?
– Впровадження почалося чотири роки тому, коли наша школа стала пілотною в рамках Нової української школи. Ми були серед перших у Хмельницькій області, хто апробував цю програму.

– Оксано Володимирівно, які труднощі виникли на початковому етапі?
– Головна проблема – наявність ресурсів. Ольга Константинова почала буквально все з чистого аркуша. Перші проєкти були дуже прос­тими, наприклад, робот із паперу чи саморобні катапульти. Але поступово рухалися вперед.

– Що ще необхідно, аби ваша STEM-лабораторія стала повноцінною?
– Нам потрібно сучасне обладнання: комп’ютер для кожного учня, плотер для різання, лазерний гравер. Також важливо визначити основний напрям – більше зосереджуватися на мейкерстві (створення реальних об’єктів) чи на робототехніці та програмуванні. Поки ми намагаємося поєднувати обидва підходи.

– Яка роль учнів у створенні STEM-проєктів?
– Вони проявляють неабияку фантазію! Наприклад, ми давали їм завдання створити катапульту, а вони приносили ложку і казали: «Ось наша катапульта!». Це може виглядати примітивно, але головне, що працює механізм, а діти вчаться думати інженерно.

– Ви згадували про плани розвитку STEM-центру. Які перс­пективи?
– У нас є приміщення для STEM-­лабораторії, але воно в аварійно­му стані. Якби після війни вдалося залучити фінансування, ми могли б створити справжній STEM-центр, відкритий не лише для наших уч­-нів, а й для всіх шкіл міста й громади.

– Чи є підтримка з боку держави або міжнародних організацій?
– Так, ми беремо участь у міжнародних проєктах, один із таких надав шкільної техніки на 100 тисяч гривень. Ми також сподіваємося на подальшу підтримку, щоб розвивати матеріальну базу.

– Як учні та батьки сприймають STEM-освіту?
– Спочатку було складно пере­конати батьків. Але після перших років роботи стало зрозуміло, що ця система дає чудові результати. Цікаво, що в початковій школі нині 100% дітей хочуть ходити на заняття – в них немає бажання пропускати уроки!

– Які у Вас сподівання на майбутнє STEM-освіти в Україні?
– STEM – це не просто освіта, це підхід до життя. Ми хочемо, щоб діти не тільки вивчали теорію, а й зрозуміли, як ці знання застосовуються на практиці. Якщо держава й суспільство підтримують цей напрям, то майбутнє за нашими дітьми!

Сюзанна СИРОТЮК.