КОЛИ МЕД – НЕ ПРОСТО МЕД

У кожній краплі меду, що розливається в баночки з написом «МедОк. Пасіка Family Andru­hovich», – частинка пам’яті про старшого сержанта Вячеслава АНДРУХОВИЧА. Він працював зубним техніком у міській стоматполіклініці. Але коли країна опинилася в біді, долучився до лав захисників. На жаль, 18 квітня 2024 року життя воїна обірвалося на Донеччині.

Вячеслав мав чимало вподо­бань. Одне з них – бджільницт­во, що дісталося йому в спадок від батька. Тепер пасіка – в надій­них руках дружини і дітей Вячеслава.

– Коли помер свекор, залишилося 6 вуликів – старих, великих, важких, – розповідає дружина Тетяна Андрухович. – До того моменту чоловік не цікавився бджільництвом. Але вибору не було: або підтримати пасіку, або вона занепаде. І Славік вирішив продовжити. Почав із малого: розпитував до­свідчених бджолярів, купував нові матки, вивозив вулики на квіткові поля, вдосконалював їх. Власноруч переробив старі конструкції на компактніші, зручніші. І поступово шість вуликів перетворилися на 50. Пасікою міг займатися лише у вихідні, адже в будні працював. І їхати доводилося 50 км, але ніколи не нарікав. Пізніше зізнався мені: «Ніколи не міг подумати, що мені це сподобається».

Як зізнається Тетяна, чоловік мріяв розширювати пасіку. Але не судилося. Після загибелі Героя родина опинилася перед складним вибором. Пасіка – справа непроста, потребує фізичної праці та часу. Але й сказати «Здаємося» не могли.

– Вирішальне слово сказала донька Діана, – продовжує пані Тетяна. – Досі пам’ятаю твердість у її голосі: «Це татова справа. Ми мусимо її продовжити». Раніше вона боялася підходити до бджіл, а тепер одягає захисний костюм і разом зі мною дбає про вулики. До справи долучився й молодший син Ілля. Йому лише 11, але він уже знає, як поводитися із бджолами. Завжди допомагає і наш кум.

Невдовзі в родини з’явилася ідея, яка зворушує серця небайдужих кам’янчан – реалізовувати мед під брендом «МедОк. Пасіка Family Andruhovich».

– Це теж була ідея доньки. Вона хотіла, щоб кожна баночка меду несла не просто смак, а пам’ять про тата, про його працю і любов до бджіл, – ділиться Тетяна.

Самі розробили етикетки, де зазначено: «Мед Свободи. Засновано Героєм. Продовжено з честю». Тепер цей мед можна знайти в деяких місцевих магазинах. Купують його і постійні клієнти, які вже знають: коли Тетяна їде качати мед – треба телефонувати і замовляти. У кожній баночці цього солодкого й корисного продукту – не лише смак липи чи гречки. Там – смак життя, яке триває попри втра­ту. Це вдячність. Це любов і па­м’ять, які не згасають.

Галина МИХАЛЬСЬКА.