ВЛАСНА СПРАВА, ЗАГАРТОВАНА ВІЙНОЮ
Напередодні Дня підприємця «ПОДОЛЯНИН» мав нагоду поспілкуватися з надзвичайною людиною – приватним підприємцем Валентином ІВАНОВИМ, який поєднав власний бізнес з активним волонтерством. Його історія – це приклад стійкості, відданості та віри в себе, що надихає не опускати руки навіть у найскладніших обставинах. Він, як і тисячі українців, після початку повномасштабного вторгнення був змушений покинути рідний дім, але знайшов сили розпочати нове життя в Кам’янці-Подільському, а його справа стала не лише джерелом доходу, а й інструментом допомоги іншим.
ВІД ХЕРСОНА ДО КАМ’ЯНЦЯ
– Пане Валентине, розкажіть, будь ласка, про Ваш переїзд. Коли і як Ви опинилися в Кам’янці-Подільському?
– Усе сталося дуже спонтанно. Я, як і більшість людей, до кінця не вірив у повномасштабне вторгнення. Проте 24 лютого, о четвертій ранку, зателефонував батько (він був прикордонником) і повідомив, що почалася війна. Тоді дружина з донечкою і моєю сестрою з Херсона переїхали до Кам’янця-Подільського до родичів, а я, як це не дивно, спочатку поїхав до Миколаєва. Саме там і почалося моє волонтерство. Але згодом, коли стало зрозуміло, що війна затягнеться, я переїхав сюди, до родини.
– На Батьківщині Ви також займалися підприємництвом?
– Ні, в Херсоні я був найманим працівником, працював у сфері, близькій до торгівлі, але бізнесу не мав. Власну справу започаткував у Кам’янці з необхідності якось виживати в нових обставинах. Усе починалося з маленьких посилок, а потім ми вирішили розширюватися. Якщо знаєте, херсонські кавуни – це наша робота, якою ми успішно займаємося вже третій рік. Згодом зрозуміли, що можемо розвиватися далі. Нині в нас є компанія «Івановфуд», назва якої поєднана з нашим прізвищем.
– Розкажіть детальніше про той момент, коли Ви з братом вирішили розпочати спільну справу.
– Мій брат – дуже поважний військовий, нагороджений орденом «За мужність». Коли наш батько-військовослужбовець загинув на війні, брат мав можливість звільнитися з військової служби. Ця важка втрата стала тим переломним моментом, що об’єднав нас. Замість того, щоб будувати кар’єру порізно, ми вирішили розпочати спільну справу. Разом почали свій шлях у бізнесі, й це стало не лише засобом виживання, а й символом нашої єдності та непохитної волі рухатися вперед, попри біль і втрати.
– Чим саме займається ваша компанія і в чому її перевага?
– Наша компанія постачає продукти харчування для місцевих закладів у центрі міста. Асортимент дуже великий: овочі, фрукти, сири, частково молочні продукти тощо. Наша головна перевага в тому, що можемо забезпечити весь необхідний асортимент, і ми самі контролюємо весь процес: від закупівлі до доставки. Зібрали команду, яка зацікавлена в підтримці наших ідеологій, тому гарантуємо якість і швидкість послуг. Хоча заснували компанію лише торік, у листопаді, але вже змогли зарекомендувати себе, незважаючи на обмежені фінансові можливості на старті. Це справді цілодобова робота, без перебільшення. Уже певний період працюємо взагалі без вихідних, і лише в разі потреби відлучаємося. Наша справа – це як організм, де все має бути під контролем. Така відданість, разом із прорахованим ризиком, дозволяє успішно розвиватися і триматися на плаву.
ВОЛОНТЕРСТВО ЯК ПОКЛИКАННЯ
– Розпочати власну справу під час війни – це дуже ризиковано. Як вдається поєднувати такий щільний робочий графік із волонтерством?
– Волонтерство – це невід’ємна частина нашого життя. Батько був військовим, брат служив у спецпідрозділі, тож для нас це дуже особиста справа. Ми завжди допомагали іншим, ще до війни. Наші батьки, яких, на жаль, уже немає, виховували нас так, щоб ми завжди допомагали, якщо є можливість. Для нас ризик – це не просто «плюнути на все і бігти вперед». Ризик – це ще й прорахунок, уміння брати на себе відповідальність і тримати слово. Завдяки цим якостям ми й наважилися. Із перших днів повномасштабного вторгнення підтримуємо військових, допомагаємо міським і районним лікарням, коли туди привозять поранених. Постачаємо фрукти, овочі, солодощі, а влітку – кавуни. Крім того, робимо добрі справи й для міста: встановлювали лавочки у дворах і дитячих садках. Кам’янець-Подільський дуже класний, і я радий, що тут опинився. Це позитивні люди, і міська влада мене завжди підтримує в адекватних ідеях.
– Валентине Геннадійовичу, що Ви радите людям, які мріють про власну справу, але сумніваються через відсутність досвіду?
– Перше, що можу сказати, – ніколи не опускайте рук. Перешкоди на шляху будуть стабільно. Якщо це здорова ідея, йдіть до кінця. Будьте впевненими в собі й вірте в те, що робите. Бо якщо вірите ви самі, повірять і люди. Не варто все прораховувати ретельно, бо тоді можна ні до чого й не дійти. Я сам із цим стикався. Буває, що ідея здається класною, але дуже ризикованою. Потім дивишся, а через якийсь час хтось її реалізував, і все в нього вдалося. Не відкладайте на завтра, не шукайте винних, а просто робіть. Знаю, що це важко, але ви обов’язково чогось досягнете. Я хочу, щоб людина, яка прочитає цю статтю, сказала: «А піду і зроблю». Нехай навіть не вийде, але треба пробувати. Ми теж багато разів помилялися з товаром, асортиментом, якістю. Але не зупинялися. Життя дуже коротке, і хочеться залишити після себе світлий слід, а не якусь темну пляму. Особливо тепер, коли багато проблем, на які заплющуються очі. Потрібно показувати, хто що робить, аби надихати інших. Успіх не приходить до тих, хто чекає на ідеальні обставини. Він приходить до тих, хто готовий діяти, ризикувати і нести відповідальність. Справжній підприємець – це не лише той, хто заробляє гроші, а той, хто будує, творить і надихає.
Сюзанна СИРОТЮК.
