МУЗЕЙ, ЯКОГО МИ НЕ ЗНАЛИ
Уявіть собі: літній вечір, ви лежите на траві під зорями, і грає джаз. Атмосфера повного чілу. Здається, що це якийсь відпочинковий комплекс. Але ні – це Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник! Так, той самий музей, де ми звикли бачити старовинні артефакти і серйозних науковців. Тепер тут – легкість, несподіванки, нові формати. Недавно у дворику музею старожитностей організували концерт під відкритим небом. Ідея з музикою серед кам’яних ідолів виявилася вдалою – екзотичною, нетиповою, але дуже потрібною в наш буремний час.
Нове дихання музею дав прихід молодої директорки Олександри СВИРИДЮК, яка очолює заклад пів року і вже змінює його обличчя.
– Ми хочемо дивувати, але дивувати не лише туриста, а й місцеву громаду. Якщо до Кам’янця приїхав турист, то він уже точно наш, бо в нього вдома немає фортеці. А ось кам’янчани, які бачать її постійно, – вже вибаглива аудиторія. Його привабити – ще той челендж. Тому маємо відповідати запитам не лише приїжджих, а й місцевих. Війна змінила наш фокус – сьогодні ми працюємо переважно для внутрішнього туриста, який не може дозволити собі далекі подорожі й хоче отримати «родзинку» тут і зараз. Тому разом із колективом пишемо нову стратегію – музей має перетворитися з нудного історичного на живий креативний простір. Ми не можемо більше бути тихим архівом, маємо стати місцем сили для наших людей. Де серед кам’яних стін не лише оживає минуле, а й дихає сучасність і відбувається зустріч із майбутнім.
– Джаз під зорями – це просто «вау». Що ще ексклюзивного?
– Скажімо, ми стали pet-friendly, або дружні до домашніх улюбленців. До нас приходять із котами, собаками, навіть курчатами! Нещодавно були відвідувачі з песиком, який відгукувався на «Слава Україні!». Людям сьогодні не вистачає такої мімішності. Це дає позитивні емоції, й люди бачать, що в нас вільно і без рамок. Є ранкова йога на фортеці – краще, ніж будь-яка кава, щоб розпочати день. Є сніданки просто в музеї, які підійдуть і для особливих подій. Є навіть безкоштовні уроки шрифту Брайля, де можна написати листа другові з порушенням зору. Це не просто ноу-хау, це про підтримку, інклюзивність і ментальне здоров’я у громаді. У воєнний час люди переживають посттравматичний стрес, тому ми відходимо від гучних заходів і пропонуємо більше релаксового, терапевтичного контенту.
– І як відвідувачі реагують на такі пропозиції?
– На першому джазовому вечорі люди спочатку були скуті, звикли, що «в театрі» треба сидіти рядком і тихо. Звісно, ми підготували стільці, але задум був, щоб відпочивати, спілкуватися, знайомитися. І цього ефекту досягли: люди розслабилися. Наступного разу вже йшли зі своїми пледами – і був аншлаг. Ще в нас стоїть «стіна мрій» у галереї. Люди пишуть: «Вільний Херсон», «Хочу херсонських кавунів», що діє як психологічне розвантаження, терапія, спосіб відпустити біль.
– Ці моменти Вам досить близькі. Також маєте особистий досвід вимушеного переселення…
– Так. Я з Полтави. У Кам’янці опинилася, як і багато внутрішньо переміщених осіб. Після призначення директоркою в лютому цього року через два дні в мою квартиру влучила ракета. Головне, що всі живі. Не хочу акцентуватися на цьому – тисячі людей мають такі самі трагедії. Після всього для мене стало очевидним: робота в музеї – це не лише посада, а й спосіб допомагати людям, створювати для них нові можливості. До речі, я маю давні зв’язки з Кам’янцем. Батьки зі мною все життя їздили на змагання з повітроплавання – Київ, Одеса… А фінальна точка і урочиста частина завжди були саме в Кам’янці. Тому я знаю це місто добре і вже давно, воно для мене наповнене теплими дитячими спогадами.
– А що маєте на увазі, коли говорите про музей як креативний хаб?
– Це є частиною нашої нової парадигми. Ми максимально відкриті. Наприклад, плануємо симпозіум тату-майстрів. Раніше це уявити було важко: музей – і раптом тату. Але це створює місце для знайомств, професійних зв’язків. Так само підтримуємо студентів-художників, талановиту молодь. Відкрити власний бізнес їм складно – потрібні гроші, клієнти, реклама. А ми даємо «золотий парашут»: допомагаємо з бухгалтерією, маркетингом, організацією. Це реальний шанс для молоді залишитися в Кам’янці й розвиватися.
– Тоді маєте тісно дружити з діджиталом?
– Ми не лише знайомі, ми сміливо його розвиваємо, бо це нова форма спілкування і майданчик, аби заявити про себе. Як мастхев. У нас уже є 3D-скан фортеці від компанії Skyron. Він відкритий для всіх – архітекторів, айтішників, геймерів. На його основі можна створити гру, наукові роботи, дослідження. Нині ми на етапі подання заявки на сканування Ратуші. Також співпрацюємо з Google – музеї Кам’янця можна відвідати віртуально. Людина, навіть лежачи вдома під ковдрою, може прогулятися залами чи подивитися виставку. Ще одна ідея від нашого працівника Іллі з картинами, що «оживають»: ви скануєте QR-код на нашому сувенірному шопері й дивитеся відео про українського художника Олександра Грена. Це теж наша сучасна візитівка.
– Як підтримує місто всі ці експерименти?
– У нас молодий мер, який сам підганяє робити сучасні речі. Завдяки міській раді ми маємо, наприклад, 3D-фото Кам’янця, які можна побачити в міській раді в VR-окулярах. Синергія надзвичайно важлива. Якщо бізнес, музеї, громада працюють разом, результат зовсім інший. Як, наприклад, наші місцеві громади об’єдналися в туристичний кластер і створили СКП «Пониззя», щоб разом працювати над розвитком туристичного потенціалу регіону. Спільно досягається набагато більше. А наша основна мета – повернути «мільйонного туриста», який би залишався в Кам’янці мінімум на два дні.
– Стільки проєктів, що боюся запитувати про плани…
– Вихвалятися планами – річ невдячна. Якщо все ж трошки інсайду: готуємо нові екскурсії та локації, що відкриватимуть місто з висоти неба. А головне – хочемо знову зустрічати туристів з усього світу, збирати гучні фестивалі та запускати повітряні кулі в мирне небо Кам’янця.
Юлія ЛІЧКЕВИЧ.
