ВОЛОНТЕРСТВО З ХВОСТИКОМ

Ще до початку повномасштабної війни німецька родина – Штефан ПУКАЛЛУС і його дружина Альона – приїхала в Україну, в місто Ірпінь. Там, у звичайної української сім’ї, вони придбали цуценя породи бордер-колі. Назвали собаку Ніккі. Одразу ж виник міцний емоційний зв’язок – з країною, з людьми, з цією маленькою тваринкою, яка стала частиною їхньої родини. Та вже за пів року після цього почалося повномасштабне вторгнення. Події в Україні настільки глибоко зворушили німецьку сім’ю, що вони не змогли залишитися осторонь і вирушили на Батьківщину своєї собаки, аби рятувати людей. Цією неймовірною та зворушливою історією з «ПОДОЛЯНИНОМ» поділилася кам’янецька волонтерка Ольга БРУНЬКО.

«І НАВІТЬ МИТНИКИ ЙОГО ВПІЗНАЮТЬ»

– Це німецька сім’я, яка, незважаючи на кордони, час і небезпеку, не залишає українців у біді. А історія ця має свого незвичайного героя – собаку на ім’я Ніккі. Ще в перші дні війни вони завантажили гуманітарну допомогу у власний бус і вирушили в Ірпінь, – розповідає пані Ольга. – Не побоялися таке зробити в самий розпал трагічних подій, про які знає весь світ! Вони евакуйовували та розселяли по домівках у німецьких сім’ях людей, багато було діток, і поруч завжди був Ніккі. Без цього собачки нікуди. Він став не просто талісманом – він був як знак довіри, тепла, добра. І навіть митники його вже впізнають, називають «собакою-волонтером».

Нині, коли чимало фондів уже припинили роботу, коли багато благодійників втомилися або втратили можливість допомагати, ця сім’я і надалі продовжує приїжджати в Україну щомісяця. Їхня місія стала майже ритуалом: частину допомоги вони передають до лікарень, зокрема до Кам’янець-Подільської міської лікарні, де завідувачем приймального відділення та ЕМД працює чоловік Ольги – Олег ГОЛОВАЧ, іншу везуть далі, у військові шпиталі в Києві, Ірпені.

– Штефан Пукаллус із дружиною кажуть: це те, що вони можуть зро­би­ти для України. А собака Ніккі супроводжує їх у кожній поїздці. Їде понад 2500 кілометрів із Німеччи­-ни, а далі – українськими дорога­ми. Ніккі впізнають усюди – обіймають, фотографують, вітають. Одного разу, коли німецька сім’я при­везла допомогу до лікарні, саме в той час туди приїхали поранені військові. І коли вони дізналися, звідки приїхав Ніккі, оточили бус, обійма­-ли його, дякували. На мить забули про біль, про війну, про втому. І це настільки бере за душу, що я ви­рішила: про них мають знати всі. Це приклад щирої, безкорисливої доброти. І цей собака не просто тварина. Він – жива історія довіри між нашими народами, – зворушено продовжує волонтерка Ольга Брунько.

СЕРЦЕ Б’ЄТЬСЯ В УНІСОН ІЗ УКРАЇНОЮ

До того ж німецький волонтер Штефан Пукаллус настільки глибоко перейнявся долею України, що його допомога не обмежується лише волонтерством. У вільний час він пише вірші про Украї­ну – німецькою мовою, зі щи­рістю, якої не навчиш у жодно­му університеті. Його твори – це не просто рядки, це глибокі переживання, співчуття, любов і вдячність.

– Штефан мені надсилає поезії з перекладом. Каже: «Я не поет, прос­то серце просить». І я, читаючи, плачу, – розповідає пані Ольга. – Його дружина каже, що німецькою ці вірші звучать дуже гарно. Але навіть перекладом передається все: і біль, і гордість, і віра в Україну.

Вірші пан Штефан не публікує в соцмережах, не виставляє на загал – він пише їх для України і для друзів як тихе, але сильне свідчення того, наскільки наша країна йому небайдужа. Ця внут­рішня відданість, щирість і тонке відчуття української душі не могли не втілитися в слові. Поезія для Штефана – це ще один спосіб бути поруч із тими, хто бореться, вірить, мріє. Його вірші – це голос серця, яке б’ється в унісон з Україною. Це його особиста молитва за мир і Перемогу.

Ми з особливою вдячністю пуб­лікуємо нижче переклади декількох його поезій – рядки, в яких німецький волонтер говорить мовою любові, підтримки та віри.

* * *
Країно, я відчуваю твій біль щодня і щоночі!
Цей біль впивається в мене, як стріла, і з кожною новиною, з кожною жертвою, яка потрапила в руки зла, впивається все глибше.
Україно, наша туга за тобою така велика! Ваші річки, озера і ліси такі красиві. Ваш народ такий привітний і добрий. Україно, і ти жертвуєш собою заради нас, далеких від тебе!
Україно, і все ж ти так близько до нас!
* * *
Україно, це Великдень! Ви теж воскреснете. Ми твердо віримо, що Бог збереже цю чудову країну, своє любляче, хоробре творіння.
Україно, камінь відкотиться! І могила, яку тобі викопали, порожня.
Ти воскреснеш, як колись воскрес Господь.
Бог благословив тебе.

Сюзанна СИРОТЮК.