ЯК ІЗ МІНОМЕТНОГО ХВОСТА ВИРОСЛА ТРОЯНДА
Що зробити з уламками війни? Старший солдат Юрій САГАНОВСЬКИЙ виготовив із них підсвічник. Цей виріб кам’янчанин змайстрував ще 2015-го, коли виконував завдання на сході України у складі однієї з механізованих бригад. Він розповів, як йому вдалося перетворити уламки війни на символ життя.
ВОГОНЬ, УЛАМКИ Й ДЕРЕВО
Підсвічник, який змайстрував Юрій, важить понад 5 кг. Виготовлений він із 7,62-мм та 5,45-мм набоїв, хвостовика від 120-мм мінометного снаряда, що прилетів на їхню позицію, уламків від інших боєприпасів і деревини з Луганщини.
– Ідея зробити щось таке народилася не одразу, – пригадує Юрій. – 2015 року був сапером під Луганськом. Там познайомився з бійцем Русланом, який з уламків майстрував чудові сувеніри. Подивився на його роботи й вирішив спробувати. Часу зайвого не мав, але почав збирати все те, що в нас прилітало. Тоді того добра можна було мішками збирати, після повномасштабки – вже вантажівками.
Згодом наш батальйон перевели під Авдіївку. Там ми мали будувати бліндажі, але бракувало деревини. Тож вирушили до Сіверськодонецька, де був хороший ліс. Два тижні заготовляли необхідне. Саме там я знайшов деревину та шишки для свого виробу. Коли з’являлася вільна хвилинка, Юрій не гаяв часу, а майстрував. Маючи потрібні заготовки, придбав термоклей, лак, і в його вмілих руках залізяччя, яке несло смерть, перетворювалося на троянди.
– Це береться лінза, вигинається і клеїться на термоклей, – тримаючи в руках підсвічник, демонструє військовий. – Потім покривається лаком. Такий підсвічник можна виготовити за день. Я ж працював тиждень, коли вдавалося викроїти вільну хвилину. Не гаяв часу дарма, працював.
Цей підсвічник посяде гідне місце в музеї, що створюється на території частини. Там збиратимуться схожі історії, артефакти і речі, які не дозволять забути, якою ціною захищається свобода.
ІЗ МИСТЕЦТВОМ ПО ЖИТТЮ
А загалом Юрій із мистецтвом на «ти» ще з юних літ. У дитинстві ходив у художню школу, багато малював. Але життя розставило свої акценти: навчання в індустріальному коледжі, потім – строкова служба, після – праця в майстра-реставратора, виготовлення дерев’яних іконостасів, меблів, різьба по дереву. Пізніше – робота в інтернет-компанії. А потім був Майдан, анексія Криму і початок війни на Донбасі. Під час третьої хвилі мобілізації чоловік отримав повістку і, як зізнається, аж зрадів. Бо знав: настав його час. Служив у 30-й окремій механізованій бригаді. Взимку на Донбасі – мінус 33, сніг по коліна, обстріли, мінування – часто на кордоні з росією:
– Я потрапив в інженерно-саперний взвод. Мінували у промислових масштабах. Наприклад, прилітало завдання – встановити 2000 мін. Працювали вдень і завдання виконували. Тоді так інтенсивно не обстрілювали, як нині. Хоча російські танки стояли за горбом. Бої тривали за Болотне, Жовте, біля Щастя вже стріляли. Тоді було набагато легше, ніж тепер. Сьогодні війна страшна. Дуже страшна.
ПЕКЛО ПІД АВДІЇВКОЮ
Пригадав військовий події весни 2015-го:
– Ми проживали у бліндажі під Авдіївкою, неподалік від місцевої ферми. Поруч у посадці ще наша арта стояла. Хтось із місцевих кинув окупантам нашу локацію, і вони почали лупити. Артилеристів посікло, підконтузило, словом, легких поранень зазнали, але встигли заховатися. Кацапи так нормально стріляли, що аж боєприпаси порозліталися, й згоріли три наші САУшки. А ще окупанти поцілили в газопровід високого тиску. Ми спочатку не могли второпати, що за дивний звук, ніби реактивний літак летить. І десь хвилин через 40 як бабахнуло. Вогонь був вищим за височезні дерева. Уже через добу, адже боєприпаси були гарячими і могли наробити біди, ми їх повизбирували. На тому ж напрямку я зазнав контузії. Нас накрило «Градами». Хлопці встигли сховатися, а я фізично не встигав, то мене вибуховою хвилею внесло у бліндаж і відключило.
ДРУГЕ КОЛО ВІЙНИ: ІРПІНЬ, МОЩУН, БАХМУТ, СОЛЕДАР
Після лікування знову повернувся у стрій, а згодом дочекався демобілізації. Потім – мирна праця, відновлення душі й тіла на дачі. Але сказав собі: якщо буде повномасштабна війна – піду знову. І пішов. 26 лютого 2022 року вже був у Центрі розмінування.
– Після деокупації Київщини розміновували Ірпінський шпиталь для ветеранів. Там працювали багато груп, адже розміновувати будівлю вкрай важко. За шпиталем шматка огорожі не було, поруч валялося гілля, і під ним тероборонівці помітили щось підозріле та покликали нас. Ми туди, а там – авіабомба ФАП-250, що не розірвалася. Від удару об дерево вона впала «на брюхо», не здетонувала, а гілки її прикрили. Переміщати бомбу не могли, тож попередили міського голову Ірпеня про гучний вибух і утилізували на місці. Запам’ятався і Мощун – жахливе видовище. Скрізь усе понівечене, побите, знищена техніка, шматки орків валялися – там рука, там нога. Заїхали в Мощун, а назустріч вулицею свиня йде. На той час на все село декілька людей залишилися. Багато будинків були зруйновані або понівечені нурсами, снарядами, – пригадує військовий.
Далі був Бахмут. Там пережили останні дні Соледара, це був початок 2023-го:
– Там армагедон був, цілодобово валили. Якось викликали на роботу, а працювати немає як, пів дня сиділи і чекали слушного моменту. Бо весь час «Орлан» над нами висів, поруч вертоліт працював. Нині взагалі «зоряні війни». Всюди дрони гудуть, просто як у вулику. Або зі скидами, або ті, що координують арту. І весь час – жу-жу-жу. І коли над тобою зависає ця жужалка, – це не дуже прикольно. Ти чекаєш: чи воно щось кине, чи камікадзе бахне.
Улітку 2024-го, виконуючи бойове завдання в с.Парасковіївка на Донеччині, Юрій таки потрапив під удар дрона. Дивом залишився живим. Зазнав множинних осколкових поранень, опіків першого-другого ступеня приблизно на 20% тіла. Крім того, контузію й пошкодження обох вух: барабанні перетинки пробито. Після декількох операцій, лікування та реабілітації повернувся у стрій, і нині він – оператор групи радіоелектронної боротьби.
– Знищувати «мовчазну смерть» – моя справа. Знати, що ніхто не підірветься, – це найкраща нагорода, – каже сапер.
За мужність і відвагу, самовіддані дії, проявлені в захисті державних інтересів України, і за зразкове виконання військового обов’язку Юрій Сагановський нагороджений медаллю «За військову службу Україні». Він не романтизує війну, але не зневірюється. Бо знає, що сапер має бути спокійним, холоднокровним і не допускати помилок. А після напружених ротацій бере в руки дерево і майструє. Його філософія проста:
– Те, що несе смерть, має бути знищене. А з уламків можна змайструвати щось на згадку.
Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».
